Категорії «Доба козацтва»

Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації.

Сучасним українським історикам доводиться надолужувати нерозробленість багатьох аспектів вітчизняної історії. Незважаючи на традиційність воєнно-історичної тематики, велика кількість тем та проблем потребують вивчення, в тому числі в, здавалося б, благополучній царині історії козаччини. Воєнна історія лівобережного козацтва у ХУІІІ ст. досліджена слабко. Відповідно, це стосується і участі лівобережних козаків у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Як українські, так і російські автори зачіпали цю проблематику в своїх роботах [7,8,11,12,13,14], проте цілісно тема не розроблялася.

Деякі аспекти воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року

Автор проводить дослідження аспектів воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року.

Знахідки фальшивих півтораків Сигізмунда III на території козацького містечка Самарь.

До нашого часу на північній околиці селища Шевченко в межах Дніпропетровська (правий берег р.Самара, поблизу її гирла) збереглися рештки укріплень Богородицької (Новобогородицької) фортеці. В ході дворічних розвідок та розкопок на теренах фортеці, проведених силами співробітників лабораторії археології Придніпров’я та студентів історичного факультету ДНУ була зібрана цікава колекція артефактів XVI – XVIII ст.

До уточнення місцезнаходження містечка Самари (Старої Самари),

Стаття присвячена співставленню історіографічних, картографічних та археологічних даних з метою локалізації місце розташування запорозького міста Самара (Стара Самара) та російських Богородицької і Новосергіївської фортець.

Нові дослідження археологічних пам`яток в пониззі Самари.

Влітку 2002 р. науковцями Дніпропетровського національного університету при участі студентів історичного факультету, що знаходилися на археологічній практиці, були проведені дослідження археологічних пам’яток поблизу селища Шевченко, на території пів-острова, що був утворений р.Самарою та її правою притокою р.Кримкою. Обстеження цього мікрорайону пов’язано з місцезнаходженням тут унікальної пам’ятки доби козацтва – Богородицької фортеці.

Московська держава і козацько-татарський військовий союз

Українські козаки потрапили Москві на око доволі рано, принаймні вже в 10-х рр. XVI ст. Настільки ж рано вони стали чинником (спершу опосередкованим, а далі й посутнім) московських інтересів у Полі та на кримсько-турецькому напрямі. До 10-х рр. XVI ст. можна віднести початки торування українським козацтвом шляху до локалізованої міжріччям Сіверського Дінця та Дону частини Поля, до власне Дону (переважно Нижнього). Ближче до середини XVI ст. козаки відкривають для себе Поволжя, спорадично з`являючись тут, але особливо активними стають в козакуванні на Нижньому Подонні, де переважають серед приходьків, з маси яких поступово формувалася низова гілка донського козацтва [1]. У Полі ж українські козаки започатковують понад столітню добу свого розбійництва «на великій дорозі» і водночас стають для московської політики підхожим людським ресурсом у справі колонізації степової «украйни». Усе це в кінцевому рахунку фокусувалося на кримсько-московських стосунках. Москва, на відміну від Польсько-Литовської держави, швидко збагнула, наскільки важливо обернути на свою користь стихійне закозачення Дону й Волги. Так само Москва дала собі раду в необхідності нав\’язати тісні контакти з українськими козаками. Укупі з централізованими заходами щодо залюднення Поля, налаштування козацтв Дону, Волги, пізніше Яїка на свою хвилю, встановлення прийнятних стосунків з українськими козаками опотужнювало московську поставу не тільки супроти Криму й Ноґаїв, а також і супроти західних сусідів, формувало передумови для перелому на її користь ситуації в Полі, цьому стратегічному, як на стосунки з ханатом, реґіоні

Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української еміграції XVIII ст.

Як відомо, при обранні гетьманом І. Мазепи 1687 р. між ним, старшиною та царським урядом було укладено так зв. Коломацький договір, що регламентував українсько-російські відносини і містив декілька нових положень порівняно з попереднім Конотопським договором 1672 р. Він загалом отримав негативну оцінку в історіографії як такий, що заклав основи конфлікту української автономії з Москвою. На думку О. Оглоблина, Коломацький договір принципово суперечив попередній традиції українсько-російських договорів і ставив під питання саме існування державності Війська Запорозького. Вчений зробив висновок, що «та ідея, яка була закладена в Переяславську угоду, до кінця XVII століття цілковито втратила всякий кредит» [1]. О. Субтельний наголошував на тому, що умови Коломацького договору «суперечили автономії українських земель», збільшуючи конфліктний потенціал відносин Війська Запорозького з царським урядом [2].

Взаємовідносини Московської держави та Війська Запoрізького низового в контексті інтеграційних перетворень в кінці XVII – на початку XVIII ст.

Кінець XVII – початок XVIII ст. став часом всеохопливих змін в житті Московського царства. Активно беручи участь з середини XVII ст. в боротьбі за домінування в Балтійсько-Чорноморському регіоні, Московська держава одночасно увійшла у фазу внутрішньої трансформації, зумовленої модернізаційними заходами, що проводили представники нової династії Романових [25, c. 47]. Особливо дані процеси далися в знаки за доби царювання Петра I. Останній, відмовившись від поміркованих темпів модернізаційних перетворень своїх попередників, розпочав радикальну реформу в середині держави. Її наслідком, як відомо, було перетворення Московського царства на вестернізовану Російську імперію.

Імітація монаршої поведінки в “дивних” вчинках Богдана Хмельницького на початку 1649 р.

Увага до постаті Богдана Хмельницького як на фаховому, так і на дилетантському рівні не вщухає вже, навіть попри періодичні офіційні чи неофіційні заборони, протягом трьох з половиною століть. Політичні та ідеологічні чинники, як можна спостерігати останні півтора десятиліття в Україні та, частково, у Польщі, регулярно посилюють інтерес до біографії гетьмана, його вчинків, наслідків діяльності, супроводжуючись, як нерідко трапляється в аналогічних ситуаціях, створенням зі складної, протирічливой, трагічної постаті Б.Хмельницького національного ідола, усі дії якого набувають містичного, пророчого, апріорно історично-виправданого характреру.

Щербінінська Комісія та скасування слобідських полків 1762 – 1764 рр.

Доба модернізаційних змін завжди загострює проблематику попереднього розвитку. Для історика джерела цієї доби є істотним чином найбагатшими на історичні відступи. Потреба скасування або збереження тих чи інших суспільних звичаїв загострюється на рівні полемічних зауважень, урядових постанов та історичних творів. Модернізація нищить традиційні відносини, маскуючи певною мірою сутність скасованого гучними заявами, або й навіть наголошенням вірності традиціям.