Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським

Атаманенко А.Є

Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським

У 1817 р. він отри­мав та­кож до­ку­мен­ти з ар­хі­ву Че­р­ні­гів­сь­ко­го гу­бе­рн­сь­ко­го пра­в­лін­ня, які та­кож, хоч і в де­що ме­н­шій мі­рі, бу­ли ви­ко­риста­ні ним для ро­бо­ти: 7 із цих дже­рел бу­ли опу­б­лі­ко­ва­ні у до­да­т­ках до IV то­му 1-го ви­дан­ня «Истории Малой России». На­ра­ти­в­ні дже­ре­ла до обох ви­дань Д.М.Бантиш-Каменський отри­мав від ба­га­тьох зна­в­ців укра­їн­сь­кої іс­то­рії та ко­ле­к­ці­о­не­рів укра­їн­сь­ких ра­ри­те­тів.

Біль­ша час­ти­на дже­рел, що зна­хо­ди­лась у роз­по­ря­джен­ні Д.М.Бан­тиша-Каменського при ро­бо­ті над іс­то­рі­єю Укра­ї­ни, бу­ла опу­б­лі­ко­ва­на вже пі­с­ля смер­ті іс­то­ри­ка се­к­ре­та­рем Мо­с­ков­сь­ко­го То­ва­ри­с­т­ва іс­то­рії та ста­ро­жи­т­но­с­тей ро­сій­сь­ких Й.М.Бодян­ським, який у пе­ред­мо­ві до ви­да­ної у 1846 р. “И­с­то­рии Рус­сов”, а по­тім у ли­с­ті до Д.М.Бантиша-Каменського[1] зве­р­ну­в­ся з про­по­зи­ці­єю на­да­ти дже­ре­ла з іс­то­рії Укра­ї­ни. Ав­тор «Истории Малой Рос­сии» на­ді­с­лав із Пе­те­р­бу­р­га до Мо­с­к­ви “че­ты­ре огро­м­ных ли­с­тов­ни­ка, за­клю­ча­ю­щие в се­бе са­мые ра­з­но­о­б­ра­з­ные бу­ма­ги от­но­си­те­ль­но ма­ло­рос­сий­с­кой ис­то­рии, со­б­ран­ные им в ра­з­ное вре­мя и в ра­з­ных ме­с­тах, как ис­то­ри­ком Ма­лой Рос­сии”[2] з по­в­ним пра­вом ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти їх за вла­с­ним роз­су­дом.

Се­ред ко­пій до­ку­мен­тів зна­хо­ди­лись та­кож пи­се­м­ні па­м`я­т­ки, які Й.М.Бодянський встиг ви­да­ти у 1847–1848 рр. (до усу­нен­ня з по­са­ди се­к­ре­та­ря То­ва­ри­с­т­ва): “О до­сто­па­мя­т­но­с­тях Че­р­­ни­го­ва” М.С.Марко­ва, “Кра­т­кое ис­то­ри­че­с­кое опи­са­ние о Ма­лой Рос­сии до 1765 го­да, с До­по­л­не­ни­ем о За­по­ро­ж­с­ких ко­за­ках и при­ло­же­ни­я­ми, ка­са­ю­щи­ми­ся се­го опи­са­ния”, “О­пи­са­ние о Ма­лой Рос­сии и Укра­и­не, Ста­ни­с­ла­ва За­­ру­ль­с­ко­го, слу­жи­в­ше­го в Рос­сии ка­пи­та­ном”, “За­ме­ча­ние до Ма­лой Рос­сии при­на­д­ле­жа­щие”. І ли­ше по­ве­р­ну­в­шись до ви­ко­нан­ня обо­­в`яз­ків се­к­ре­та­ря То­ва­ри­с­т­ва, Й.Бо­дян­сь­кий ви­дав “И­с­то­ч­ни­ки Ма­ло­­рос­сий­с­кой ис­то­рии”, які вклю­ча­ли в се­бе 85 по­зи­цій у пер­шій ча­с­ти­ні та 115 по­зи­цій у дру­гій і охо­п­лю­ва­ли пе­рі­од від 1649 по 1722 рр.

