Коли недавно я почав роздумувати про тему своєї статті, то, повинен признатися, далі ще був під впливом прочитаного десь у 15-річному віці есе “Хам чи Яфет”. Чар слова В`ячеслава Липинського захоплював мене не раз – і коли я читав “Україну на переломі” (читав так одним подихом два дні), і коли перечитував “Листи до братів-хліборобів”, інші його праці – про покликання варягів (що цілком не стосувалося справжніх варягів), наприклад, або писані буквально кров\’ю серця останні публіцистичні виступи.

Читати далі

Однією з найгостріших проблем, що постала перед новим урядом після приходу до влади в результаті перевороту 29 квітня 1918 року гетьманських кіл, була проблема кадрів. Необхідно було обсадити багато ключових посад у центральних київських установах, місцевих органах влади, а також у представництвах Української держави за межами країни. При цьому дуже важливим виступала лояльність до нової влади.

Читати далі

30 років тому — на початку грудня — в далекому засніженому Києві — Українська Академія Наук — і вся сім`я українських істориків — незалежно від державних кордонів — і політичних режимів — одностайно і щиро вітала академіка Дмитра Івановича Багалія — з нагоди 70-ліття народження й пів століття наукової діяльности. Вітала урочистою Академією, поважними науковими збірниками, промовами, листами… Усі вони були тоді ж опубліковані.

Читати далі

У житті, науковій і громадській діяльності двох видатних українських істориків Михайла Сергійовича Грушевського (1866—1934) та Дмитра Івановича Багалія (1857—1932) є дуже багато спільного. Обидва — учні Володимира Боніфатійовича Антоновича, засновника київської школи українських істориків, з якої вийшла вся новітня немарксистська українська історіографія. Обидва — з рідного Києва поїхали свого часу, з благословення вчителя і патрона, підіймати українознавство і громадський рух на далекі “діоцезії”: Багалій — на схід, до Харкова, а Грушевський — на захід, до Львова. І той і другий зробили значний внесок у розробку історії України, в організацію наукового життя, у становлення національної школи історичної науки як у Галичині, так і на Наддніпрянщині та на Слобожанщині.

Читати далі

В`ячеслав Липинський був не тільки великим істориком, публіцистом, соціологом, політичним та громадським діячем, він був також теоретиком держави і права, вклад якого в розвиток української правової думки ще чекає на об`єктивне та ґрунтовне вивчення. Тут ми зупинимось тільки на одному аспекті правових поглядів мислителя – процесі їх формування та місці в українській правовій думці.

Читати далі