Стратегія галузі: в чому криється потенціал українського IT-сектору

Ринок програмного забезпечення України має зробити якісний перехід від «сировинного аутсорсингу» до українського WhatsApp
Україна стоїть на порозі грандіозного за своєю потужністю ривка вперед в економічному розвитку. Прогнозоване ультраліберальними експертами і радниками мізерне зростання в 1–3% річних, яке прирікає країну фактично на кілька десятиліть стагнації і зникнення з економічної та політичної карт світу, – лише один полюс думок. І базується він на сьогоднішньому стані, насамперед у найвищому політичному й економічному істеблішменті.

Непрозорість, нещирість, тотальна корупція, здавалося б, цементують паростки можливостей у будь-якій сфері. Але це не більше як сумний песимістичний міф. Українська економіка здатна зрости за 10 років не менш ніж утричі, а за 15 років – уп’ятеро. $500–700 млрд номінального ВВП – цілком досяжний результат (наприклад, дослідження «Української бізнес-ініціативи»). Дехто називає ще суттєвіші цифри. Умова для такого безпрецедентного стрибка проста й водночас складна – викорінення корупції і грамотне управління державою.

За таких очікувань зростання економіки її структура змінюватиметься не менш кардинально. І питання про майбутнє ІТ – одне з важливих. Український ринок програмного забезпечення зріс за 10 років більш ніж у 20 разів. Коли старт здійснюється з майже нульової бази, такий злет можливий. Тепер завдання «скромніше»: протягом наступних 15 років потрібно зрости в 15 разів, щоб за зростання економіки уп’ятеро збільшити частку в ВВП утричі. Але якщо подивитися в абсолютних величинах, то зрости потрібно з нинішніх $3 млрд до фантастичних $45 млрд (прогноз Amelin strategy).

Традиційно в Україні було прийнято протиставляти виробництву програмного забезпечення інші галузі, зокрема гірничо-металургійний комплекс чи сільське господарство

У світлі торішньої кризи в ІТ-галузі «апетити» зменшилися. Деякі експерти прогнозують зростання до $15 млрд 2030 року. Але якщо врахувати, що весь металургійний експорт України не перевищує $15 млрд, а кількість тих, хто працює в галузях, буде вже через 5 років майже однаковою (не менш як 200 000 осіб у кожній галузі), то завдання все одно виглядає більш ніж важким.

Популярні сьогодні програми економічного розвитку солідарні в тому, що таке зростання можуть забезпечити лише колосальні інвестиції. Розрахунки коливаються виходячи з можливої акумуляції українською економікою від $120 млрд до $270 млрд зовнішніх інвестицій протягом наступних 15 років. При цьому потрібна серйозна перебудова із сировинної економіки на високотехнологічну, головним рушієм якої буде експорт. І нарешті, важлива умова – активна роль держави і як регулятора, і як гравця.

Аналітики завжди приділяють пріоритетну увагу інформаційним технологіям. А що ж сама ІТ-індустрія? Традиційно в Україні було прийнято протиставляти виробництву програмного забезпечення інші галузі, зокрема гірничо-металургійний комплекс чи сільське господарство. Справді, в умовах Четвертої промислової революції та роботизації виробничих процесів, яка йде за нею, роль інформаційних технологій важко переоцінити. Тому дедалі частіше і металургів, і аграріїв витісняють на задвірки технологічного прогресу, а сфері IТ готують шлях як майбутньому локомотиву економіки.

Сировинні аутсорсери

Незважаючи на видимі відмінності, у вітчизняних реаліях три абревіатури – ГМК, АПК і IT – мають одну спільну рису: кожна з цих галузей тією чи іншою мірою є сировинною. Як і виробники сільгосппродукції, і металурги, українські айтішники виробляють сировину. Тільки не зерно чи металопрокат, а високотехнологічну сировину. Про це заявляють вони самі.

Так, ми пишаємося, що люди походженням з України розробили WhatsApp і PayPal. Але спробуйте згадати хоча б віддалено схожий готовий продукт, розроблений в Україні і проданий українською компанією.

Наш IT-сектор представлений здебільшого індустрією аутсорсингової розробки. Дохід від такої діяльності генерується лінійно, тобто він зростає прямо пропорційно до вкладених коштів або, якщо ще примітивніше, пропорційно до кількості працюючих голів. Якщо 75 000 програмістів генерують $3 млрд, то скільки зроблять 200 000 програмістів? Ну приблизно $10 млрд. Деякі прогнози самих айтішників трохи занижують можливості ринку згенерувати ці $10 млрд, але в цілому підтримують. Але нам же потрібно $45 млрд!

Сьогодні нашу «технологічну сировину» доводять до розуму й «упаковують» у США чи Великобританії. Звичайно, можна згадувати про успішні стартапи в дусі одеської Looksery. Але від цього додаткової вартості в галузі не додасться

Звичайно, ці твердження стосуються ринку, який зростає. На падаючому ринку навпаки: вкладень більше, а дохід знижується. Свого часу на ці граблі наступили металурги, коли ціна залізорудної сировини опустилася порівняно з періодом зростання уп’ятеро, тоді як витрати на порядок зросли. Схожа ситуація відбувається і з IT в момент, коли компанія потрапляє в сегмент обслуговування, читай – «сировинний». Сьогодні нашу «технологічну сировину» доводять до розуму й «упаковують» у США чи Великобританії. Звичайно, можна згадувати про успішні стартапи в дусі одеської Looksery. Але від цього додаткової вартості в галузі не додасться.