До­ку­мен­тів у цій пу­б­лі­ка­ції мі­с­ти­лось біль­ше, ніж бу­ло вка­за­но за­го­лов­ків уза­галь­ню­ю­чо­го пла­ну, так як де­які з остан­ніх вклю­ча­ли де­кіль­ка до­ку­мен­тів, на­при­к­лад, слід­ча спра­ва Ко­чу­бея та Іс­к­ри вклю­ча­ла 47 до­ку­мен­тів. Вра­хо­ву­ю­чи те, що Й.М.Бодянський пла­ну­вав ви­да­ти три або чо­ти­ри ча­с­ти­ни “И­с­то­ч­ни­ков…”[3], а бу­ло ви­да­но ли­ше дві, а та­кож те, що із до­да­т­ків та ви­ко­ри­с­та­них у те­к­с­ті «Истории Малой России» до­ку­мен­тів ви­д­но, що іс­то­рик мав у своє­му роз­по­ря­джен­ні дже­ре­ль­ні ма­те­рі­а­ли, да­то­ва­ні 1764р., а пу­б­лі­ка­ція “И­с­то­ч­ни­ков…” за­вер­шу­ва­лась 1722 р., мо­ж­на при­пу­с­ти­ти, що ча­с­ти­на пе­ре­да­них іс­то­ри­ком дже­рел за­ли­ши­лась не­опу­б­лі­ко­ва­ною Й.М.Бодян­сь­ким. На жаль, по­ки що не вда­ло­ся від­най­ти ма­те­рі­а­ли, пе­ре­да­ні Д.М.Бан­тишем-Каменським і да­ти від­по­відь на це пи­тан­ня. Мо­ж­ли­во, на про­цес ви­дан­ня впли­ну­ла не­від­по­ві­д­ність ар­хе­о­г­ра­фі­ч­ним ви­мо­гам ча­су, про що за­ува­жу­ва­ли кри­ти­ки, але це ма­лоймо­ві­р­но.

Пу­б­лі­ка­ції дже­рел, здій­с­не­ні у ви­ще­за­зна­че­них ви­дан­нях, мо­ж­на по­ді­ли­ти за ха­ра­к­те­ром по­да­чі ма­те­рі­а­лу на кіль­ка груп: 1) по­в­ні­с­тю опу­б­лі­ко­ва­ні до­ку­мен­ти, вмі­ще­ні у до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня «Истории Малой России», “При­мі­т­ках” до 2-го ви­дан­ня та в “И­с­то­ч­ни­ках…”; 2) пу­б­лі­ка­ції ви­тя­гів із до­ку­мен­тів у “При­мі­т­ках” до 2-го ви­дан­ня та у те­к­­сті «Истории Малой России», ча­с­т­ко­во – в “И­с­то­ч­ни­ках…”; 3) пу­б­лі­ка­ція фра­г­мен­тів на­ра­ти­в­них дже­рел та іс­то­ри­ч­них тво­рів у те­к­с­ті кни­ги та “При­мі­т­ках” до 2-го ви­дан­ня.

За те­ма­ти­кою за­зна­че­ні пу­б­лі­ка­ції від­но­си­лись до іс­то­рії Ге­ть­ма­н­щи­ни, укра­їн­сь­ко-­поль­сь­ких, укра­їн­сь­ко-­ро­сій­сь­ких, укра­їн­сь­ко-­швед­сь­ких сто­сун­ків то­що. В «Истории Малой России» бу­ли опу­б­лі­ко­ва­ні та­кож фоль­к­ло­р­ні дже­ре­ла (у те­к­с­ті 46-го роз­ді­лу та у “При­мі­т­ках”), пу­б­лі­ка­ція яких но­си­ла ілю­с­т­ра­ти­в­ний ха­ра­к­тер. Як ілю­с­т­ра­ти­в­ний ма­те­рі­а­л бу­ли ви­ко­ри­с­та­ні та­кож іко­но­гра­фі­ч­ні дже­ре­ла.

