Матеріали до біографії Василя Григоровича Полетики

Литвинова Т.Ф.

Матеріали до біографії Василя Григоровича Полетики

Першим біографом В.Г.Полетики по праву можна вважати В.Горленка, який у 1893 р. представив читачам “Киевской старини” відомості про “вьщающихся лиц тогдашнего общества”— В.І.Чарниша, А.І.Чепу, В.Г.Полетику. Але, як відзначав сам автор, йому не вдалося зробити навіть побіжний начерк “этой замечательной личности, так как для биографии В.Г.Полетики, труда заманчивого й требуемаго его благородной памятью, … не найдено еще достаточно материалов”. Стислий нарис подав В.Л.Модзалевський в “Русском биографическом словаре” та в “Малороссийском родословнике” [2]. Ці біографічні ескізи в подальшому використовувалися дослідниками без будь-яких суттєвих уточнень і доповнень. Навіть у новітніх виданнях історики, спираючись переважно на В.Л.Модзалевського, не подають точного року народження, визначаючи його між 1765 таї 767 рр. [3], не згадують про навчання у Вітебському училищі, невірно вказують час його перебування на різних посадах і т.п.

Хоча б в якійсь мірі заповнити прогалини дозволяють різного роду матеріали з фамільного архіву Полетик, що зберігаються в Чернігівськомуісторичному музеї імені В.В.Тарновського (далі: ЧІМ), Інституті рукопису Національної Бібліотеки України імені В.І. Вернадського Національної академії Наук України (далі: ІР НБУ), Державному архіві Чернігівської області (далі: ІЧО), Російському Державному Історичному Архіві (далі: РДІА), а також опубліковані джерела, значна частина яких майже не використовується дослідниками. Це різноманітні за жанровими ознаками матеріали і, перш за все, епістолярна спадщина Василя Григоровича, формулярні списки про службу, атестати, грамоти, документи, що відносяться до управління маєтками, публічні промови, виголошені на дворянських зібраннях, записки публічно-ділового та ватно-діловогохарактеру,оригінальнітворинауковогохарактеру, бібліографічні описи тощо. Не претендуючи на повну реконструкцію життєвого шляху та діяльності, в даній статті розкриваються інформаційні можливості джерел, а також літератури, на основі яких в подальшому можливе створення повної наукової біографії В.Г.Полетики.

На відміну від В.Горленка, В.Модзалевський не вказував точного року народження В.Г.Полетики і визначив його 1765—1767 рр. Уточнити цю дату допомагає сам Василь Григорович у листі, зверненому до дворянських зібрань полтавської та Чернігівської губерній, від 8 вересня 1835 р., в якому називає себе семидесятилітнім старцем. Крім того, в розписі роду, зробленому його батьком, відомим Григорієм Андрійовичем Полетикою, відносно дати народження старшого сина Василя зазначено: “в 1765 году декабря 31 дня в 11 часу после полудни” [4].

Народився він, імовірно, в Петербурзі, де в той час проживали його батьки. Одержати уявлення про перші роки життя немає можливості, оскільки навіть з обширного листування Г.А.Полетики збереглося дуже мало листів за 1750-1776 рр. і в них практично відсутня інформація про виховання дітей.

З 1770 р. Василь Полетика з матір’ю живе в Україні. Батько Григорій Андрійович, змушений у службових та судових справах постійно, а інколи й надовго, відлучатися з дому, давав детальні рекомендації по вихованню дітей, які часто повторювалися в його листах до дружини Олени Іванівни [5]. На основі листування можна уявити, що Василь, як і інші діти в сім’ї, одержав спочатку домашню освіту та виховання під керівництвом інспектора. У 1777 р. Григорій Андрійович знайшов для всіх дітей “учителя француза, которых их будет учить читать й говорить”, оскільки “самая єсть главная нужда во французском языке, и сие сделает то, что они, научившись дома сему, гораздо скорее в школах и в пенсионах научатся достальному” [6].

Дослідники одностайно відзначали, що Василь Григорович закінчив курс Віденського університету, не вказуючи при цьому період навчання, а також установ-попередниць, в яких, можливо, було отримано початкову освіту. Сам Василь Полетика в формулярних списках про службу за 1812, 1821, 1823, 1825, 1829 рр. [7] вказував, що до університету він навчався “в разных училищах”. Важко визначити, чи дійсно було декілька училищ.

З листування Григорія Андрійовича з двоюрідним братом, відомим в той час дипломатом Григорієм Івановичем Полетикою, видно, що питання про подальшу освіту синів було дуже важливим і ретельно обмірковувалося.

Григорій Іванович збирав для брата відомості про різні учбові заклади Європи [8]. Очевидно, з подібними проханнями Григорій Андрійович звертався й до архієпископа могилівського Георгія Кониського, разом з яким вчився ще в Києво-Могилянській Академії. Та чи були відправлені, як передбачалося, сини Г.А.Полетики до одного з училищ Петербурга невідомо.

У вересні 1780 р. Г.А.Полетика сам відвіз синів Василя, Івана та Павла для продовження освіти у Вітебськ. Цікаво, що Г.А.Полетика, який сам продовжував виучку в столиці і мав доволі обширі зв’язки в Петербурзі та Москві, для навчання дітей надав перевагу Вітебську. Цьому може бути декілька пояснень, наприклад, незадоволення рівнем і системою навчання, з якими Полетика-батько був добре знайомий, дорожнеча в столицях, бажання навчати не в якихось конкретних центрах, а у певних наставників і вчителів. Так, у Вітебськ він відправляв синів, імовірно спеціально, до отця Лашкевича. Причому конфесійна приналежність вчителя не мала значення. Зокрема, у Вільно Василь брав приватні уроки у вчителя “базилианина” [9]. В листі, написаному 7 вересня, на наступний день після розлуки з дітьми, він наставляв любити один одного, допомагати в навчанні, особливо це відносилося до старшого Василя, “учиться прилежно…ибо чем лучше й скорее в тех науках, в которых вві теперь отданы, успеете, тем скорее можете посланы быть туда, где высшия науки преподаются” [10].

