Інститут суспільних досліджень | Page 44 of 44

Монархізм Богдана Хмельницького в оцінці В`ячеслава Липинського: критична інтерпретація

В`ячеслав Липинський був першим дослідником, котрий на науковому ґрунті розвинув теорію монархізму в Україні пізнього середньовіччя під впливом так званої Краківської історичної школи (Юзеф Шуйський, Міхал Бобжинський та ін). Сам переконаний монархіст, вчений шукав історичні підвалини своїх поглядів у добі Хмельниччини. Він вважав, що ідеї абсолютизму були властиві Богданові Хмельницькому і зародилися в нім під впливом діяльності Владислава IV, направленої на позбавлення залежності державної влади від надмірного самоврядування шляхти. Такі наміри польських королів В. Липинський прослідковував від часів Стефана Баторія. У дальшому періоді життя українського гетьмана (від 1649 р.) монархічні ідеї Б. Хмельницького в рамках Речі Посполитої дослідник пристосовує до історичних умов в Україні і виводить їх на високий щабель [1]. Однак можливості реалізації цих ідей, особливо у перший період (“допереяславський”), були надзвичайно обмежені. Причиною цього стало протистояння між монархічно-державною ідеологією гетьмана, що починала формуватися, та ідеологією народних мас, котрі сприймали монарха поза Україною. Така ситуація не давала гетьманові можливості повною мірою впроваджувати ідею незалежності та абсолютизму, тому його політика в той період носила характер “конспірації”.

Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція

Коли недавно я почав роздумувати про тему своєї статті, то, повинен признатися, далі ще був під впливом прочитаного десь у 15-річному віці есе “Хам чи Яфет”. Чар слова В`ячеслава Липинського захоплював мене не раз – і коли я читав “Україну на переломі” (читав так одним подихом два дні), і коли перечитував “Листи до братів-хліборобів”, інші його праці – про покликання варягів (що цілком не стосувалося справжніх варягів), наприклад, або писані буквально кров\’ю серця останні публіцистичні виступи.

Держава Богдана Хмельницького і Переяславська Угода в працях В`ячеслава Липинського

Серед дослідників Хмельниччини В. Липинський займає поважне місце. Це пояснюється в першу чергу тим, що він був головним ідеологічним батьком ідеї нового державницького історіографічного напрямку. А саме в ці часи постала Українська козацька держава. Сам же видатний вчений вважав добу Б. Хмельницького найважливішою епохою, коли предки наші працювали над створенням власної держави.Перед Б. Хмельницьким, коли він розпочав повстання, було, на думку В. Липинського, два шляхи: або спрямувати всю національну енергію народних мас на зміну внутрішнього державного устрою в межах Речі Посполитої, або ж, порвавши зовсім з Польщею, збудувати власну державу. Гетьман протягом тривалого періоду (1648-1654 рр.), який дослідник називає добою козацького автономізму, не міг зробити рішучого вибору. Цим пояснюються спроби Б. Хмельницького зміцнити монархічну владу польського короля, щоб вгамувати магнатсько-шляхетську сваволю і посадити на польський престол некатолика (семигородського князя Ракоці або московського царя Олексія Михайловича), вирішивши таким чином і релігійне питання.

Деякі аспекти дипломатичної діяльності В`ячеслава Липинського в період гетьманату (1918)

Однією з найгостріших проблем, що постала перед новим урядом після приходу до влади в результаті перевороту 29 квітня 1918 року гетьманських кіл, була проблема кадрів. Необхідно було обсадити багато ключових посад у центральних київських установах, місцевих органах влади, а також у представництвах Української держави за межами країни. При цьому дуже важливим виступала лояльність до нової влади.

Пам`яті Дмитра Багалія (1857-1932)

30 років тому — на початку грудня — в далекому засніженому Києві — Українська Академія Наук — і вся сім`я українських істориків — незалежно від державних кордонів — і політичних режимів — одностайно і щиро вітала академіка Дмитра Івановича Багалія — з нагоди 70-ліття народження й пів століття наукової діяльности. Вітала урочистою Академією, поважними науковими збірниками, промовами, листами… Усі вони були тоді ж опубліковані.

Михайло Грушевський та Дмитро Багалій

У житті, науковій і громадській діяльності двох видатних українських істориків Михайла Сергійовича Грушевського (1866—1934) та Дмитра Івановича Багалія (1857—1932) є дуже багато спільного. Обидва — учні Володимира Боніфатійовича Антоновича, засновника київської школи українських істориків, з якої вийшла вся новітня немарксистська українська історіографія. Обидва — з рідного Києва поїхали свого часу, з благословення вчителя і патрона, підіймати українознавство і громадський рух на далекі “діоцезії”: Багалій — на схід, до Харкова, а Грушевський — на захід, до Львова. І той і другий зробили значний внесок у розробку історії України, в організацію наукового життя, у становлення національної школи історичної науки як у Галичині, так і на Наддніпрянщині та на Слобожанщині.

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст.

Вченими вже було відзначено, що легітимація гетьманської влади під час урядування Б. Хмельницького відбувалася через посилання останнього на jus occupationis (С. Величенко) [1] та формування ним концепції jus divinium (С. Плохій) [2]. Але і «право захоплення», і «божественне право», як правило, застосовувались заради узаконення внутрішньополітичних владних претензій гетьмана Війська Запорозького щодо України й не були переконливим аргументом для володарів сусідніх країн. Саме тому Б. Хмельницький намагається добитися зовнішньополітичного визнання через оформлення династичного шлюбу свого старшого сина з донькою молдавського господаря В. Лупула Розандою [3]. Але в цьому випадку, зважаючи на тогочасні політико-культурні традиції, лише сини Тимоша й Розанди Хмельницьких-Лупулів вважалися б «принцами крові» й могли здійснювати свої владні повноваження щодо тієї чи іншої території. Крім того, формуванню князівської династії Хмельницьких могли завадити і суб\’єктивні фактори (як-то вбивство когось із подружжя або потенційних нащадків), що і підтвердилося невдовзі, коли у 1653 р. було смертельно поранено гетьманича.

Вплив творчості Михайла Драгоманова на формування правових поглядів В`ячеслава Липинського (До питання про неперервність процесу розвитку української правової думки)

В`ячеслав Липинський був не тільки великим істориком, публіцистом, соціологом, політичним та громадським діячем, він був також теоретиком держави і права, вклад якого в розвиток української правової думки ще чекає на об`єктивне та ґрунтовне вивчення. Тут ми зупинимось тільки на одному аспекті правових поглядів мислителя – процесі їх формування та місці в українській правовій думці.