Ви­зна­чен­ня рі­в­ня ме­то­ди­ки ви­дан­ня дже­рел, на на­шу ду­м­ку, мо­ж­ли­во при умо­ві ви­ко­ри­с­тан­ня та­ких па­ра­ме­т­рів оцін­ки:

ви­бір до­ку­мен­тів та їх роз­мі­щен­ня;

на­яв­ність та зміст за­го­лов­ків до­ку­мен­тів;

осо­б­ли­во­с­ті пе­ре­да­чі те­к­с­ту дже­рел;

на­яв­ність ко­мен­та­рів та при­мі­ток до дже­рел.

Д.М.Бантиш-Каменський під­хо­див до про­б­ле­ми від­бо­ру дже­рел із то­ч­ки зо­ру їх мо­ж­ли­во­с­ті від­т­во­ри­ти іс­то­ри­ч­ні по­дії, про­ілю­с­т­ру­ва­ти вла­с­ні ви­снов­ки. Вра­хо­ву­ю­чи, що ві­ді­бра­ні до­ку­мен­таль­ні дже­ре­ла у біль­шо­с­ті бу­ли уні­каль­ни­ми за змі­с­том (те­к­с­ти угод, ли­с­ти, уні­вер­са­ли, цар­сь­кі ма­ні­фе­с­ти) і у ря­ді ви­пад­ків пре­д­ста­в­ле­ні ко­пі­я­ми з ко­пій, дру­ко­ва­ни­ми ва­рі­ан­та­ми ма­ні­фе­с­тів то­що, мо­ж­на го­во­ри­ти ли­ше про сту­пінь їх ав­тен­ти­ч­но­с­ті та ори­гі­наль­но­с­ті.

Як від­зна­ча­лось ви­ще, до­ку­мен­ти пу­б­лі­ку­ва­лись як у те­к­с­ті «Истории Малой России», так і ві­до­кре­м­ле­но. При цьо­му у те­к­с­ті тво­ру та “При­мі­т­ках” до 2-го ви­дан­ня до­ку­мен­ти пу­б­лі­ку­ва­лись у ви­тя­гах та у по­в­но­му ва­рі­ан­ті, а ві­до­кре­м­ле­но – ли­ше у по­в­но­му ва­рі­ан­ті. Упо­ряд­ко­ва­ні во­ни бу­ли за хро­ноло­гі­ч­ним прин­ци­пом з ла­тин­сь­кою ну­ме­ра­ці­єю у до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня, в “И­с­то­ч­ни­ках…” – за тим же прин­ци­пом із ну­ме­ра­ці­єю араб­сь­ки­ми ци­ф­ра­ми.