У Вітебську брати знаходилися і у 1781-1782 рр. Відправляючи дітей після канікул, Полетика-батько знову давав детальні настанови, з яких можна судити і про зміст навчання. Василю він рекомендував “еще год риторики послушать… й в сочинении речей й писем поупражняться. Есть ли же бн можно время твоє разделить так, чтобы половину онаго употребить на упражнение в риторике, а другую в философии, то сие, может быть, послужило б к лучшей твоей пользе; математику-ж пожалуй продолжай по порядку, то єсть от геометрии поступай в тригонометрию, там в механику й прочия оныя части”. Такі ж настанови робилися й іншим синам [11].

Навчання не припинялося і на канікулах, про що свідчить лист Г.А.Полетики, помилково датований О.Лазаревським 1780 р. Імовірно, цей лист відноситься до літа 1781 р., коли після першого року навчання у Вітебську брати повернулися додому. Вони повинні були “повторять й твердить выученное в школах”. Молодші діти новий матеріал вивчали під керівництвом Василя, що, на думку батька, було корисно всім. Сам же Василь мав заняттям приділяти вдвічі менше часу, ніж в шкільний період, а саме, “2 или 1,5 часа поутру, й столько же после обеда”. Крім того, саме він повинен визначати завдання з французької мови для сестер, займатися з ними “по одному часу в день”, до того ж “обучать их первым основам арифметики”, а також навчати письму і арифметиці свого слугу хлопчика Гаврилу Богатиря [12].

Ще більш детальні настанови Г.А.Полетика робив, відправляючи за рекомендацією Георгія Кониського синів для продовження навчання у Вільно, де у 1782 р. “открылся новий университет й академия новым порядком учення й весьма похвальным” [13]. Розпочинаючи навчання, брати знову повинні були братися за німецьку мову, для цього батько особливо радив знімати квартиру у господаря-німця. Крім приватних занять, Григорій Андрійович радив Василю, щоб той “академических лекций не презирал, тако ж диспутов й других публичных ексерциций в риторике й философии, что… ко многим делам… способным сделает, а особливо если сочтешь невыгодною для себя воєнную службу. По окончании курса математики я советовал бы тебе приняться за курс философии, особливо єсть ли бы кто сыскался прочитать тебе оный по Ернесту или Баумейстеру. Совсем тебе не надо бросать й математики, но упражняться в нужнейших оння частях по пространнейшим курсам, а особливо в алгебре, механике, артиллерии й фортификации” [14].

Григорій Андрійович не лише рекомендував, що і як слід вивчати, а й радив як розпоряджатися фінансами, платити за навчання, робити покупки “без излишества”, оскільки гроші не для цього надсилаються батьками, але й ні в чому собі не відмовляючи. Він неодноразово зазначав, що не слід економити гроші на освітні потреби і був завжди готовий платити за такі “необходимости” синів. Але при цьому нагадував про сімейні борги, ніби закликаючи бути розважливими. Регламентуючи таким чином життя синів, Г.Полетика надавав їм повну свободу діяти згідно з обставинами, покладаючись на здоровий глузд своїх дітей, особливо старшого — Василя.

Таким чином, листування дає можливість уявити не тільки зміст навчання, вимоги, що висувалися Г.А.Полетикою, а й атмосферу, в якій виховувалися діти, що необхідно, в тому числі, й для розуміння впливу батька на Василя Григоровича.

Листування підтверджує також думку В.Модзалевского про те, що Василь Полетика з юнацьких років збирав книги і рукописи [15]. Точніше сказати, допомагав батькові і робив це під його безпосереднім керівництвом. Григорій Андрійович неодноразово давав доручення синові купити ті чи інші книжки або зробити “списки” необхідних уривків, пошукати відомості про фамілію Полетик в гербовниках і, таким чином, залучав до своїх справ та прищеплював любов до подібного роду діяльності. Наскільки добре юний В.Полетика був знайомий з обширною батьківською бібліотекою свідчать доручення терміново розшукати необхідні книги [16].

Турбуючись про освіту та виховання дітей, Г.А.Полетика водночас прагнув зміцнити соціальне становище сім’ї шляхом отримання грамот на дворянство, а також військових чинів для успішного початку службової кар’єри синів.

Досить детально розглядав питання про дворянські грамоти Полетик Є.Д.Онацький [17], тому варто лише відзначити, що завдяки зусиллям Григорія Івановича Полетики 3 серпня 1777 р. була отримана грамота на дворянство Священної Римської імперії. В цей же час Полетики одержали і свій герб [18]. Клопоти Г.І.Полетики щодо військових чинів для синів двоюрідного брата також увінчалися успіхом і листом з Відня від 31 червня 1784 р. він поздоровляв Григорія Андрійовича з “тремя герцогскими Виртембергскими капитанами” [19]. Оригінал грамоти про присвоєння чину капітана Віртембергської армії Василю, Івану та Павлу Полетикам зберігається в ІР НБУ [20].

Отже, під час навчання у Вільно Василь Полетика фактично вже рахувався на військовій службі герцога Віртембергського в чині капітана. Але навчання було перервано передчасною смертю батька, який помер 27 листопада 1784 р., і очевидно майже вслід за нею кончиною матері, якої не стало у 1785 р.

Повідомлення про смерть батька В.Полетика одержав з листа М.П.Кондоіді, близького друга Григорія Андрійовича, від 18 грудня 1784 р., яким повідомлялося “повеление” покійного старшому сину “отправиться тот час й без всякого замедления в село Юдиново, к матушке”. З листа М.Кондоіді до Олени Іванівни Полетики видно, що на початку 1785 р. Василь повинен був виїхати на батьківщину [21].

14 січня 1785 р. датований “атестат” з Віленської Академії, копія латинського оригіналу і переклад на російську мову якого знаходяться в розділі “Бумаги о службе Вас. Григ. Полетики 1785—1839” фамільного архіву (ЧІМ). “Атестат” свідчить, що протягом двох років в “здешней Академии й в питомцм Университета внесеними благородний г.Василий Полетика… весьма прилежал к Математико, Астрономии, Физике й Етике й во все науке свои время так себя вел, что за благонравие й наблюдение Академических установлений великой похвалы й препоручения достоин” [22]. Крім названих в “атестаті” наук, згідно з формулярними списками, В.Полетика був “обучен латыни, французскому, немецкому й польскому язнкам,… словесним наукам” [23].

Таким чином, смерть батька змусила В.Полетику перервати навчання, а “рановременная й скоропостижная” кончина матері поставила його на чолі сім’ї. Про смерть батьків Василь Григорович повідомив Григорія Івановича полетику листами від 24 вересня 1785 р. та 21 січня 1786 р. До одного з листів додавалися “прошения” на ім’я герцога Віртембергського про звільнення від служби. Відставка була надана в першій половині 1786 р. [24].

