Кілька листів з історії Війська Запорозького першої третини XVII ст.

Мицик Ю.

Кілька листів з історії Війська Запорозького першої третини XVII ст.

Написання даних листів припадає на період з 1611 по 1633 р. П`ять документів вийшли з козацького середовища (авторами трьох є гетьмани Богдан Конша та Тимофій Орендаренко, по од­ному написали полковник Матвій Ширяй та козак Криштоф Бокрицький), а шостий був адресований козацькому полковникові Путивльцю. Даних про згаданих осіб обмаль, а Ширяя ста Бо-рицького й взагалі не згадують дослідники, навіть Д. Яворницький. Богдан Конша (в деяких інших документах, в т. ч. й опублі­кованому листі № 4 — Конча) гетьманував з початку 1623 р., і якраз цей лист і зазначає найранішу дату його каденції. Конша замінив на уряді гетьмана Михайла Дорошенка, а коли невдовзі помер у травні 1623 р., то булаву козаки вручили знову Дорошен­ку, Конша був прибічником Петра Конашевича (Сагайдачного) та М. Дорошенка, прагнуючи притримуватися лояльного до Речі Посполитої курсу. Тимофій (Тиміш) Орендаренко (Михайлович) гетьманував двічі. Після Переяславського договору 8.УІ1630 р., яким завершилося національно-визвольне повстання 1630 р. під проводом Тараса Трясила, великий гетьман коронний Станіслав Конецпольський   призначив   старшим   реєстрового   війська саме Орендаренка. Від однак не виявив належної покори уряду Речі Посполитої, і у 1631 р. Конецпольський призначив замість нього Івана Петрижицького-Кулагу. Однак через певний час Орендаренко знов стає гетьманом і був на цій посаді не пізніше 19.VІ.1633 р. і близько року тримав у руках булаву. Потім його при нез`ясованих обставинах замінив знаменитий Іван Сулима. Листи Орендарен­ка стосуються першого й другого його гетьманування. Декілька слів можна сказати й про Путивльця, який був полковником вже при Сагайдачному, а у 1618 р. був ним посланий до королевича Владислава, щоб розладнати переговори про перемир`я між Річ­чю Посполитою та Московською державою. Пізніше джерела свід­чать про участь Путивльця як керівника одного з повстанських за­гонів, що брали участь у одній з останніх битв національно-виз­вольного повстання 1637-1638 рр. – Жовнинській (1638 р.)

Про адресатів, котрими є визначні державні та військові дія­чі Речі Посполитої, за винятком Путивльця, відомо набагато більше й тому не варто детально характеризувати їх. Принаймні кожному школяреві відомо про коронного гетьмана великого Ми­колу Потоцького, котрого у 1648 р. розгромив і полонив під Кор­сунем Богдан Хмельницький. Про Криштофа II Радзивілла (1585— 1640 рр.) нам уже доводилося писати. На той час він був польним гетьманом литовським, вождем протестантів Речі Посполитої, прихильником союзу своїх одновірців з православною церквою Ре­чі Посполитої та Військом Запорозьким проти фанатичного като­лика короля Сигізмунда III. Тому він часто виступав на підтрим­ку козацьких вимог. Менш відомий Януш Радзивілл (1579—1620), на той час литовський підчаший, брат Криштофа II, єдиний ли­товський магнат у лавах повстанців-рокошан проти Сигізмунда ІІІ у 1606 р.

Досить добре знаний Стефан Хмельницький, котрий часто взає­модіяв з козаками у боротьбі проти ординців. Найгучнішою була його перемога над буджацькою ногайською ордою під Білою Церк­вою (1626 р.), в котрій велику роль відіграли і запорожці М. До­рошенка.