За­го­лов­ки до­ку­мен­тів (да­та, най­ме­ну­ван­ня, вка­зів­ка на ав­то­ра чи ад­ре­са­та, мі­с­це ство­рен­ня) при пу­б­лі­ка­ції дже­ре­ла у те­к­с­ті тво­ру бу­ли пра­к­ти­ч­но від­су­т­ні. Іно­ді по­ді­б­ну ін­фор­ма­цію мо­ж­на знайти у те­с­ті, що пе­ре­дує до­ку­мен­ту. У до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня вмі­ще­но 103 за­го­лов­ки до опу­б­лі­ко­ва­них дже­рел. Їх зміст да­ле­ко не рі­в­но­цін­ний: у біль­шо­с­ті за­го­лов­ків від­су­т­ня да­та ство­рен­ня до­ку­мен­ту. Дже­рел у до­да­т­ках бу­ло на­дру­ко­ва­но біль­ше, то­му що під од­ним за­го­лов­ком іно­ді бу­ло вмі­ще­но де­кіль­ка до­ку­мен­тів. На­при­к­лад, під за­го­лов­ком “Гра­мо­ты Го­су­да­ре­вы к Ма­зе­пе” під рі­з­ни­ми да­та­ми бу­ло опу­б­лі­ко­ва­но 13 до­ку­мен­тів із роз­бив­кою за бу­к­ва­ми ла­тин­сь­кої абе­т­ки[4], під за­го­лов­ком “Пи­сь­ма Ге­т­ма­на Ма­зе­пы к Го­су­да­рю” бу­ло вмі­ще­но 4 до­ку­мен­ти[5] то­що. Іно­ді до за­го­лов­ків Д.М.Бантиш-Камен­ський вклю­чав сти­с­лий опис змі­с­ту дже­ре­ла: “Гра­мо­та Го­су­да­ря Пе­т­ра І к Ге­т­ма­ну Ива­ну Ско­ро­па­д­ско­му, в ко­ей уве­до­м­ляя о бе­жа­в­ших с из­мен­ни­ком Ма­зе­пою ма­ло­рос­сий­с­ких стар­ши­нах и вся­ко­го зва­ния лю­дях, обе­ща­ет про­с­тить их, и во­з­в­ра­тить им име­ния и чи­ны, ес­ли они, ос­та­вя шве­дов, при­бе­г­нут к не­му, Го­су­да­рю; в про­ти­в­ном же слу­чае ос­лу­ш­ни­ки се­го ука­за, бу­ду­чи пой­ма­ны, смер­тию на­ка­жу­т­ся. 7 но­я­б­ря 1708 г.”[6].

В “И­с­то­ч­ни­ках…”, які, як за­зна­ча­лось ви­ще, Й.М.Бо­дян­ський зміг ви­да­ти ли­ше у 1858–1859 рр., бу­ли збе­ре­же­ні ті за­го­лов­ки, що бу­ли скла­де­ні Д.М.Бан­ти­шем-Каменським. У пе­ре­ва­ж­ній біль­шо­с­ті во­ни вклю­ча­ли да­ту, най­ме­ну­ван­ня, вка­зів­ку на ав­то­ра або ад­ре­са­та. Іно­ді най­ме­ну­ван­ня (по­ді­б­но до дже­рел, вмі­ще­них у до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня «Истории Малой России») вклю­ча­ло сти­с­лий опис змі­с­ту дже­ре­ла. Під од­ним уза­галь­ню­ю­чим за­го­лов­ком спра­ви мо­г­ли бу­ти роз­мі­ще­ні за­го­лов­ки окре­мих до­ку­мен­тів, що до неї вхо­ди­ли. Від­мін­ність у си­с­те­мі за­го­лов­ків у до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня «Истории Малой России» та в “И­с­то­ч­ни­ках…” – у на­яв­но­с­ті да­ту­ван­ня пе­ре­ва­ж­ної біль­шо­с­ті дже­рел в остан­ньо­му.

Текст у ви­тя­гах із до­ку­мен­тів, вклю­че­них до «Истории Малой России», Д.М.Бантиш-Каменський пе­ре­дав мо­вою, на­бли­же­ною до мо­ви пер­шої по­ло­ви­ни ХІХ ст, за­мі­ню­ю­чи ар­ха­ї­з­ми. У те­к­с­ті до­ку­мен­тів у до­да­т­ках до «Истории Малой России» при­су­т­ні не­зна­ч­ні змі­ни у ря­ді ви­пад­ків, а в “И­с­то­ч­ни­ках…” по­в­ні­с­тю збе­ре­же­но текст ори­гі­на­лів. У ви­пад­ку по­шко­джен­ня до­ку­мен­тів не­про­чи­та­ні мі­с­ця по­зна­ча­лись пе­в­ною кіль­кі­с­тю кра­пок, яка за­ле­жа­ла від об`єму про­пу­ще­но­го те­к­с­ту.