З листування з Г.І.Полетикою, який брав живу участь в долі дітей друга і брата, видно, що Василь вирішив вступити на батьківщині в військову службу, для чого шукав рекомендації [25].

Формулярні списки дають можливість одержати деякі уявлення про просування В.Полетики по службі, отримання чинів, причини відставки. 4 грудня 1786 р. він “вступил в Императорскую Российскую воєнную службу из капитанов виртембергской служби Поручиком”, яку продовжував спочатку “в морских солдатських батальонах”. У 1786, 1787, 1788 рр. знаходився в поході в Кронштадті, “а потом по вибору из офицеров й удостоєнню начальства в Морском Кадетском корпусе кадетским офицером, где й произведен капитаном Іянваря 1789г.” [26]..

В.Модзалевський вважав, що В.Полетика “бьш одно время адьютантом директора Морского Кадетского корпуса И.Л.Голенищева-Кутузова” [27], але документів, які б підтверджували це, поки що виявити не вдалося. Не згадує цей факт у формулярних списках і сам В.Г.Полетика. Очевидно, І.Л.Голенищев-Кутузов, який був у дружніх стосунках з Григорієм Полетикою, після його смерті протегував сину Василю. У всякому випадку саме Голенишеву-Кутузову В.Полетика присвятив свій перший історико-літературний твір “Опит рассуждений о первоначальных делах мира…”, з теплими словами вдячності “за оказаннме благодеяния” [28].

17 серпня 1789 р. В.Полетика на його прохання був переведений в армійський піхотний Софійський полк, звідки невдовзі був відправлений у відпустку “для исправления крайних й необходимых нужд… в доме своем, в Іс.Коровинцах” і, не повертаючись з неї, в квітні 1790 р. подав прохання про відставку “за застаревшейся в ногах цынготной болезнью”. В травні вийшов у відставку у чині майора, 30 травня 1790 р. одержав “атестат” про звільнення від служби [29].

“Нужди”, які кликали В.Полетику “в дом свой”, очевидно, були пов’язані з необхідністю вести господарські і судові справи від імені всієї родини. В 20 років, залишившись без батьків і очоливши сім’ю, він змушений був захищати інтереси своїх молодших братів і сестер, перш за все, від претензій родичів по материнській лінії Гамаліїв, а також взяти на себе весь тягар незакінчених батьком судових процесів за маєтки. Вже в 1786 р. В.Полетиці довелося вступити в тяганину з рідним дядьком Михайлом Гамалією, який намагався відібрати маєтки в с.с. Юдинов і Чехов, що перейшли дітям Г.А.Полетики у спадок від матері [31]. Василь Григорович вів справи від імені всіх братів і тільки у 1794 р. йому вдалося завершити процес з Гамаліями [31]. Процес же з графом Г.І.Головкіним, розпочатий ще дідом Андрієм Павловичем, В.Полетика кінчив лише на початку XIXст., так само як і судові справи з Корсаками [32]. 1 вересня 1790 р. між братами Василем, Іваном, Павлом, Андрієм, І Григорієм був проведений розподіл маєтків, що дісталися їм у спадок [33], за яким Василь одержав: “Полтавской губернии, Роменского повета, в г.Ромне, в с. ИКоровинцах, Аксютинцах, в слободке Раковой сече й в Переточанском хуторе 236 душ мужеского пола дворовых людей й крестьян; в Черниговской губернии Стародубском повсте г. Погаре, с.с. Юдинове й Чехове й слободке Прилеповке 158 душ; Курской губернии Путивльского уезда в с.с. Николаевке й Мануховке 127 душ. Всех же 521 душу” [34].

Після виходу у відставку Василь Полетика присвячує себе господарським і сімейним клопотам, громадській діяльності, літературним вправам.

Під час військової служби, у 1788 р. Василь Григорович одружився з донькою петербурзького лікаря, статського радника Тихорського, Анастасією Фомінічною, взявши за нею, згідно “росписки”, 500 рублів готівкою і речей на загальну суму близько 8 тис. рублів [35].

Перші проби на літературній ниві відносяться також до 1788 р. В каталозі В.Єопікова під № 7872 зазначений написаний В.Полетикою твір “Опит рассуждений о первоначальнмх делах мира, о древнем Египте, об Ассирианах, о Мидянах й о Персах” [36]. Ця перша з опублікованих праць В.Полетики залишилася поза увагою дослідників. Виявити які-небудь свідоцтва в джерелах, що пояснили б причини, які спонукали його до творчості і вплинули на вибір проблематики, не вдалося. Але цей історичний за змістом, морально-дидактичний за спрямованістю твір, який можна вважати апофеозом просвітницького підходу до історії як “наставниці”, представляє інтерес для характеристики історичних поглядів і соціальних ідеалів молодого В.Полетики. Якщо перші літературні проби Василя Григоровича, скоріш за все, не були викликані до життя якими-небудь практичними завданнями, то в подальшому всі його твори були пов’язані безпосередньо з громадською діяльністю, конкретними суспільними запитами.

Відомо, що Василь Григорович двічі обирався маршалом дворянства Роменського повіту. Перший раз він був обраний, згідно формулярного списку, 28 червня 1802 р. [37]. В той же день В.Полетика виголосив промову до обраних суддів.

Маршалом В.Полетика залишався недовго. Вже 10 вересня 1802 р. він подав рапорт про звільнення “по слабости здоровья” [38] і за формулярним списком 1829 р. склав свої повноваження 6 жовтня 1802 р. [39]. Але, судячи з листа малоросійського генерал-губернатора О.Б.Куракіна до В.Г.Полетики від 17 жовтня цього ж року, останній все ще залишався на посаді. Куракін “уведомлял”, що для звільнення необхідне “представление” до губернського маршала [40]. Про те, що Полетика залишався на своїй посаді й в грудні, свідчить ще один лист генерал-губернатора до нього від 2 грудня 1802 р. з проханням організувати за прикладом дворян Золотоносьмл о повіту боротьбу з сараною (яка була в той час страшним лихом для України) в Роменському повіті [41].