Торкнемося деяких сюжетів та звісток, опублікованих нижче листів. У першому полковник Ширяй повідомляє про свою пораз­ку під час походу в Московську державу, але водночас заявляє про намір нового походу на Москву, в зв`язку з чим, просить Януша Радзивілла не боронити козацькому війську постоїв у князівських маєтностях. На жаль, частина тексту, особливо у заключній ча­стині, втрачена або ж не прочитується. Зазначимо, що такий лист не є одинокий. Нами готується до друку цілий ряд лист із козаць­ких полковників, писаних під час московської кампанії початку XVII ст. з різних міст сусідньої держави (Смоленськ, Можайськ, Серпухов та ін.). З листа № 2 довідуємося про заплановий похід до Прибалтики тисячі козаків на чолі з Путивльцем. Більш-менш відомі походи в Прибалтику проти шведів початку XVII ст. (на чолі з С. Кішкою), 30-х років XVII ст., де відзначився К. Вовк,, але про походи 20-х років XVII ст. відомо зовсім мало, а публікований лист трохи проливає світла на цю важливу сторінку полі­тичної історії України.

Лист № 3 писаний очевидно козаком невисокого рангу, такого роду документів збереглося дуже й дуже мало, якщо говорити Про першу половину XVII ст. Це типове військове донесення, кот­ре проливає світло на боротьбу проти ординців і взаємодію за­порожців з донцями, і події на московському кордоні, врешті і про наш край (р. Самара), де шляхтич Балабан мав сплачувати викуп ординцям за визволення з полону. Четвертий лист є чи не найважливішим, бо подає нові свідчення про зв`язки з Січчю ви­датних українських релігійних і культурних діячів Мелетія Смотрицького і особливо «козацького митрополита» Нова Борецького, про достатньо свідому історію з звинуваченням їх у державній зраді, врешті тим, що називає серед козацьких послів Кирила Джалалія (Джеджелія), ймовірно батька чи родича відомого спо­движника Б. Хмельницького, кропив`янського полковника Филона Джеджелія. Останні два листи подають важливі дані про дипло­матичні зв`язки між Військом Запорозьким та урядом Речі Поспо­литої, дипломатичну боротьбу козацтва за збереження й розширен­ня козацьких прав і вольностей. Дуже цікава є згадка про давній козацький звичай служити єдиним Військом, не розриваючи його на різні частини. Ці клопотання не пропали й пізніше — запорожці виступили у складі єдиної військової одиниці під стіни Смоленсь­ка проти російських військ.

Звичайно, інформативні можливості листів цим стислим пере­ліком не обмежуються. Насамкінець вкажемо, що всі документи є польськомовними і через брак місця ми подаємо їх тільки в нашому перекладі українською. Загальновживані на той час скорочення зберігаємо. Вони розшифровуються так: в. м.— ваша милість, м. м. п.— мій милостивий пане, пп.— пани, й. к. м.— його королів­ська милість, в. кн. м.— ваша князівська милість.

№ 1

1611, жовтня  16/6.— Лист полковника Війська Запорозького Матвія Ширяя до князя Януша Радзивілла.

Яснеосвічений милостивий князю, пане а пане мій милостивийі Понижені свої послуги старанно віддаю в м. ласку в кн. м., мого м. пана. Ворог його кор. м. й Корони Польської загрозив життю нашому й взяв над нами гору й вибив з Московської землі й на наших плечах увірвався до землі держав його кор. м. Корони Польської з великими шкодами й втратами нашого товариства, про яке нещастя ми маємо доповідати його кор. м. (?). Однак, оскільки ми поклали на себе такий великий тягар, оскільки ми маємо наказ від ясновельможного й. м. пана гетьмана коронного, щоб йти на те місце, де я служив його кор. м. й Речі Посполитій, то не припиняючи своєї служби я з моїм товариством, з полками моїми рицарськими його кор. м. Війська Запо­розького рушив на послуги його кор. м. і Речі Посполитої до Москви, бажаючи помститися за свої кривди, вчинити послугу його кор. м. й здобути славу. Однак, Оскільки мені доведеться йти по дорозі через маєтності в кн. м., мого м. пана, понижено прошу в. кн. м., аби в. кн. м., мій м. пан зволив за це не обража­тися, а також оборонити мені з моїм товариством ночувати в своїх маєтностях, як у селах, так і в містечках. Зволь також не гніватися (?) за* Війська всюди, почавши до Дніпра і за Дніпром, а * війська заступили, не міг. Віддаю я * посилаю. Вдруге понижені мої послуги віддаю ласці в. кн. м., м. м. пана.