Пу­б­лі­ка­ції до­ку­мен­тів ма­ли при­мі­т­ки та ко­мен­та­рі, які мо­ж­на роз­ді­ли­ти на дві гру­пи: 1) при­мі­т­ки та ко­мен­та­рі до те­к­с­ту до­ку­мен­ту; 2) примі­т­ки та ко­мен­та­рі до змі­с­ту до­ку­мен­ту.

Пер­ші бу­ли пре­д­ста­в­ле­ні:

ін­фор­ма­цією про мі­с­це, іно­ді – умо­ви збе­ре­жен­ня до­ку­мен­ту, із за­зна­чен­ням ро­ку та но­ме­ру спра­ви. При пу­б­лі­ка­ції ви­тя­гів із до­ку­мен­тів у те­к­с­ті «Истории Малой России» та­ка ін­фор­ма­ція роз­мі­щу­ва­лась на по­лях, при пу­б­лі­ка­ції ці­лих до­ку­мен­тів – пі­с­ля них. В “И­с­то­ч­ни­ках…” по­ді­б­на ін­фор­ма­ція про мі­с­це збе­ре­жен­ня дже­ре­ла у біль­шо­с­ті ви­пад­ків від­су­т­ня, в той же час у до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня та при­мі­т­ках до 2-го ви­дан­ня – по­да­на до пе­ре­ва­ж­ної біль­шо­с­ті дже­рел. Про­ве­де­ний ана­ліз по­ка­зав, що Д.М.Бантиш-Каменський ско­пі­ю­вав всі дже­ре­ла, які знайшов, у то­му чи­с­лі й у ар­хі­ві Че­р­ні­гів­сь­ко­го гу­бе­рн­сь­ко­го пра­в­лін­ня.

за­ува­жен­ня­ми про по­шко­джен­ня те­к­с­ту, ти­пу “сей столп во мно­гих ме­с­тах сгнил”, “ка­же­т­ся, без кон­ца”, “на­чаль­ных те­т­ра­дей нет”, “да­лее нель­зя бы­ло ра­зо­б­рать”[7] то­що.

опи­сами зо­в­ні­ш­ніх ат­ри­бу­тів до­ку­мен­тів ти­пу “К сей гра­мо­те при­ло­же­на под ку­с­то­ди­ею во­с­ко­вая пе­чать, упо­ва­те­ль­но Вой­с­ка За­по­ро­ж­с­ко­го”[8], “Пи­са­на на Але­к­сан­д­рий­с­кой на се­ре­д­ней бу­ма­ге, за­пе­ча­та­на за­твор­че­тою пе­ча­тью под глад­кою ку­с­то­ди­ею”[9], “Гра­мо­та сия сло­же­на бы­ла па­ке­том и к оной при­ло­же­на, под ку­с­то­ди­ею, кра­с­но­го во­с­ку пе­чать го­су­да­ре­ва”[10] [5, Ч.1, С.249] то­що. Та­кі за­пи­си по­ча­с­ти пе­ре­да­ва­лись ін­шим шри­ф­том у ви­гля­ді при­мі­ток, по­ча­с­ти (у біль­шо­с­ті – в “И­с­то­ч­ни­ках…”) тим са­мим шри­ф­том, що і до­ку­мент.

ін­фор­ма­цією про по­хо­джен­ня до­ку­мен­ту, за­сіб йо­го до­став­ки: “Из Ви­те­б­с­ка от­пу­ще­но 13 дня мая 1708 го­да, с Ге­т­ма­ном при­слан­ным че­ля­д­ни­ком, Ми­ро­ном Ка­ли­ни­чен­ком”, “По­с­ла­но с ки­е­в­с­ким рей­та­ром, с Ива­ном Щу­ч­ки­ным”[11].