У 1802 р. В.Полетикою були виголошені ще дві промови, які разом з промовою 28 червня цього ж року стали відомі сучасникам завдяки публікації їх М.М.Карамзіним у “Вестнике Европы” за 1803 р. [42]. Чернетки, писарські копії, з виправленнями і доповненнями рукою В.Полетики, зберігаються серед фамільних паперів (ЧІМ, ІР НБУ).

Та першим виходом В.Г.Полетики на громадську арену слід вважати його участь у губернських та повітових зібраннях літом 1801 р., коли він виголосив програмну промову, продемонструвавши свій погляд на бажаний устрій краю, що викликало значний суспільний резонанс. До речі, сучасні дослідники зовсім необгрунтоване приписують В.Полетиці створення у цьому ж році “Записки про потреби малоросійського дворянства”, “де мова йшла про відродження гродських судів,… про затвердження Литовських статутів збірником законів, про відкриття у Чернігові університету” [43]. Але дана “Записка” є колективним зверненням дворянства Малоросійської губернії до Олександра І, яке готувалося для вручення під час коронації імператора. І хоча губернське дворянське зібрання намагалося врахувати побажання повітового дворянства, положення, висловлені В.Полетикою в його програмній промові перед роменським дворянським зібранням 29 серпня 1801 р., майже не відбилися на змісті згаданої “Записки”. Матеріали, що дозволяють реконструювати цей період життя і діяльності, зосереджені в фонді “Чернігівське губернське дворянське зібрання. Чернігівський губернський предводитель дворянства” (ДАЧО), ІР НБУ, ЧІМ, а також частково представлені в наукових публікаціях [44].

Вдруге повітовим маршалом Василь Полетика був обраний 9 жовтня 1805 р. і залишався на цій посаді до 23 січня 1812 р. [45]. 11 жовтня 1805 р. на губернському дворянському зібранні в Полтаві він був “единодушно избран” губернським маршалом, але не затверджений начальством [46]. Генерал-губернатор О.Б.Куракін скасував це обрання через те, що Полетика жив далеко від Полтави, майже на кордоні Полтавської губернії, у своєму маєтку в с. Коровинці. Хоча, за чутками, губернатор просто боявся того впливу, який

208.В.Полєтика мав в суспільстві і який він придбав своїми гуманними і освіченими поглядами, а також своєю бездоганною чесністю на ниві служіння громадській справі [47]. Замість В.Полетики губернським маршалом став М.М.Милорадович 548].

До цього періоду діяльності відносяться три з десяти виявлених промови В.Полетики: 1 листопада 1805 р. [49], 2 лютого 1809 р. (опублікована ,р.Ф.Воєйковим у 1811 р.) [50], 11 січня 1809 р., чернетка і писарська копія якої уберігається в фамільному фонді [51]. Отже, за життя В.Г.Полетики були оприлюднені чотири його промови. Решта довгий час залишалася поза увагою дослідників суспільної думки, як, до речі, і весь цей жанр “речей”, який можна віднести до публіцистики того часу. Л.Майков, беручи участь в дискусії навколо авторства “Історії Русів”, якось назвав В.Г.Полетику, вважаючи саме його автором цієї славнозвісної пам’ятки, малоросійським Тітом Лівієм [52]. Слово, кинуте Л.Майковим, але не в зв’язку з авторством “Історії Русів”, а відносно полетикінської публіцистики, набуває певного змісту. Подібно до Тіта Лівія, котрий увійшов в історіографічну свідомість як взірець риторичного напрямку в Історіографії, “Речи”, виголошені В.Г.Полетикою на початку XIX ст., можуть служити зразками українсько-російської риторики того часу. І не тільки можуть, В й служили. О.Ф.Воєйков, публікуючи “речь” В.Г.Полетики “К избранным судьям”, розмістив її в другій частині — “Светское красноречие” – “Образцовых і. сочинений в прозе знаменитих древних й новнх писателей”. В передмові до видання укладач писав: “Главная цель наша – составить книгу для тех, которые желают короче познакомиться с Русским языком й образовать слог свой по лучшим Русским писателям, книга наша, особенно полезна для учащихся, может быть, по разнообразию материй, в ней заключенных, приятна й для всех Читателей вообще”.

Щоб краще зрозуміти значення промови В.Г.Полетики, необхідно звернути увагу на коло авторів, твори яких вважалися зразками ораторського мистецтва і були вміщені в цій же частині книги.

“Слово блаженньш памяти Государю императору Петру Великому, говоренное Апреля 26 дня 1755 года” – М.Ломоносов;

«Речь Галгака, вождя Британского к своим воинам»;

«Речь умирающего Германика к друзьям»;

«Речь Агриколы, вождя Римского, к своим воинам»;

«Речь Холмского к новгородцем» — соч. М. Карамзина;

«Речь Марфы Посадницы к Новгородцам» — соч. М. Карамзина;

«Речь Марка к римскому народу»;

«Слово похвальнеє императрице Елизавете Петровне»;

«Заключение цицероновой речи, говоренное в защищение Милянина» та інші [53].

В подальшому одна з промов В.Полетики була надрукована І.Ф.Павловським в ‘Трудах” Полтавської архівної комісії [54]. Автором даної статті в “Пам’ятках суспільної думки” та в “Гуманітарному журналі” вперше було введено до обігу три промови: 29 серпня 1801 р., З травня 1821 р. і 14 жовтня 1826р. [55].

В.Г.Полетика добре відомий в літературі як автор “Записки о началс, происхождении й достоинстве Малороссийского дворянства”, яка була опублікована в 1893 р. на сторінках “Киевской старины” [56]. При публікації “Записка” датована 1809 р. Та Д.П.Міллер вважав найбільш правдоподібним віднести укладання “Записки” до 1808 р. [57].

В ІР НБУ знаходяться три варіанти даної “Записки”, один з яких рукою самого автора позначений 1809 р. [58]. Крім того, зберігся лист Полетики до губернського маршала дворянства В.І.Чарниша від 25 лютого 1809 р., де Василь Григорович писав: “Сколько я не спешил доставить к вам составленную мною вновь записку о достоинстве й правах малороссийского дворянства, любезных соотчичей наших; но при всем удовольствии, с каким я трудом сим занимался, я никак не мог окончить оной прежде сего” [59]. З листа видно, що мова йде про перший варіант “Записки” До того ж, В.Полетика в даному випадку працював на замовлення В.І.Чарниша, а той був обраний губернським маршалом тільки в січні 1809 р. [60]. Ще один список “Записки”, також датований 1809 р., вдалося виявити у Відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ВР РДБ) [61]. Аналіз “Записки” був найбільш детально зроблений Д.Міллером, Г.Швидько, Л.Дячуком та автором даної статті [62].