Дано з (…) д(ня)  6 жовтня 1611

В кн. м., мого пана понижений служебник Матвій Ширяй, полковник його кор. м. Війська Запорозького».

(АГАД.— Ф. «Архів Радзивіллів», відділ 5, № 16020.— Оригінал завірений військовою печаткою. Адреса: «Яснеосвіченому князю з Бірж на Дубинках йо­го м. Янушові Радзивіллові, підчашому В. кн. Литовського), моєму м. пану до віддання належить, а при відсутності його кн. м. віддати належить наміснико­ві його кн. м. в Луцьку»).

* Невелика частина тексту втрачена або ж не прочитується.

№ 2

1622, березня 6.— З військового табору.— Лист князя Криштофа II Радзивілла до Путивльця, полковника Війська Запорозького.

Мій ласкавий пане Путивлець!

Мені так сподобалося бажання в. м. і тих з місць, котрі з в. м. відгук­нулися до мене, що я нічого більше б собі не зичив, тільки оказії для спіль­ного з в. м. служби його кор. м. та Речі Посполитій. Вже й немала була надія на це, але з плином часу проминула, бо в. м. мав з тисячею добірного товари­ства прибути до Інфляндії перед тим, як розтануть сніги, але там уже такі повіді пішли, так розтанули сніги, що звели нанівець завзяття в. м. А до того же почалися якісь переговори, котрі (змушують) утримуватися від по­дальшого затягу (війська). А щоб в. м. і себе самого і мене не підвів я вважав за потрібне негайна звідси дати звістку в. м. і просити, щоб (в. м.) уже не думав про Інфляндію, хіба що влітку буде інше рішення його к. м. Це ширше пояснить в. м. віддавця мого листу. А оскільки я надалі прихильність свою до рицарства в. м. м. вповні зберегаю, то впевнений, що і від в. м. м. повної •й незмінної приязні завжди дізнавати буду. При цьому віддаюся товариській приязні в. м. і всього товариства, поздоровляючи їх за службу й бажання (служити).

Даний з табору д(ня) 6 березня   1622 р.

(АГАД.— Ф. «Архів Радзивіллів», відд. 2.— № 819. Оригінал. Переклад з поль­ської мови. На звороті запис іншою рукою: Відправа до запорозьких козаків».

№ З

1622, травня  16/6. — Умань.— Лист козака Криштофа Бокрицького до Стефана Хмельцького.

«Мостивий пане Хмелецький!

Ознаймую в. м., м. м. п., що там у тому краю робиться. Вся орда готова до (нападу) на державу його к. м., бо (ми) і язиків чотирьох послали до його к. м., котрі свідчать про те. З Москви Ізварський (?) прийшов до Путивля з двадцятьма тисячами московського війська. Козацькому війську наказано не­одмінно  вийти  на  волость й доти там  бути,  поки  не повернеться  посол,  або яка відомість буде. З Запорожя теж йшло все військо, але прокралося однак п`ять човнів на море, за котрими посилають зараз на Дін, прагнуючи цих: Схопити, Рада буде від (св.) Юрія за два тижні на Росаві. Щодо його м. пана Балабана: останнього дня квітня він мав рушити до Самари, де має там від­давати викуп.

При цьому зі службами моїми віддаюся, якнайпокірніш ласці в. м., м. м. пана.

Дано з Умані 6 травня  1622 р.

В: м. в усьому зичливий приятель і слуга Криштоф Бокрицький, козак його к. м. Війська Запорозького».

(АГАД.— Ф, «Архів Замойських». № 3036.— С. 56. Копія.— Переклад з поль­ської мови).

