Лаффер vs Яценюк або вінегрет популізму і “податкового раю”

Володимир Панченко

Уряд поповнився черговим іноземним радником. Цього разу ним став американський економіст Артур Лаффер, автор “кривої Лаффера”, колишній консультант Рейгана та Піночета.

Його тандем з Наталією Яресько виглядає досить органічно.

У той же час міністра фінансів вже називають “місіс все по 20”. Адже розроблена її відомством податкова реформа передбачає введення єдиної 20% ставки на всі ключові податки: єдиний соцвнесок, податок на доходи фізосіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість.

І хоча Мінфін вже звітує про успіх реформи, бізнесом вона не сприймається  – суттєвого фіскального послаблення не відчувається.

За оцінками експертів 100-мільярдна діра в бюджеті яка виникне у разі прийняття цієї версії податкової реформи призведе до спроб хаотично поповнювати дохідну частину, вносячи розбалансованість в давно неспокійну сферу публічних фінансів.

Пан Лаффер, як і Наталія Яресько, є переконаним прихильником зниження фіскального навантаження. Через певний період, за його теорією, воно може привести до збільшення податкових надходжень. В Україні він пропонує ввести податок з обороту (скоріше за все податок з продажів), аби наблизити наші податки до американських та вдвічі їх знизити. Він жартома пропонує Наталії Яресько стати  “місіс все по 10”.

Знизивши реально удвічі податки, ми станемо державою для бізнесу, а не соціальною країною. За цим сценарієм, якщо бізнес добре зароблятиме, рядові робітники зрештою отримуватимуть високі зарплати і відповідно вони будуть фінансувати непрацюючих різними способами, але без участі держави.

Особисто я  проти такої ультраліберальної моделі, оскільки не сприймаю концептуально відсторонення держави від економічних питань.

Це означає, що крім соціальних виплат, на які в українському бюджеті хронічно не вистачає коштів через загальний низький рівень ВВП, потрібно ще запланувати кошти на інструменти стимулювання бізнесу та розвиток пріоритетних сфер.

Відповідно більш високі податки на сировинну продукцію – нафту, газ, руду, а також  сільськогосподарську сировину можуть бути застосовані без ризику сповільнення економіки. В той же час для середніх та малих компаній, особливо високотехнологічних, фіскальне навантаження має бути низьким.

Сьогодні вже не податки, а відсутність інноваційної системи, притаманної країнам конкурентам, та повна відсутність адекватного за термінами та вартістю фінансування бізнесу призводить до зникнення існуючих та блокування створення нових підприємств.

Позитивні зміни в регуляторній сфері зі скасуванням дозволів  та стандартів не призводять до очікуваного відродження економіки.

Тому давайте бути відвертими: ніколи в українській історії “крива Лаффера” не знаходила втілення. Скорочення податків завжди тягне за собою падіння надходжень до бюджету в перший період.

Оскільки горизонт реального планування в Україні завжди тільки один наступний рік, то для податківців зменшення чи збільшення податків у законопроекті не є практичним питанням, а лише голою теорією. У Податкової є план від досягнутого в минулому періоді – проста “екселівська” таблиця, згідно з якою потрібно виконувати план за надходженнями.

В усі періоди зниження податків було заграванням з бізнесом і піаром. А перед затвердженням бюджету, особливо в час виборів, які Україна переживає кожні два роки, додається ще і популістичний піар – підвищення пенсій і зарплат.

Тому запрошення видатного радника, який знає про що говорить і знає що робити, дисонує з політикою прем’єр-міністра, в підпорядкуванні якого перебуває міністр фінансів і відповідно його радник.

Лаффер каже очевидні речі – якщо ви скорочуєте податки, падає дохідна частина. Відповідно не може бути ніякого підвищення зарплат бюджетників і пенсій. Мається на увазі поточний період.

Через два-три роки, якщо уряд буде поводити себе чесно перед населенням і бізнесом, виникне зростання дохідної частини при знижених ставках податків. Відповідно соціальні стандарти можна буде підвищувати.

Вибачте за потік банальностей, але таким банальним є економічний світ.

Не може бути у популістського прем’єр міністра підлеглого лібертаріанського міністра фінансів. Як і не може бути начальником ультраліберал-прем’єр у міністра фінансів – прихильника високого оподаткування сировинного експорту з перенаправленням коштів у пріоритетні високотехнологічні види діяльності та освіту. А пані Яресько, попри свої переконання, все ж лишається представником популістського уряду Яценюка.

Напередодні виборів прем’єр анонсував підвищення зарплат і пенсій, тому падіння дохідної частини йому потрібно менше за все. Відповідно податків з бізнесу будуть збирати все одно більше, тиснучи різними способами на нього.

Потрібна наявність стратегічного планування як економіки так і фінансів, замість примітивних “считалок” ДФС. Це перше, що потрібно мати. Але це для нашої країни поки що – нереальна утопія.

Друге – потрібно, щоб уряди були більш менш монолітні в своїй політекономічній підготовці. Якщо зібралися ультраліберали, то всі вони відкрито повинні йти до населення з меседжем – ми ліквідуємо солідарну пенсійну систему, не будемо підвищувати зарплати, поки не запрацює економіка. До бізнесу звернення інше  – у вас буде простий як двері податок “все по 10” і ніяких інспекторів.

Водночас, на лаві запасних в цей час терпляче чекає своє черги уряд, який суттєво підвищить податки на добувні сектори і перенаправить кошти в високотехнологічну сферу та освіту. Тут населенню потрібно пояснити, чому кошти направляються в бізнес, а не на підвищення зарплат. Олігархів – переконати силою слова і діла, що податки таки доведеться платити.

Або навпаки, представники неокейнсіанської чи німецької політекономічної школи керують а ультраліберали чекають свого моменту.

Ви скажете – так за тих, що “все по 10”, не проголосують, бо хто ж піде на заморожування пенсій! Проте, це не факт. Якщо провести правильну інформаційну кампанію і почавши реформи, не гратися, не брехати і не пробувати бути розумним і красивим одночасно, то це можливо.

Потрібна чиста, наскільки це можливо, економічна модель. Я показав бажану дуальність урядів, якої можна досягнути не зразу. Але чи є шанс у незрозумілого “вінегрету” з популізму Яценюка та “податкового раю” Лаффера?