Свідоцтвом громадської активності В.Полетики можуть служити також листи ділового характеру, написані в різні часи до малоросійських генерал-губернаторів О.Б.Куракіна, Я.І.Лобанова-Ростовського, М.Г.Репніна, губернських маршалів В.І.Чарниша, Д.П.Трощинського, які збереглися у фамільному зібранні (ЧІМ) в розділі “Письма Василия Григорьевича Полетики 1794—1845”, ІР НБУ. Сюди ж слід віднести також опубліковане листування з В.І.Чарнишем та А.І.Чепою [63].

Біографи В.Г.Полетики не пройшли повз ще одного роду його діяльності, щоправда, обмежившись тільки констатацією: був попечителем роменських богоугодних закладів, в заснуванні та долі яких брав гарячу участь [64]. В.Модзалевський вважав, що цю посаду В.Полетика зайняв у 1818 р. [65]. Згідно формулярних списків про службу обраний і затверджений губернським начальством “попечителем Роменского хозяйства богоугодних заведений” він був 20 березня 1807 р. [66]. До цього господарства входили не лише заклади м. Ромна, а “й других соединенннх к нему по сей части четырех сей же губернии (Полтавської – Т.Л.) городах” [67]. В даному випадку немає необхідності більш детально зупинятись на цій сторінці життя В.Полетики, оскільки вона представлена численними архівними матеріалами (ЧІМ), в нарисі, опублікованому в 1820 р. С.Глінкою під назвою “Человеколюбие” [68], а також висвітлена мною на сторінках “Гуманітарного журналу” [69], одним з членів редколегії якого є шановна Г.К.Швидько.

У 1811 р. Василь Полетика за бажанням, висловленим в листі до директора Роменського повітового училища, став Почесним наглядачем цього учбового закладу [70]. Та, очевидно, устроєм шкіл В.Полетика почав займатися значно раніше, про що свідчить його листування з О.Б.Куракіним, який турбувався про “насаждение” шкіл в краї, з В.І.Чарнишем з приводу відкриття повітового училища в м.Ромни, училищ для дворян в Полтаві, з В.О.Рєпніною щодо заснування Інституту для шляхетних дівчат в губернському центрі, з І.І. Халанським відносно проекту університету в Новгород-Сіверському. Листи В. Золотницького також засвідчують, що в облаштуванні початкових шкіл в с. Коровинці та Школовиці заслуга повністю належить Василю Полетиці [71]. Громадська діяльність В.Г.Полетики не залишилася непоміченою. В 1810 р. генерал-губернатор Я.І.Лобанов-Ростовський повідомив листом про представлення його до ордену св. Володимира 4-го ступеню. Справа про представлення до ордену збереглася в фонді Департаменту поліції МВС у РДІА [72]. 26 листопада 1811 р. був направлений рескрипт імператора про нагородження, який Лобанов-Ростовський “препроводил” В.Полетиці разом з поздоровленнями в грудні цього ж року [73].

24 січня 1811 р. В.Полетика “удостоился получить через господина министра полиции… за отличную службу й особенные подвиги к пользе общей бриллиантовый перстень”, який був пожалуваний йому імператором [74]. Другим орденом, яким він нагороджений, став орден св. Анни 2-го ступеню, цю нагороду не згадував В.Модзалевський, але в формулярному списку 1829 р. відзначено, що нагородження відбулося 16 квітня 1828 р. Серед службових паперів у фамільному архіві Полетик знаходиться “сообщение малороссийского воєнного губернатора о пожалований та оригінал грамоти від 30 травня 1828 р. про нагородження орденом св.Анни другого ступеня “в воздаяние усердной службы… й отличных трудов” [75].

У 1832 р. В.Полетика “в воздаяние двадцятипятилетней беспорочной службы” нагороджений “знаком отличия” “для ношення по установленню на і Владимирской ленте”. Затвердження від 29 листопада 1832 р. та оригінал Грамоти про нагородження також зберігаються в фамільному архіві (ЧІМ).

Водночас В.Г.Полетика нагороджувався чинами. Згідно з найбільш пізнім, який вдалося відшукати, формулярним списком про службу 1829 р., 24 травня 1808 р. В.Полетика став надвірним радником, 28 липня 1816 р. – колезьким радником, ЗО вересня 1825 р. — статським радником [76]. Це ж підтверджується відповідними офіційними документами, що зберігаються в ЧІМ.

У 1830 р. В.Полетика “испросил себе” звільнення від служби, до якої більше не повертався, спокійно займаючись сільським господарством, поліпшенням домашнього побуту своїх селян, до яких, як свідчили сучасники, “был чрезвичайно снисходителен й милостив” [77].

Останнім з проявів громадської активності В.Г.Полетики можна вважати його звернення до дворянських зібрань Полтавської та Чернігівської губернії 8 вересня 1835 р., коли семидесятилітній, обтяжений “телесными недугами” старець, не маючи можливості бути присутнім на зібранні, вважав за необхідне “дать своего рода напутствие” і хоча б таким чином взяти участь у громадській справі і бути корисним [78]. Не випадково Б.Грінченко, який займався упорядкуванням фамільних паперів Полетик, вмістив ці публічні листи в розділ “Бумаги о службе Василия Григорьевича Полетики”.

Перебуваючи у відставці, В.Г.Полетика все ж змушений був не лише за власним бажанням, а й по необхідності подумки звертатися до своїх колишніх обов’язків. 19 листопада 1839 р. він написав розлоге “Обьяснение” комісії, щобула створена для перевірки рахунків Полтавського приказу громадської опіки, який звинуватив Василя Григоровича в “недостатке досок и передане разным людям денег” під час будівництва Роменських богоугодних закладів, яким він керував ще у 1807-1826 рр. Оскільки це пояснення досить детально представляє весь хід будівельних робіт, то цілком можна уявити всю грандіозність задуму, складність справи, як ретельно до неї ставився В.Полетика [79].