№ 4

1623, лютого 7 (січня 28).— Черкаси.— Лист гетьмана Війська Запорозького» Богдана Коиші (Кончі) до князя Криштофа II Радзивілла

«Ясноосвічений милостивий князю!

Понижені   наші   рицарські   послуги    якнайпокірніше    віддаємо    милостивій? ласці вашої вельможності, нашого милостивого пана.

Духовні (владики) нашої руської нації релігії грецької старожитньої, велебні в Богу отці Йов Борецький, митрополит і Мелетій Смотрицький, архиепископ, були від відступників нашої руської церкви несправедливо звинувачені-у зраді вітчизни на користь турецького султана під час минулорічної молдавсь­кої експедиції і (в такому світлі) представлені королеві його мості, пану на­шому милостивому. Через що з обох канцелярій й королівської мості, коронної і литовської, вони були без суду й права універсалами оголошені зрадниками вітчизни. Вони (владики) в своїй невинності, не можучи зносити подальшої ганьби, а будучи убезпечені глейтом, (даним) з батьківської доброти короля-Його м., пана нашого милостивого, ідуть на сейм для виправдання перед має­статом його королівської мості і перед всією Річчю Посполитою. За ними, як за людьми поштивими, ні в чому ніколи не запідозреними у (зраді) милій своїй вітчизні, виправданими з тієї брехливої обмови нашими кривавими працями під час минулорічної експедиції, через наших товаришів пана Михайла Мироновича та пана Кирила Джалалия покірно й понижено просимо вельможність вашу, нашого милостивого пана, щоб за милостивим клопотанням вашої вельможно­сті присудом його к. м. пана нашого милостивого, були звільнені від обмови й при своїх санах були задовільнені церковними бенефіціями. А за це ми і вся наша руська нація в релігії нашій згідно з частими обіцянками його кор. мості будучи ;іпснокоєні, засвідчуємо всіляку н ашу найпокірнішу готовність стати (на службу) за наказом його кор. мості, пана нашого милостивого і всієї Речі Посполитої. А ми, дізнавши такої милостивої ласки, залишаємося винні від­дячувати кожної миті і кожного разу покірною нашою рицарською службою вашій вельможності. Про що і вдруге покірно й понижено просячи нашу вель­можність, віддаємося в милостиву ласку вашої вельможності.

Даний з Черкас 1623 січня 28 дня.

Вашої княжої мості, нашого милостивого пана, найнижчі слуги

Богдан Конча, гетьман зо всім товариством Війська його кор. мості Запо­розьким».

(АГАД.— Ф. «Архів  Радзивіллів», відділ 2.— № 844. — Оригінал, завірений військовою  печаткою.  Переклад з  польської  мови.  Адреса:  «Ясносвіченому пану, пану Криштофові Радзивіллові, князю на Біржах і Дубинках, гетьманові польному Вел. Кн. Лит. старості жижмовському, нашому милостивому пану, від­дати».

№ 5

1631, січня 13/3.— Канів. — Лист гетьмана Війська Запорозького Тимоша Михайловича (Орендаренка) до князя Криштофа II Радзивілла.

«Яснеосвічений вельможний милостивий князю, пане, пане наш вельми ми­лостивий!