ін­фор­ма­ці­єю про мо­ву та по­черк до­ку­мен­ту (“писано на сто­л­п­цах Бе­ло­рус­с­ким пи­сь­мом”, “Пе­ре­вод с те­т­ра­ди ла­ти­н­с­ко­го пи­сь­ма”[12].

ін­фор­ма­ці­єю про фор­му­ляр (“по обы­к­но­вен­ном ти­ту­ле Ве­ли­ко­го Го­су­да­ря и его ге­т­ман­с­ком”[13]. Можливо, ці примітки були зроблені копіїстами або урядовцями.

Зауваження до змі­с­ту доку­мен­тів май­же від­су­т­ні у ви­тя­гах та у до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня «Истории Малой России», іно­ді зу­стрі­ча­ю­ть­ся у при­мі­т­ках до обох ви­дань. В “И­с­то­ч­ни­ках…” та­ких зауважень зна­хо­ди­ть­ся зна­ч­но біль­ше. Вра­хо­ву­ю­чи твердження Й.М.Бодянського про пу­б­лі­ка­цію до­ку­мен­тів у то­му ви­гля­ді, в яко­му він отри­мав їх від іс­то­ри­ка, із до­да­ван­ням ну­ме­ра­ції де­яких справ, які бу­ли від­зна­че­ні зі­ро­ч­кою, а та­кож про­ве­де­ний по­рі­в­ня­ль­ний ана­ліз по­ка­за­в, що са­ме Д.М.Бантиш-Каменський був ав­то­ром при­мі­ток до змі­с­ту до­ку­мен­тів. Так, у при­мі­т­ках до “Гра­мо­ты ца­ря к ма­ло­рос­сий­с­ко­му За­по­ро­ж­с­ко­му Вой­с­ку о скло­не­нии ос­та­вить Ге­т­ма­на Брю­хо­ве­ц­ко­го и сно­ва под­да­ть­ся ему” за­зна­че­но: “Во­сь­ми­де­ся­ти­ле­т­ний Про­то­и­е­рей, Чи­же­в­с­кий, бы­в­ший на­сто­я­ти­лем Бо­го­я­в­лен­с­кой це­р­к­ви в г. Гадяче, уве­ря­ет, что Ге­т­ман Иван Мар­ти­но­вич Брю­хо­ве­ц­кий, по пре­да­ни­ям, по­гребён в це­р­к­ви Бо­го­я­в­ле­ния Го­с­по­д­ня, про­ти­во ­на­ме­с­т­ной ико­ны Бо­жия Ма­те­ри.– В Си­но­ди­ке той це­р­к­ви, в ко­то­рой внесён род Брю­хо­ве­ц­ко­го, в кон­це на­пи­са­но: “Ге­т­ман Иван Брю­хо­ве­ц­кий, кти­тор и укла­д­чик Свя­то Бо­го­я­в­лен­с­кой це­р­к­ви, и в оной це­р­к­ви по­гребён. При оной це­р­к­ви име­ю­т­ся два ко­ло­ко­ла под ге­р­бом Брю­хо­ве­ц­ко­го”[14]. У “При­мі­т­ках” до 2-го ви­дан­ня «Истории Малой России» Д.М.Бантиш-Ка­мен­ський за­ува­жив: “В сей Бо­го­я­в­лен­с­кой це­р­к­ви и ны­не хра­нит­ся Си­но­дик с озна­че­ни­ем ро­да Брю­хо­ве­ц­ко­го. В кон­це оно­го на­пи­са­но сле­ду­щее: “Ге­т­ман Иван Брю­хо­ве­ц­кий, кти­тор и укла­д­чик Свя­то Бо­го­я­в­лен­с­кой це­р­к­ви и в оной по­гребён”. Там же до­се­ле име­ю­т­ся два ко­ло­ко­ла з ге­р­бом се­го ге­т­ма­на”[15]. По­ді­б­ни­ми у 2-му ви­дан­ні «Истории Малой России» та в “И­с­то­ч­ни­ках…” є за­ува­жен­ня що­до ли­с­тів Ма­зе­пи до Мо­т­рі Ко­чу­бей, з пе­ре­кла­дом укра­їн­сь­ких слів.