Біограф В.Полетики В.Горленко характеризував його як ревного господаря. Представити В.Полетику в цій ролі допомагають фамільні папери – листи до управителів маєтками, М.Г.Гамалії, різноманітні господарські записки [80]. Цікаво, що на відміну від свого батька, В.Полетика практично не займався купівлею земель. За все життя він купив лише хутір Школовський в Роменському повіті з 234 десятинами землі, без селян. А у його дружини взагалі не було ні родових, ні “благоприобретенных” маєтків [81].

Підтвердженням господарських здібностей В.Полетики можна вважати запрошення Вільного Економічного Товариства (ВЕТ), направлене йому 20 лютого 1805 р., надсилати повідомлення відносно “встречающихся в домостроительстве… особливих примечаний… й производимых новых опитов в какой нибудь части сельского хозяйства” [82].

Яскравою ілюстрацією як господарської, так і громадської діяльності Василя Григоровича може служити майже невідомий навіть фахівцям його твір “Описание г. Ромна й его повета составленное Вас.Григ. Полетикою в 1807-1808 годах”, названий так і датований Ф.Ніколайчиком, який, очевидно, наприкінці XIXст. готував текст до публікації. Цей зразок описово-статистичних джерел зберігається в ІР НБУ [83]. З’ясувати мотиви, мету та час написання твору допомагають матеріали фамільного архіву, серед яких, в першу чергу, лист полтавського цивільного губернатора О.Ф.Козачинського у ВЕТ та лист В.Г.Полетики до цієї ж установи, де сам автор назвав 1807 р. часом створення “Описання” [84].

Крім відомостей по історії м.Ромна, В.Полетика подав тут повну картину землеробства, тваринництва, городництва, промислів, торгівлі в Роменському повіті на початку XIXст., вмістив опис занять населення, звичаїв, характеру народу тощо. Та цей твір не отримав широкої відомості. Коротке посилання на нього зустрічається лише в ґрунтовній розвідці Ф.Ніколайчика “Ильинская ярмарка в Ромнах” [85]. Автору даної статті вже доводилося звертати увагу наукової громадськості .на історію створення “Описання…” В.Полетики та його інформаційні можливості [86], але, без сумніву, на часі не лише більш ґрунтовний аналіз, а й публікація цього твору, оскільки він представляє значний інтерес не лише з точки зору історії суспільної думки, а й історіографії та регіональної історії.

Як підтвердження розумного, культурного ведення господарства звучить опис садиби Полетик в с. Коровинці, зроблений В.Горленком після її відвідування наприкінці XIXст. Навіть через багато років, перейшовши вже у власність інших господарів, ця садиба зберігала сліди колишньої “духовной й физической культури” [87].

Якщо громадська діяльність В.Г.Полетики знайшла певне висвітлення в літературі, то його приватне, сімейне життя обійдено дослідниками. Крім дефіциту пильної уваги до особи Василя Григоровича, це пояснюється також мізерністю джерельної інформації. Зберігся лише один лист дружини, Анастасії Фомінічни, немає листів В.Полетики до неї. З епістолярної спадщини Полетики та його близьких (130 листів в ЧІМ, 82 – в ІР НБУ) найбільш значна кількістю (92 листа в ЧІМ, 5 – в ІР НБУ), а також за змістом група листів старшого сина, Григорія Васильовича, представляє для біографів безсумнівний інтерес, оскільки вони надають можливість одержати не лише якісь конкретні відомості, а й відтворити характер сімейних стосунків, відчути затишну, повну взаємної любові родинну атмосферу.

У В.Г.Полетики було шестеро дітей: сини Григорій, Василь і доньки Анастасія, Марія, Одарка, Олена. Відомості про час народження, подані В. Модзалевським, не викликають довіри. Наприклад, Анастасія Василівна не могла народитися в 1784 р. [88], оскільки Василь Григорович в цей час ще не в одружений. Серед родословник розписів, розпочатих ще Г.А.Полетикою, є фрагментарні вставки, зроблені рукою В.Г.Полетики. Вони, в першу чергу, подають біографічні відомості про його дітей. Так, Анастасія народилася в 1789 р., Григорій – в 1792 р.(а не у 1793 р. як вказував В.Модзалевський), Одарка – в 1795 р., Марія – в 1798 р., Олена – у 1800 р. (вона зовсім не згадується в “Малороссийском родословнике”, очевидно, тому, що померла у 1801 р.), Василь-у 1802р.

Однією з найважливіших турбот про дітей була турбота про їхнє виховання. Саме з цією метою В.Полетика привів свого сина на повітове дворянське зібрання 2 серпня 1801 р. і наприкінці своєї яскравої промови звернувся до нього зі словами: “Я привел тебя в сие благородное собрание сограждан наших для того, чтоб ты здесь между нами научился любить отечество, и в юном сердце твоем положил первыя основания патриотических добродетелей” [89]. Через двоюрідних братів Петра та Михайла Івановичів В.Г.Полетика клопотався про влаштування доньки Одарки в Катериненський інститут, про що свідчить також його лист до імператриці Марії Федорівни, яка, судячи з листування, особисто опікувалася дівчинкою [90]. Турбуючись про виховання та освіту синів, Василь Григорович звертався за порадами до різних компетентних осіб, в тому числі до візітатора Харківського учбового округу І.Ф.Тимковського [91]. Сини Григорій та Василь блискуче закінчили Московський університет, зробили дипломатичну кар’єру, після відставки реалізувалися так само як і батько: Григорій був попечителем богоугодних закладів, а Василь – повітовим предводителем дворянства. Та найбільш за все Василь Григорович прагнув виховувати дітей згідно з правилами “взаимной родственнической й дружеской любви й привязанности их между собою”, хотів би, щоб вони і після його смерті “не удаляли себя друг от друга; а наслаждаясь удовольствиями общей й согласной жизни й разделяя в всем к облегчению себя й пользе своей неизбежные заботы й труды, тягчайшия для всех и во всяком состоянии в одиночестве, жили бы вместе в родительском их доме”. Але в той же час батько потурбувався забезпечити всіх дітей необхідним для самостійного проживання рухомим і нерухомим майном і віддав з цього приводу досить детальні розпорядження в заповіті [92].