Наші посли, котрих ми посилали до його к. м. з найнижчим покірним на­шим проханням після нашої провинності, повернулися й розповіли, що завдяки милостивому клопотанню їх м. пп. сенаторів вони були допущені до поцілування руки його к. м. і їм було пробачено те, що було ображено маєстат його к. м. Знову прагнуючи того, щоб це було забуте його к. м., нашим милостивим па­ном, посилаємо на нинішній сейм наших товаришів пп. Олександра Боровецького, Пашка Хомича, Стефана Селипського і Яна Бонежинського. Ми не втра­чаємо надії на те, що як і раніше наше Військо Запорозьке дізнавало мило­стивої ласки і заступництва в. кн. м. перед його к. м. та їх м. пп. сенаторами,, так і цього разу і в інших деяких наших проханнях в. кн. м., наш милостивий пан, зволиш милостиво підтримати, про що понижено прохаємо.. Особливо ж, по пробаченню нашого злочину ми просили ясновельможного його м. пана геть­мана коренного за деяких наших товаришів, виписаних на Запорожжю і пере­буваючих у чужих землях, щоб ми могли мати шість тисяч (реєстрового) війська, чого нам його м. п. гетьман не дозволив, але порадив звернутися з цим до його к. м. на сейм. Отже, понижено в. кн. м., нашого м. п. просимо про милостиве клопотання, щоб ми це могли отримати внаслідок милостивого кло­потання у в. в. м., наших милостивих пп. і відносно (кількості) війська і від­носно підвищення жолду, бо і за минулий рік нам не дійшов милостивий даток від його к. м., а через кару його м. пана гетьмана коронного всі ми живемо в домах своїх убогих. А як трапиться йти на службу його к. м., то інший і не спроможеться на це (?). При інших добродійствах в. кн. м. нашого м. п., зобов`язуємося відслужити нашими найнижчими службами і просити Господа Бога за добре здоров`я та щасливе довголітнє панування в. к. м., нашого м. п. Віддаємо і вдруге служби наші рицарські милостивій ласці в. кн. м., нашого м. п.

Даний з Канева 3 д(ня)  січня  1631.

В. кн. м. нашого милостивого пана понижені слуги Тимош Михайлович, старший з Військом його к. м. Запорозьким.

(АГАД.— Ф. «Архів Радзивіллів», відділ 5, № 9565.— Оригінал. Переклад з польської мови. Адреса: «Яснеосвіченому князю, його м. п. пану Криштофові Радзивіллові, князю на Біржах і Дубинках етс, етс, п. пану нам велими ми­лостивому належить»).

№ 6

1633, липня 20(10).—Канів.—Лист гетьмана Війська Запорозького Тимофія Михайловича (Орендаренка) до старости кам`янецького Миколи Потоцького.

«Вельможний а нам вельми милостивий пане Кам`янецький, пане наш` ми­лостивий.

Понижені послуги наші рицарські милостивій ласці в. м., нашого мило­стивого пана, як найпокірніше віддаємо.

Дня 10 липня застало меня у Каневі писане від в. м., нашого милостивого» пана, котре ми зрозуміли таким чином, що в. м., наш мостивий пан, зводиш писати, нібито ми не виконали волю й наказ й. к. м. і всієї Речі Посполитої. Бачить Бог, що ми щиро бажали (це вчинити), тільки не можемо, бо нас хо­чуть розірвати на кілька частин: чи тут Україну стерегти від московита або* теж від неприятеля святого хреста чи врешті до Смоленська йти. Господь Бог того не зна, звідки хто винен у такому порядку, а ми тепер стурбовані, певно, що ми залишимося винними (?) Де накаже нам, як своїм вірним під­даним, й. к. м. туди ми готові виступати, хоч ми й мало відпочили після того (минулого) походу. Згідно загальною радою ми виходимо н поле, як на­війну, дня 14 липня. Ми також послали своїх послів і до вельможного його м. пана гетьмана коронного, щоб дав відомості і інструкцію. Ми чекаємо, що ці посли ось-ось повернуться. При цьому і то в. м., наш милостивий пана зволиш писати, щоб ми стерегли місцевих країв, аби неприятель не тішився (тут) перемогою. Ми ретельно старання докладаємо для того, щоб він, дай Боже, не тішився. Відносно, того щоб частина війська мала йти до Смоленська, то з давніх часів є звичай у Війську Запорозькому, що ніхто на це не дасть згоди^ аби військо мало ділитися; лише разом свої груди (військо) повинно ста­витися там, де й. к. м. і вся Річ Посполита накаже. З цим і по-друге мило­стивій ласці з пониженими послугами своїми рицарськими в. м. нашого ми­лостивого пана, віддаємося. З Канева.

В. М., нашого мостивого пана, понижені слуги Тимофій Михайлович, гетьман з Військом й. к. м. Запорозьким»