Про що бреше «детектор брехні»?

Ія Новицька
викладач кафедри гуманітарних дисциплін та психології поліцейської діяльності
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ.

Про що бреше «детектор брехні»?

Сьогодні великої популярності набуває так званий «детектор брехні» або поліграф. Його використовують у багатьох сферах: на допитах підозрюваних, під час прийому на роботу, або щоб перевірити на вірність свою коханку чи коханця. Замовників навіть не лякає велика вартість послуг поліграфіста: наприклад, вартість індивідуальної перевірки у різних агенціях варіюється від 125$ до 10000$. Популярності поліграфа безумовно сприяла його широка демонстрація у кіно та різноманітних передачах за участю зірок шоу-бізнесу. При чому поліграф завжди презентується як стовідсотковий розпізнавач брехні, а поліграфіст – як таємничий чарівник, який знаходить мову з апаратом і виносить остаточний вирок стосовно істинності чи оманливості повідомлення.

Проте, наскільки достовірні данні повідомляє поліграф? І чи може сам «детектор брехні» збрехати? Щоб відповісти на ці питання потрібно розібратися у принципах роботи поліграфа.

Перш за все, треба розвінчати популярний міф: поліграф не розпізнає брехню і ніколи її не розпізнавав. Замість брехні поліграф фіксує окремі параметри функціонування організму, які, як вважається, можуть змінюватися у моменти, коли людина бреше. Тобто принцип роботи поліграфа опосередкований: він констатує брехню у моменти зміни психофізіологічного стану людини під час перевірки.

Ідея, що поведінка брехуна відрізняється від поведінки чесної людини, не нова. У різні часи прообразами поліграфа були рисова мука, страусяче яйце на навіть віслюк, зачинений у темній кімнаті. Так, наприклад, підозрюваному у країнах сходу пропонувалося взяти до рота рисову муку та вислухати, у чому його звинувачують. Після чого він мав виплюнути муку, якщо та залишалась сухою – його визнавали винним, оскільки вважали, що у брехунів зменшується слиновиділення. У африканських країнах роль поліграфа грало страусяче яйце, яке має надзвичайно тонку оболонку. Підозрюваному давали до рук яйце під час допиту, якщо воно тріскалося, людину визнавали винною. Тут індикатором брехні виступало збільшення рухової активності кистей рук та пальців. Та, мабуть, найекзотичнійшим детектором брехні був звичайний віслюк.

Підозрюваного запевняли, що віслюк дуже гарно може розпізнати брехуна, коли його смикнути за хвоста. Якщо віслюк закричить – людина винна, якщо не закричить – всі звинувачення з підозрюваного знімалися. Після чого людину запускали до темної кімнати з віслюком. Насправді хвіст віслюка був змазаний свіжою фарбою, але в темній кімнаті цього не було помітно. Судді вважали, що справжній злочинець буде обманювати й надалі, тому, опинившись в одній кімнаті з віслюком, злякається смикати його за хвоста, щоб віслюк не закричав. Чесній людині втрачати нічого, і вона не злякається випробувати долю. Коли підозрюваний виходив з кімнати, судді дивилися на його руки: якщо на них була фарба, людину визнавали невинною.

Історія сучасного поліграфа почалася у ХХ сторіччі. Після Другої війни він набув популярності у криміналістиці. Сьогодні поліграф являє собою мінікомп’ютер зі спеціальними датчиками, які фіксують 4 показники організму: частота пульсу, ритм дихання, артеріальний тиск та електропровідність шкіри (потовиділення).

Окрім спільного з поліграфом принципу роботи, всі вищеописані методи мають спільний недолік – вони не враховують, що зміна поведінки людини під час перевірки не обов’язково свідчитиме про те, що досліджуваний бреше. Так однакові реакції на поліграфі може давати безпосередньо брехня, страх не пройти перевірку, образа на тих осіб, які змушують перевіритися за допомогою поліграфа та не вірять у чесніть людини, тощо. Тут слід відзначити дуже важливий момент: відмінностей, за якими можна відрізнити реакцію на поліграфі, яку дає брехун, від реакції, яку дає чесна, але занадто тривожна людина, сучасна наука не знайшла. Тому під час перевірки на поліграфі обидві реакції виглядатимуть абсолютно однаково. Уся складність інтерпретації показників поліграфа лягає безпосередньо на поліграфіста. Щоб мінімізувати побічні реакції, які може дати чесний досліджуваний, розроблено декілька технік використання поліграфа.

Попереднім етапом перед використанням будь-якої техніки є процедура шкалування – коли поліграфіст виміряє психофізіологічні показники досліджуваного у нормі, коли той чесно відповідає на питання. На цьому етапі досліджуваному задаються питання типу: «Вас звати …?» або «Ви працюєте у фірмі …»? Відповіді на ці питання повинні бути загальновідомі, тому досліджуваний має казати правду. Показники поліграфу під час відповіді на ці питання беруться за «точки відліку». Відхилення від цих показників при відповідях на інші питання, пов’язані безпосередньо з ситуацією обвинувачення, слугуватимуть основними індикаторами брехні.

Тепер розглянемо основні техніки використання поліграфа.

Техніка значимих питань (ТЗП).. Досліджуваному задаються питання 2 типів: значимі («Це ви вкрали гроші?») та не значимі («Сьогодні середа?»). Вважається, що у винної людини фізіологічні реакції будуть вищими на значимі питання. Але ця техніка критикується, бо вважається, що навіть невинна людина буде давати значиміші реакції на питання, пов’язанні з ситуацією обвинувачення.

