Категорії «Історія України»

Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації.

Сучасним українським історикам доводиться надолужувати нерозробленість багатьох аспектів вітчизняної історії. Незважаючи на традиційність воєнно-історичної тематики, велика кількість тем та проблем потребують вивчення, в тому числі в, здавалося б, благополучній царині історії козаччини. Воєнна історія лівобережного козацтва у ХУІІІ ст. досліджена слабко. Відповідно, це стосується і участі лівобережних козаків у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Як українські, так і російські автори зачіпали цю проблематику в своїх роботах [7,8,11,12,13,14], проте цілісно тема не розроблялася.

Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького

Iнституалiзацiя археографiї як науки передбачає, окрiм всього, й дослiдження її розвитку, тобто iсторiографiї археографiї. На становлення української археографiї, виокремлення її в самостiйную науку впливали, окрiм внутрiшнiх законiв розвитку самої науки, ще й соцiально-полiтичнi змiни в українському соцiумi, загальний розвиток науки i культури, що сприяло пiднесенню наукового й масового iнтересу до одних джерел (пам’яток писемностi) й «iгноруванню» та штучному вилученню з наукового обiгу iнших джерел. Кожнiй добi iсторичного розвитку притаманнi свої «прiоритетнi» види писемних джерел (лiтописи, хронографи, хронiки, мемуари, спогади, щоденники, епiстолярiї тощо). Нерiдко та чи iнша публiкацiя джерел, чи їх камеральне опрацювання є результатом подвижницької дiяльностi того чи iншого вченого, або колективу археографiв, залежить вiд наукових зацiкавлень учених-археографiв.

Деякі аспекти воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року

Автор проводить дослідження аспектів воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року.

Методика організації історико-краєзнавчої екскурсії на фортецю Кодак

Історичне краєзнавство на Дніпропетровщині в останні роки розвивається дуже динамічно. Наразі однією з найбільш дискусійних є проблема часу заснування м.Дніпропетровська. З концептуальними підходами можна ознайомитись, наприклад, у роботах Є.А.Чернова та Г.К.Швидько [7; 8] У полеміці автори звертаються до історії фортеці Кодак. Минуле цього населеного пункту вже доволі вивчене і пропоновані для екскурсії матеріали переважно взяті з робіт Мицика Ю.А., Стороженка І.С., Ковальова А.М. [3; 4; 5; 6]

Знахідки фальшивих півтораків Сигізмунда III на території козацького містечка Самарь.

До нашого часу на північній околиці селища Шевченко в межах Дніпропетровська (правий берег р.Самара, поблизу її гирла) збереглися рештки укріплень Богородицької (Новобогородицької) фортеці. В ході дворічних розвідок та розкопок на теренах фортеці, проведених силами співробітників лабораторії археології Придніпров’я та студентів історичного факультету ДНУ була зібрана цікава колекція артефактів XVI – XVIII ст.

До уточнення місцезнаходження містечка Самари (Старої Самари),

Стаття присвячена співставленню історіографічних, картографічних та археологічних даних з метою локалізації місце розташування запорозького міста Самара (Стара Самара) та російських Богородицької і Новосергіївської фортець.

Нові дослідження археологічних пам`яток в пониззі Самари.

Влітку 2002 р. науковцями Дніпропетровського національного університету при участі студентів історичного факультету, що знаходилися на археологічній практиці, були проведені дослідження археологічних пам’яток поблизу селища Шевченко, на території пів-острова, що був утворений р.Самарою та її правою притокою р.Кримкою. Обстеження цього мікрорайону пов’язано з місцезнаходженням тут унікальної пам’ятки доби козацтва – Богородицької фортеці.

Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії

Зарубіжна українська історіографія Кирило-Мефодіївського товариства (братства) існує вже понад століття. У даній роботі розглянуті лише україномовні праці зарубіжних українців, оскільки іншомовні роботи – це тема іншого дослідження.Початок зарубіжній українській історіографії Кирило-Мефодіївського товариства поклали праці Михайла Драгоманова Після свого виїзду 1876 р. за кордон М. П. Драгоманов опинився в становищі політемігранта. Перебуваючи в Женеві (Швейцарія), а згодом в Австро-Угорщині та Болгарії, М. П. Драгоманов займався активною видавничою діяльністю. Його твори німецькою, французькою та італійською мовами мали привернути увагу світової громадськості до української проблеми. У великій кількості українських праць М. П. Драгоманов звертався до української спільноти. Кирило-Мефодіївське товариство посідало у творчості Драгоманова дуже важливе місце як один з чинників українського національного руху. Саме товариство уявлялось йому як невеличкий гурток київських мрійників, просякнутих «христовою вірою» та «святим письмом». Найбільш радикальною силою в братстві М. Драгоманов, звичайно, визнавав Шевченка, хоча й зазначав, що до братства «формально Шевченко не належав», а саме воно найімовірніше не мало впорядкованої організації. Керівником товариства обґрунтовано визнано М.І. Костомарова. Розглядаючи витоки ідеології товариства, М. Драгоманов відзначав особливу роль європейських прогресивних ідей, демократичного «всеслов`янства» (панславізму), який не був тотожним московському слов\’янофільству. М. Драгоманов особливо наголошував, що кирило-мефодіївців ні в якому разі не слід уважати революційною організацією, якою був, наприклад, сучасний їм гурток петрашевців. Не був революціонером і сам найреволюційніший з братчиків Т. Шевченко [12, с. 7 – 133, 134 – 144, 338, 415].

Московська держава і козацько-татарський військовий союз

Українські козаки потрапили Москві на око доволі рано, принаймні вже в 10-х рр. XVI ст. Настільки ж рано вони стали чинником (спершу опосередкованим, а далі й посутнім) московських інтересів у Полі та на кримсько-турецькому напрямі. До 10-х рр. XVI ст. можна віднести початки торування українським козацтвом шляху до локалізованої міжріччям Сіверського Дінця та Дону частини Поля, до власне Дону (переважно Нижнього). Ближче до середини XVI ст. козаки відкривають для себе Поволжя, спорадично з`являючись тут, але особливо активними стають в козакуванні на Нижньому Подонні, де переважають серед приходьків, з маси яких поступово формувалася низова гілка донського козацтва [1]. У Полі ж українські козаки започатковують понад столітню добу свого розбійництва «на великій дорозі» і водночас стають для московської політики підхожим людським ресурсом у справі колонізації степової «украйни». Усе це в кінцевому рахунку фокусувалося на кримсько-московських стосунках. Москва, на відміну від Польсько-Литовської держави, швидко збагнула, наскільки важливо обернути на свою користь стихійне закозачення Дону й Волги. Так само Москва дала собі раду в необхідності нав\’язати тісні контакти з українськими козаками. Укупі з централізованими заходами щодо залюднення Поля, налаштування козацтв Дону, Волги, пізніше Яїка на свою хвилю, встановлення прийнятних стосунків з українськими козаками опотужнювало московську поставу не тільки супроти Криму й Ноґаїв, а також і супроти західних сусідів, формувало передумови для перелому на її користь ситуації в Полі, цьому стратегічному, як на стосунки з ханатом, реґіоні

Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української еміграції XVIII ст.

Як відомо, при обранні гетьманом І. Мазепи 1687 р. між ним, старшиною та царським урядом було укладено так зв. Коломацький договір, що регламентував українсько-російські відносини і містив декілька нових положень порівняно з попереднім Конотопським договором 1672 р. Він загалом отримав негативну оцінку в історіографії як такий, що заклав основи конфлікту української автономії з Москвою. На думку О. Оглоблина, Коломацький договір принципово суперечив попередній традиції українсько-російських договорів і ставив під питання саме існування державності Війська Запорозького. Вчений зробив висновок, що «та ідея, яка була закладена в Переяславську угоду, до кінця XVII століття цілковито втратила всякий кредит» [1]. О. Субтельний наголошував на тому, що умови Коломацького договору «суперечили автономії українських земель», збільшуючи конфліктний потенціал відносин Війська Запорозького з царським урядом [2].