Роз­ши­ф­ро­ву­ю­чи лист гра­фа Го­лов­кі­на до І.Мазепи, Д.М.Бантиш-Каменський та­кож за­зна­чив, що “сло­ва, за­ключёные в скоб­ках пи­са­ны ци­фи­рью, до из­ме­ны Ма­зе­пы, по се­к­ре­т­ным де­лам, с ним упо­т­ре­б­ля­е­мою”[16].

При пу­б­лі­ка­ції де­яких дже­рел за­мі­ню­ва­лось по­зна­чен­ня дат бу­к­ва­ми на ци­ф­ро­ве.

У “И­с­то­ч­ни­ках…” та до­да­т­ках до 1-го ви­дан­ня «Истории Малой России» бу­ли роз­мі­ще­ні ви­клю­ч­но ар­хі­в­ні дже­ре­ла, у то­му чи­с­лі й ду­ма, на­пи­са­на І.Мазепою, що збе­рі­га­лась у слід­чій спра­ві Ко­чу­бея та Іс­к­ри.

Та­ким чи­ном, видання до­ку­мен­тів Д.М.Бантишем-Ка­менським мо­ж­на вва­жа­ти зна­ч­ним вне­с­ком у фор­му­ван­ня ук­ра­їн­сь­кої ар­хе­о­г­ра­фії. Не­до­лі­ка­ми цих пу­б­лі­ка­цій дже­рел бу­ла від­су­т­ність си­с­те­ми у ство­рен­ні не­об­хід­них за­го­лов­ків та при­мі­ток, але, не зва­жа­ю­чи на це, во­ни ви­ко­ри­с­то­ву­ва­лись і су­ча­с­ни­ми до­слі­д­ни­ка­ми. Іс­то­рик од­ним із пер­ших опу­б­лі­ку­вав дже­ре­ла з іс­то­рії Ге­ть­ма­н­щи­ни у ком­п­ле­к­сі, в хро­ноло­гі­ч­ній по­слі­до­в­но­с­ті, що спри­я­ло роз­ви­т­ку іс­то­ри­ч­них до­слі­джень в Укра­ї­ні.

Пу­б­лі­ка­ції фра­г­мен­тів на­ра­ти­в­них дже­рел та іс­то­ри­ч­них тво­рів по­пе­ре­дни­ків бу­ли ви­ко­ри­с­та­ні як ілю­с­т­ра­ти­в­ний ма­те­рі­а­л. При їх пу­б­лі­ка­ції текст був на­бли­же­ний до мо­ви ХІХ ст., не йшло­ся про по­рі­в­нян­ня їх із мо­ж­ли­ви­ми про­то­г­ра­фа­ми, пра­к­ти­ч­но не фі­к­су­ва­лись за­по­зи­чен­ня з ін­ших дже­рел. Тобто, ар­хе­о­г­ра­фі­ч­ний рі­вень пу­б­лі­ка­ції був ще досить ни­зь­ким.