Я в жодному разі не хочу якось применшити роль IT в українській економіці. Просто, як і в випадку з дифірамбами «аграрній країні», нам потрібно працювати над додатковою вартістю в секторі та дестимуляцією витоку мізків. Адже за минулий рік країну залишили близько 3000 IT-фахівців.

Скуті одним ланцюгом

Тема Давосу-2016 – «Четверта промислова революція» – переконливо свідчить про те, що світ не обійдеться без індустріального виробництва. З другого боку, форум показав, що саме IT буде драйвером конкурентної боротьби для нової промисловості.

В Україні є досягнення і в металургії, і в IТ. Тоді варто подумати про те, що зможуть зробити найкращі фахівці цих галузей, якщо об’єднати їх разом. АПК – прекрасне поле для експериментів із використанням IT-сектору. Наприклад, програмування рослин із заданими властивостями – тема передових наукових робіт. Це хороший виклик для наших айтішників. Тільки потрібно, щоб такі продукти створювалися і в Україні, а не імпортувалися на 100%.

Продуктові компанії у сфері програмування з’являться в той момент, коли внутрішня економіка України почне споживати софтверні продукти. Це закон бізнесу: що ближче ти до замовника, то імовірніше зробити щось інноваційне, що підірве технологію. І тоді 10-мільярдні прирости на рік, а не за 15 років – не фантазії: WhatsАрp було продано за $19 млрд.

В Україні є досягнення і в металургії, і в IТ. Тоді варто подумати про те, що зможуть зробити найкращі фахівці цих галузей, якщо об’єднати їх разом

Тактично ІТ-галузь переживає не найкращі часи. Темп приросту в сегменті розробки програмного забезпечення цьогоріч, найімовірніше, становитиме лише 5–7%, тоді як до кризи він був на рівні 20–25%. Очевидно, що індустрія ПЗ увійшла в ту ж смугу вимог для подолання «полички» на кривій уповільнення зростання, що й будь-який бізнес. Тепер, щоб перестрибнути на наступну поличку якісного зростання, на ІТ, як і промисловий, і аграрний сектори в Україні, чекає жорстка й важка, але творча і цікава боротьба за цю нову якість.

Причому вона проходитиме в тісному зв’язку з державою. Ми маємо припинити говорити про «державну підтримку», це архаїзм. Яка «підтримка», якщо мова йде, наприклад, про створення Кремнієвої долини? Це щастя коштує $300 млрд інвестицій і триває 15 років. І результат не гарантований. Тобто якби у нас були ці гроші і стільки років для розвитку, то гарантії стати лідером світу в ІТ немає. Є шанс. І за нього сплачується така висока ціна.

У нас немає $300 млрд. Але в нас є можливість переосмислити ситуацію, відмовитися від песимізму та шкідливих ультраліберальними міфів і почати займатися у сфері ІТ чимось іншим, ніж те, що бізнесмени і так лінійно розвиватимуть (звичайний аутсорсинг). Наприклад, локальною освітою.

Чому держава разом із місцевими органами влади та бізнесом не може створювати закриті зони з вищим рівнем освіти і якості ведення бізнесу в рамках освітніх та наукових інституцій? Так це відбувається в багатьох країнах. Причому йдеться не тільки про податкові пільги – фронт підтримки має бути значно ширшим. Наприклад, Ілон Маск, як виявилося, отримав від федеральної і місцевої влади $5 млрд на розвиток свого бізнесу. Просто він ці гроші, на відміну від багатьох наших простимульованих підприємств, не вкрав і не розтратив.

Навіть якби в нас були $300 млрд і 15 років для розвитку, то гарантії стати лідером у світових ІТ немає. Є шанс. І за нього сплачується така висока ціна

Це не означає, що нам потрібно повністю відмовитися від ринку IT-аутсорсингу, поки це «ласий шматок» для багатьох країн. Так, у Мексиці діє програма державної підтримки софтверної галузі – до 2020 року країна має намір вийти на 3-є місце у світі за рівнем IT-аутсорсингу. Значних успіхів досягли країни Балтії, Бразилія, Румунія. Навіть в РФ і Білорусі вже кілька років працює особливий пільговий податковий режим для IT-компаній. В останній, наприклад, діє 9-відсотковий прибутковий податок для працівників компаній національного Парку високих технологій. А в Румунії – нульова ставка прибуткового податку для працівників сфери розробки ПЗ.

Держава стане гравцем у розвитку перспективної ІТ-індустрії навіть більше і глибше, ніж це було для традиційних промисловців. Вона почне з того, що відмовиться від старих програм і застосовуватиме нові, закуповуючи їх у місцевих виробників для власне управління, стаючи прозорою й ефективнішою. Гроші для підтримки ІТ є, і що прозорішим буде держуправління, то більше їх з’являтиметься.

Володимир Панченко