Як трепетно ставився Василь Григорович до своєї дружини показує його лист до сина Григорія, написаний в грудні 1821 р., очевидно, під впливом смерті Анастасії Фомінічни, яка сталася 14 квітня 1820 р. [93]. Цей лист – свого роду духовний заповіт, виконання якого покладалося на старшого сина. 24 грудня 1821 р., імовірно, сумуючи і гостро відчуваючи і свою можливу кончину, В.Полетика уклав заповіт [94], який потім доповнювався [95]. Тут же були наведені написані В.Полетикою епітафії для дружини та для нього особисто. “Безценная прощай! Судьба нас розлучила. Жестокая для нас тебя не пощадила” [96] і зроблено розпорядження щодо його поховання.

Сам В.Г.Полетика помер у восьмидесятирічному віці влітку 1845 р. після триденної хвороби і похований біля церкви святителя Миколая, побудованої ще його дідом [97], поряд з могилою дружини. Василь Григорович заповів “сделать ему самое простое и удаленное от всякой пышности погребение”. Як свідчив В.Горленко, що побував на могилі, бажання було виконано. Над похованням височить довгий земляний насип, на якому лежить чавунна плита, де після імен та років життя читаємо укладений В. Полетикою надпис:

“Отечество, воззри! Здесь сьш твой погребен. Любя тебя он жил. В сем гробе теперь он” [98].

Зібрані документи про життя людини ще не є його біографією, це сировина, з якої вона створюється [99], а сухий перелік фактів про життєвий шлях Полетики, безумовно, не може претендувати на повну його біографію. Але навіть існуючі в розпорядженні матеріали дають можливість розраховувати, що дослідникам історії української суспільної думки в особі Василя Григоровича відкриються яскраві і змістовні сторінки цієї найцікавішої у всіх відношеннях книги, яка й досі ще знаходиться в “нерозрізаному” вигляді.

Бібліографічні посилання:

1. Швидько А.К. Публицистическое сочинение В.Г.Полетики // Проблеми истории национально-освободительного движения на Украине в период феодализма й капитализма: Материалы Республиканской научно-теоретической конференции 8-10 января 1991. Запорожье / Редкол.: Ф.Г.Турченко й др. – Киев-Запорожье, 1991. С. 148-149.

2. Русский биографический словарь.- СПб., 1905. Т. 14. С. 321; Модзалевский В.Л Малороссийский родословник. – К., 1914. Т. 4. С.126-127.

3. Струкевич О. Полетики // Історія України в особах: Козаччина /Авт. колектив: В.Горобець (упор. 1 авт. передм.), О.Гуржій. В.Матях та ін. – К., 2000. С.284.

4. ІР НБУ. Ф. 1. № 52886, 52887.

5. Частная переписка Григория Аидреевича Полетики (1750-1784) // Киевская старина. 1893. Март. С.505, 506 та інші.

6. Там же. Май. С. 214.

7. ЧІМ. Ал. 502/38/21,24,26,27; ІР НБУ. Ф. 1. № 61423. Арк. Ззв.-4.

8. Киевская старина. 1894. Июнь. С. 508-509.

9. Там же. 1893. Июнь. С. 493, 497.

10. Там же. С. 225.

11.Там же. С. 494-495.

12. Там же. С. 491.

13. Там же. 1895. Май. С. 239-240.

14. Там же. 1893. Июнь. С. 496-497.

15. Русский биографический словарь. Т. 14. С. 320.

16. Киевская старина. 1893. Май. С. 494.

17. Онацький Є. Походження Полетик // Україна. 1917. Кн.. 1-2. С. 84-99.

18. Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. — СПб., 1914. С. 137-138, XIII.

19. Киевская старина. 1895. Июнь. С. 358.

20. ІР НБУ. Ф.І.Спр. 61424.

21. Киевская старина. 1895. Июль-Август. С.86-87.

22. ЧІМ. Ал. 502/ 38/ 2.

23. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61423. Арк.. Ззв.-4.

24. Там же. Спр. 61372. Арк. 1-2.

25. Там же. Спр. 61373-61374.

26. ЧІМ. Ал. 502/ 38/ 26,27.

27. Русский биографический словарь. Т. 14. С. 320.

28. Полетика В. Опит рассуждений о первоначальных делах мира, о древнем Египте, об Ассирианах, о Мидянах й о Персах. – СПб., 1788. 118с.

29. ЧІМ. Ал. 502/38/3, 21.

30. Там же. Ал. 502/10/11.

31. Там же. Ал. 502/10/17.

32. Род Полетик. Происхождение, история их земельной собственности, описание герба й поколенная роспись // Черниговские губернские ведомости. 1891. № 39, 42, 43.

33. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т.4. С. 127.

34. ІР НБУ. Ф.1. Спр. 61423. Арк. Ізв.

35. ЧІМ. Ал. 5027 57/15. Арк. 73-79.

36. Сопиков В. Опит российской библиографии. Ч.З. № 7872.

37. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61423. Арк. 1зв.-2.

38. Там же. Спр. 61360. Арк. 3.

39. Там же. Спр. 61423. Арк. 1зв.-2.

40. Там же. Спр. 61360. Арк, 3.

41. Там же. Спр. 61361. Арк. 5.

42. Речи Роменского Повета Маршала Василия Полетики, произнесенные им в собрании Дворянства в Полтаво // Вестник Европы. М., 1803. Ч. X. № 13. С. 39-45.

43. Струкевич О. Вказ. праця. С. 285.

44. Литвинова Т.Ф. До питання про історичні погляди та соціальні ідеали Григорія і Василя Полетик //История общественной мысли России й Украины ХУІІ — начала XXв. Д.:Изд-во ДГУ, 1992. С.52-63; Вона ж: “Сословные нужды й желания” дворянства Лывобережної України на початку XIXст. (подано до друку); Пам’ятки суспільної думкиУкраши( XVIII-першаполовинаXIXст.):Хрестоматія/Укладачі А.Г.Болебрух, Т.Ф.Литвинова,Є.А.Чернов. Д.:Вид-во ДДУ, 1995.С. 242-260.

45. ІР НБУ. Ф.1. Спр. 61423. Арк. 1зв.-2. 46.ЧІМ. Ал. 502/38/13.

47. ІР НБУ. Ф.1. Спр. 52884. Арк. 10-10зв.

48. Пречень Полтавских губернских предводителей дворянства с открытия губернии // Полтавские губернские ведомости. Прибавление. 1845. .№ 12. С.125.

49. ЧІМ. Ал. 502/38/15.

50. Речь, произнесенная Маршалом Василием Полетикой ко избранным судиям // Образцовые сочинения в прозе знаменитих древних й новнх писателей в шести частях. Ч. 2. Светское красноречие. М., 1811. С. 173-174.