Д.М.Бантиш-Каменський став од­ним із пер­ших іс­то­ри­ків, хто у сво­їх пра­цях по­дав ін­фор­ма­цію про окре­мих укра­їн­сь­ких зби­ра­чів дже­рел, та­ких, як А.Чепа, О.Шафонський, О.Рігельман та ін­ші, чим бу­ли зро­б­ле­ні пер­ші кро­ки у роз­ви­т­ку іс­то­рі­о­гра­фії дже­ре­ло­з­нав­с­т­ва. Са­ме із тво­ру Д.М.Бан­ти­ша-Каменського пі­з­ні­ші до­слі­д­ни­ки отри­ма­ли ін­фор­ма­цію про на­дан­ня А.І.Чепою ма­те­рі­а­лів йому та Я.М.Мар­ковичу, та зни­к­нен­ня їх ча­с­ти­ни пі­с­ля ра­п­то­вої смер­ті остан­ньо­го у Пе­те­р­бу­р­зі. Зві­д­ти та­кож мо­ж­на бу­ло ді­з­на­тись про на­мір Г.М.Теп­ло­ва на­пи­са­ти іс­то­рію Укра­ї­ни, про зби­ран­ня ним іс­то­ри­ч­них дже­рел та отримання остан­ніх пі­с­ля йо­го смер­ті Іва­ном Пер­фі­льє­ви­чем Єла­гі­ним[17]. По­ві­до­м­лен­ня про осіб, що на­да­ва­ли іс­то­ри­ку ма­те­рі­а­ли, мо­жуть бу­ти ви­ко­ри­с­та­ні як іс­то­рі­о­гра­фі­ч­ні дже­ре­ла.

Пу­б­лі­ка­ції до­ку­мен­тів бу­ли зро­б­ле­ні у ви­гля­ді ви­тя­гів, а та­кож ці­лісних дже­рел. У пе­ре­ва­ж­ній біль­шо­с­ті по­да­ва­лась ін­фор­ма­ція про мі­с­це збе­рі­ган­ня до­ку­мен­ту, рік та, рід­ше, но­ме­р спра­ви. При пу­б­лі­ка­ції до­ку­мен­таль­них дже­рел на іно­зе­м­них мо­вах у ря­ді ви­пад­ків наводився пе­ре­клад. Опу­б­лі­ко­ва­ні до­ку­мен­ти ма­ли за­го­лов­ки, іно­ді – при­мі­т­ки до те­к­с­ту та до змі­с­ту. Не­до­лі­ком здій­с­не­них пу­б­лі­ка­цій бу­ла не­си­с­те­м­ність у по­да­чі не­об­хід­ної су­про­во­джу­ю­чої ін­фор­ма­ції.

В ці­ло­му, ме­то­ди­ка ро­бо­ти з дже­ре­ла­ми та іс­то­ри­ч­ною лі­те­ра­ту­рою, при­йо­ми пу­б­лі­ка­ції дже­рел, властиві Д.М.Бантиш-Каменському, бу­ли ха­ра­к­те­р­ни­ми для біль­шо­с­ті до­слі­д­ни­ків дру­гої по­ло­ви­ни XVIII – пер­шої тре­тини ХІХ ст. По­ді­б­на ме­то­ди­ка ма­ла мі­с­це у едиційній ді­я­ль­но­с­ті ря­ду пі­з­ні­ших іс­то­ри­ків та спеціалізованих археографічних установ.

Примітки

1 ИРЛИ. – Ф.339 «Архив Д.Н.Бантиш-Ка­мен­ського». – №. 1/ 9028. – Л.5.

2 Источники Малороссийской истории, собранные Д.Н.Бан­тыш-Каменским и изданные О.Бодянским. 1649 – 1722. В 2-х частях //ЧОИДР. – 1858. – Кн.1. – Предисловие.

3 Там же.

4 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России со времен при­соединения оной к Российскому Государству при царе Алексее Михайловиче, с кратким обозрением первобытного состояния сего края. – М., 1822. – Ч.1-4. – Ч.3.- С.198-212.

5 Там же.– С. 213-220.

6 Там же. – Ч.4. – С.143.

7 Источники Малороссийской истории…– Кн.1. –Ч.1. –С.327; Ч.2. – С.9,330.

8 Там же. – Ч.1. – С.234.

9 Там же. – С.183.

10 Там же. – С.249.

11 Там же. – Ч.2.- С.78,80.

12 Там же. – Ч.1. – С.21,62.

13 Там же. – Ч.2.- С.73.

14 Там же. –Ч.1. – С.189.

15 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К.: Час, 1993. – C.541.

16 Источники Малороссийской истории.– Кн.1. –Ч.2. – С.212.

17 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства.–С.587.