Техніка контрольних питань (ТКП). Поліграфіст формулює запитання досліджуваному 3 типів: нейтральні (не значимі), значимі та контрольні. Останні пов’язані з ситуацією обвинувачення, але не прямо. Наприклад, якщо досліджуваний обвинувачується у крадіжці, контрольне запитання може бути таким: «Чи крали ви коли-небудь, навіть у дитинстві?». Ці питання розраховані на те, що людина за для своєї безпеки давала неправдиві відповіді. Наприклад, у ситуації, наведеній вище, для обвинувачуваного зізнатися, що він колись вкрав, означає посилити підозру щодо своєї особи. Тому він буде вимушений вводити в оману. Вважається, що чесна людина буде давати на контрольні питання вищи показники реакції ніж на значимі, а справжній злочинець – навпаки. Тобто чесна людина покаже вищу реакцію на питання типу: «Чи крали ви коли-небудь, навіть у дитинстві?», бо дійсно брехатиме, а злочинець – на питання: «Чи ви вкрали гроші?», бо йому доведеться брехати двічі, а оскільки значиме питання для нього небезпечніше, реакція на нього буде вищою.

Тест на знання провини Як показують дослідження, ця техніка є найбільш ефективною, але її використання можливе лише у близько 10% випадків. Вона потребує якоїсь особистої речі злочинця, яку він залишив на місці скоєння злочину, або відомості про специфіку скоєння злочину, які можуть знати лише слідчий та справжній злочинець. Під час перевірки на поліграфі злочинцю кажуть загальну картину скоєння злочину та перераховують можливі варіанти її розвитку. Вважається, що злочинець дасть реакцію на ті події, які відомі слідству. Наприклад, злочинцю кажуть: «Жертву було вбито гострим предметом. Це був: ніж. Різак. Сокира. Уламок пляшки». Під час останньої пред’яви предмети бажано демонструвати наочно. У класичному варіанті цієї техніки кількість предметів для вибору має дорівнювати 4, а кількість пред’явлень у різному порядку – п’яти, щоб виключити помилкову реакцію.

До недоліків цієї техніки можна віднести інформованість підозрюваного. Якщо, наприклад, він бачив вищезазначений предмет випадково на місці злочину або по телевізору, то буде давати на нього реакцію впізнавання, будучі невинним.

При використанні поліграфа особлива увага приділяється налагодженню контакту між поліграфістом і досліджуваним. Так у обов’язки поліграфіста входить переконання досліджуваного у непогрішимості «детектору брехні».  Робиться це, перш за все, для того, щоб мінімізувати вірогідність випадкових реакцій. Так невинна людина, що вірить у точність поліграфічного тестування, буде менше переживати, а у винної навпаки – загостриться страх бути спійманим.

Проте і цей, на перший погляд, вдалий прийом у поліграфічному тестуванні має свої «гострі кути». Так у другій половині ХХ століття у США проводилося розслідування з приводу вбивства жінки. Підозра пала на її сусіда. Йому запропонували пройти перевірку на поліграфі та впевнили у його непогрішимості. Чоловік аж занадто увірував у ефективність диво-апарату, тому, коли той показав наявність реакції на питання щодо вбивства – зізнався у скоєнні злочину. Поліцію вже тоді здивувало, що підозрюваний не знає жодних обставин скоєння злочину, а коли згодом вони спіймали справжнього вбивцю, вчинок сусіда жертви почав виглядати зовсім нелогічним. Як виявилося пізніше, поліграф зафіксував реакцію через надмірну тривожність досліджуваного, а провину на себе чоловік взяв, бо повірив у те, що поліграф не може помилятися, якщо він показує, що людина винна – то так воно і є насправді. Слід сказати, що ситуації, коли невинна людина через надмірну навіюваність після того, як не проходила перевірку на поліграфі, брала провину на себе, не поодинокі.

Що ж до ефективності самого поліграфу, результати досліджень досить неоднозначні. Серед вчених сформувалися два табори: одні виступають за впровадження поліграфу, бо вважають його достатньо ефективним, інші – проти. Дослідження проводилися представниками обох таборів, і майже завжди підтверджували те, що хотів довести експериментатор.

Так в одному з досліджень поліграфістів запросили до приватної фірми для розслідування випадку крадіжки грошей. Ситуація була повністю змодельована, проте поліграфісти про це не знали. Кожен з них мав коротку розмову з директором фірми, де той казав, кого зі своїх співробітників він вважає винним. Кожен раз називалася різна особа. За результатами перевірки всі поліграфісти вказували на провину того співробітника, на якого їм вказував директор. Проте проводилися й інші дослідження, згідно з якими точність поліграфу може досягати 90%, при чому «детектор брехні» виявлявся чутливим і тоді, коли досліджуваний приймав заспокійливі препарати чи знаходився у стані гіпнозу.

Таким чином, про ефективність роботи поліграфу не можна говорити одностайно. З одного боку, поведінка більшості людей дійсно змінюється, коли вони намагаються ввести в оману. З іншого – зміна поведінки людей не завжди означатиме, що вони намагаються ввести в оману. З третьої сторони – поліграф також можна обманути: наприклад, якщо під час відповідей давити ногами на підлогу чи прикушувати кінчик язика – це призведе до змазування реакції, коли правду від брехні відрізнити стане набагато складніше.

На сьогоднішній день закону, який встановлює законність та правомірність використання поліграфа, не має жодна з країн світу. В Україні проведення перевірок за допомогою поліграфа не порушує прав громадян і не суперечить правовій базі і діючому законодавству України. Важливо підкреслити, що дослідження за допомогою поліграфа не можуть проводитися без попередньої письмової згоди досліджуваного, а результати, отриманні за допомогою поліграфа, носять інформаційний та консультаційний характер.