Нас цікавить, чи отримаємо ми мільярд, але світ говорить про інше

«Чи вдасться Україні виторгувати гроші на Давосі», «На Давоському форумі задоволені ходом реформ в Україні», – під такими заголовками для українців презентують найбільший і найпотужніший економічний форум у світі.
Це мені нагадує старий фільм про XIX століття, де погано вдягнені бідні родичі прийшли на бал. Усі танцюють і п’ють шампанське, говорять про недавню поїздку в Новий Світ – Америку, а бідні родичі чекають паузи, щоб попросити гроші.
Україна в Давосі розказує про те, що вона таки виконує оті кляті реформи і за це просить мільярд. Я продивився всі сесії і панелі. Жодна країна не робить цього. Не той формат. На засіданні МВФ чи ЄБРР – так, виконуємо домашнє завдання – отримуємо гроші. А Давос кипить навколо іншого. Головний лейтмотив – Четверта промислова революція. Учасників Давосу 2016 цікавить, як світ відреагує на зниження потреб у вичерпних ресурсах, зокрема нафти та газу.
Ще недавно на Давосі не дуже вірили подібним закликам. У 2016 році нафти і вугілля не стало більше, температура на планеті підвищується, боротися з викидами вуглецю в атмосферу потрібно, як і 10 років тому. Але, схоже, світ перестав боятися вичерпності
Сьогодні в Давосі говорять про те, як розвиватиметься штучний інтелект, яке майбутнє робототехніки, як роботи самі будуть воювати з терористами. І це не сюжет фантастичного фільму, а реальність найближчих років. На форумі близько 300 сесій, основних – біля 130. Проводяться пленарні засідання, сесії окремих держав.
Країни нічого не просять, а думають, як долучитися до світового прогресу.
Українська делегація зациклена на власних проблемах і робить неадекватну презентацію нашої країни. Донбас не став менш болючим для нас, але минулого року це було більш природно і зрозуміло. Президент розказував про злочини на Донбасі, анексію Криму, збитий сепаратистами літак. Але сьогодні всі ці проблеми відійшли на задній план.
Давос не виходить за рамки свого формату, віддаючи право обговорювати загрозу ІГІЛ ООН. Колишній генеральний секретар цієї організації Кофі Аннан бере участь у панелі, де обговорюються зміни клімату. Спеціальна панель присвячена тому, що робити світу після втрати історичних пам’яток в Іракові і Сирії, які знищують нові варвари.
Шрі-Ланка на своїй панелі говорить про промислову революцію. Не про вирощування чаю чи прянощів, які були в їх ще недавньому постколоніальному минулому. За 20 років вони підняли свій ВВП у 8 разів. Країна закуповує в світі насоси та енергетичні машини, будівельну техніку і пробує освоювати збиральне виробництво.
Індія, яка виробляє більше 200 млн тонн зерна, не говорить про успіхи в аграрному секторі. Їй цікаво, як долучитись до індустріальної революції через розвиток IT. Туреччина говорить про своє лідерство в регіоні як частину глобального лідерства. Туніс розповідає про свою революцію п’ятирічної давності, але не залякуючи світ новими потрясіннями, а з точки зору того, як вона вплинула на економічний та, зокрема, індустріальний розвиток. Японія говорить про відновлення Фукусіми, але вже у ролі дослідницької лабораторії з вивчення катастроф планетарного масштабу.
Навіть проблему сирійських біженців сьогодні розглядають через призму того, як дати освіту мільйону сирійських дітей та адаптувати біженців до європейських умов і традицій. Біженці – вже реальність. Їх потрібно інтегрувати в розвинений світ.
Все крутиться навколо нового технологічного стрибка. Давос – це форум візіонерів, але не просто теоретиків, а практиків. Вони говорять про те, як житимуть на цій планеті 9,5 мільярдів людей, з яких понад 2 мільярди будуть віком за 60. Не про те, як їх прогодувати, а чим зайняти. Що взагалі робити, якщо вік людини досягне 150 років.
Чи як жити без зростання економіки, чи можна це назвати розвитком? Як навчати людей тим технологіям, які виникнуть лише завтра? Що робити з безробітними, яких замінюють роботи? Як впливає культура на Четверту індустріальну революцію?
Наостанок – про панель Індонезії. Ця 260-мільйонна країна пережила комуністичне правління і потім 31 рік диктаторського правління генерала Сухарто. Сьогодні вони мають зростання ВВП на тлі світового падіння. Але вихваляються перед світом не цим, а тим, що половина населення має вік до 28 років. І тим, що новий реформаторський уряд активно фінансує розвиток інфраструктури, освіти і охорони здоров’я і тому чекає на технологічних стратегічних інвесторів.
Натомість український уряд пояснює, що його молоде населення хоче виїхати з країни. Ми скорочуємо усі видатки на освіту і на здоров’я, а в кулуарах просимо мільярд доларів, щоб закрити дірки в бюджеті. А потім чомусь дивуємось, що ніхто не інвестує в нашу країну. Бідних і слабких не люблять, хоч іноді й подають милостиню біля церкви.
Більше інформації тут.
Володимир Панченко