51.ЧІМ. Ал. 502/38/16,17.

52. Майков Л. Рецензия на статью В.Горленко // ЖМНП. 1893. Кн. 5; Його ж: К вопросу об «Истории Русов». -СПб., 1893. С. 11; Його жб Малорусский Тит-Ливий // Историко-литературные очерки. СПб., 1895. С. 277.

53. Образцовые сочинения в прозе… С. 1-208.

54. Речь Роменского предводителя дворянства В.Полетики / Публ. И.Ф.Павловського. // Труды полтавской ученой Архивной Комиссии. 1916. Внп. 14. Док., изв. й заметки. С. 238.

55. Пам’ятки суспільної думки України… С. 242-246; Гуманітарний журнал. 2001. № 3-4. С. 52-54.

56. Записка о начале, происхождении й достоинстве Малороссийского дворянства, писання маршалом Роменского повета Василем полетикою // Киевская старина. 1893. Январь. Приложение. С. 1-14.

57. Миллер Д.Очерки изистории й юридического быта старой Малороссии. Превращение козацкой старшини в дворянство // Киевская старина. 1897. Апрель. С.36.

58. ІР НБУ. Ф. УШ. Спр. 1604.

59. ЧІМ. Ал.502/10/12. Арк. 21.

60. Милорадович А.Г. Списки губернських предводителів дворянства Российской мперии. 1785-1895 гг. – Чернигов, 1895. С. 22.

61. ВР РДБ. Ф. ПогЛІІ. 25/38. Юрк.

62. Миллер Д. Вказ праця; Швидько Г.К.Вказ.праця; Дячук Л.В. Історико-правові записки українського дворянства (кінця XVIII -початку XIX ст.) як пам’ятки історичної думки: Автореф. дис. на здоб. канд.. іст. наук. – К., 2001; Литвинова Т.Ф. Общественная мысль Украйни второй половини XVIII- первой половини XIXвеков: Григорий й Василий Полетики.: Дисс. на соиск. канд. ист. наук. – Д., 1993.

63. Киевская старина. 1893. Январь. С. 46-60; 1890. Май. С. 364-369; 1901. Октябрь. Док., изв. й заметки. С.8-9.

64. Горленко В. Из истории южно-русского общества… С. 45.

65. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 4. С. 126.

66. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61423. Арк. 2зв.-3.

67. ЧІМ. Ал. 502/10/13. Арк. 22-23.

68. Человеколюбие (К издателю из Ромен) // Русские анекдоти военные, гражданские й исторические изданнме Сергеем Глинкою в грех частях. – М., 1820. Ч. 2. С. 66-69.

69. Литвинова Т.Ф. Благодійність Лівобережного дворянства у першій половині XIXстоліття // Гуманітарний журнал. 2001. № 3. С. 47-55.

70. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61401. Арк. 1.

71.ЧІМ. Ал. 502/38/7, 10, 11, 12, 23; ІРНБУ. Ф. 1. Спр. 61353, 61403 та інші.

72. РДІА. Ф. 1286. Оп. 1. Спр. 192. 8арк.

73. Список кавалерам Российских императорских й царських орденов, й имеющим знаки отличия безпорочой служби. – СПб., 1846. С. 231; ІР НБУ. Ф. 1 Спр. 61368. Арк.5.

74. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61423. Арк. 2зв.-3.

75. ЧІМ. Ал. 502/ 38/ 33, 34.

76. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61423. Арк. 2зв.-3.

77. ЧІМ. Ал. 502/ 38/ 38. Арк. 2.

78. Там же. Ал. 502/ 38/ 35, 37.

79. ЧІМ. Ал. 502/ 38/ Зб.Арк. 1-3 зв.

80. Див.: Каталог музея украинских древностей В.В.Тарновського / Сост. Б.Д.Гринченко. -Чернигов, 1900. Т. 2. С. 325-330.

81. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 61423. Арк. 1 зв.

82. ЧІМ. Ал. 502/ 57/ 92 . Арк. 2 39 зв.

83. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 304. 1292. 28 арк.

84. Там же. Ал. 502/ 89/ 20.Арк. 39-40; 502/ 57/ 92.Арк. 239зв.

85. Николайчик Ф. Ильинская ярмарка в Ромнах ,/ Труды Полтавской ученой Архивной Комиссии. 1907. Внп. 3. С. 17-105.

86. Литвинова Т.Ф. Краєзнавчі студії Василя Полетики // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип. 1: Матеріали Першої міжрегіональної історико-краєзнавчої конференції (8-9 жовтня 1998 р. м. Дніпропетровськ).^., 1998. С. 114-120; Вона ж: Один з перших істориків Роменщини: В.Г.Полетика // 1100-літній Ромен: сторінки історії: Матеріали ювілейної наукової конференції (13-14 вересня 2002 р., м. Ромни, Сумська обл..): 36. наук, праць. – К- Ромни, 2002. С. 3-6.

87. Горленко В. Из истории южно-русского общества… С. 74-75.

88. Модзалевский В. Малороссийский родословник. Т.4. С. 136.

89. ІР НБУ. Ф. УШ. Спр. 1601. Арк. Ззв.

90. Там же. Ф.1. Спр. 61303; ЧІМ. Ал. 502/10/ 5,6.

91. Киевская старина. 1893. Апрель. Док., изв. и заметки. С. 153-155.

92. ЧІМ. Ал. 502/ 47/ 6, 8.

93. ІР НБУ. Ф. 1. Спр. 52887. Арк. 29-29зв.

94. ЧІМ. Ал. 502/ 47/ 6. Арк. 5-5 зв.

95. ЧІМ. Ал. 502/ 47/ 8. Арк. 6-8 зв.

96. Там же. Ал. 502/ 10/ 4. Арк. 6-6 зв.

97. Там же. Ал. 502/49/ 9. Арк. 18-19.

98. Горленко В. Из истории южно-русского общества. С. 76.

99. Кошелева О.Е. Один из Иванов в зпоху Петра (опит персональний истории) // Казус 2002. Индивидуальное и уникальное в истории. – М., 2002. Вып.4. С. 316.


Історія і особистість історика: Збірник наукових праць, присвячених 60-річному ювілею професора Ганни Кирилівни Швидько. – Дніпропетровськ: НГУ, 2004, с.202-217