Категорії «Історіографія»

Протягом останніх десятиліть у вітчизняній науці помітно зріс інтерес до історії формування української національної території та становлення сучасної етнічної карти України. Долаються ізоляціоністські стереотипи радянської доби, що, за визначенням Н. Яковенко, складали «офіційну модель українського життєпростору, в якій усі сторони світу, крім російської Півночі, тлумачилися як лиховісна зовнішня загроза, простір „чужих”, звідки в Україну не могло прийти й ніколи не приходило нічого доброго».

Читати далі

Д.М.Бантишем-Каменським, автором першої узагальнюючої праці з історії України, одним із перших в українській історіографії були здійснені публікації письмових джерел різних видів, що зумовило необхідність виявлення їх методики. Подібну інформацію дають “Источники малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантыш-Каменским”, видані Й.М.Бодянським у 1858–1859 рр., а також публікації джерел у додатках до кожного тома 1-го видання «Истории Малой России» та “Примітках” до 2-го, а також безпосередньо у тексті книги. Документи, які мав у своєму розпорядженні Д.М.Бантиш-Каменський, були особисто ним опрацьовані у Московському архіві Колегії іноземних справ, що підтверджує його лист до московського почт-директора К.Я.Булгакова, введений у науковий обіг В.В.Кравченком , у якому йшлося про пакунок з архівними матеріалами з історії України, які були відправлені з Москви до Полтави на ім`я історика і включали в себе оригінальні документи, копії з них, зроблені власноручно самим істориком, а також портрети українських гетьманів. При складанні цих матеріалів ним були використані “Малоросійські справи”, матеріали Польського, Турецького, Шведського двора тощо.

Читати далі

Висвітлюється історіографія відомого шляхетського роду Марковичів-Маркевичів, який дав багатьох культурних і громадських діячів, науковців, компо¬зиторів та меценатів. Маркевичі – серед козацької старшини у XVII ст., серед провідних діячів культури ХVIII-ХІХ ст., серед політичних, громадських ти культурних діячів XX ст.

Читати далі

Досліджуються аспекти історії України у творчості С.Оріховського-Роксолана кріз призму першого українського Відродження.

Читати далі

Історія запорозького козацтва, як і вся козацька доба, є однією з центральних тем української історіографії. Тематичний індекс видань тільки останнього десятиріччя нараховує сотні позицій. В той же час на сьогодення очевидним є той факт, що ця історія потребує значних коректив й переосмислення. Важливу роль у формуванні подальших дослідницьких завдань відіграє розуміння того, як відбулося становлення відповідних історіографічних стереотипів, які вплинули на сучасне розуміння історії українського козацтва. Історіографічний образ Задунайської Січі в цьому відношенні може бути типовим прикладом. Цілком виправдано історією задунайських та чорноморських козаків завжди завершують праці про запорожців. Отже, історіографічний образ Задунайської Січі завжди відповідає тим оціночним орієнтирам, що стосуються всієї історії запорозького козацтва.

Читати далі

Одним із позитивних процесів у сучасному правознавстві є зміцнення інтересу до узагальнення творчих досягнень минулих поколінь істориків права. У цьому аспекті особливе значення мають питання розвитку історико-правової науки у вітчизняних вищих закладах освіти. Нерозривно пов`язаним із становленням історико-юридичної школи українського права є ім`я відомого правознавця Михайла Флегонтовича Владимирського-Буданова (1838-1916).

Читати далі

Важливим перспективним і продуктивним напрямком сучасної “української історичної науки є звернення до історіографічного досвіду і здобутків істориків сусідніх західнослов`янських народів, насамперед Польщі, де завжди українська історія викликала велику зацікавленість. Сюжети з історії України різних періодів знайшли своє відображення у польській історичній і художній літературі XVIII—XX ст., а найважливіші історичні явища і такі могутні рухи — козаччина, Хмельниччина, Гайдамаччина постійно привертали увагу польських істориків, письменників, публіцистів, навколо їх оцінки, трактування точились суперечки. Ця література заслуговує на аналіз і осмислення, виявлення поглядів і певних здобутків у підході і висвітленні такої проблематики.

Читати далі

Археографічну практику, археографію, як наукову дисціпліну не можна уявити без конкретних осіб-дослідників.Ніна Вікторівна Пігулевська (1894-1970 рр.) – історік, спеціаліст з ранньосередньовічної історії країн Близького і Середнього Сходу і Візантії, член-кореспондент Академії Наук СРСР з 1946 р., професор Ленінградського університету, віце-президент Російського палестинського товариства і редактор «Палестинского сборника» з 1952 р., ввійшла в історію і як археограф. Протягом всього свого життя вона займалася археографічною діяльністю, була членом Археографічної комісії при Відділені історії АН СРСР.

Читати далі

У 80-90-ті роки ХХ ст.. історичне краєзнавство в Україні стало важливим фактором відродження національно-історичної пам’яті українського народу. Значно зросла кількість дослідників з історико-краєзнавчої тематики, розширилось коло наукових проблем, які вони вивчають. Чітко окреслились сучасні актуальні тенденції в краєзнавстві.

Читати далі

Життєвий шлях і науковий доробок Володимира Пархоменка (1880–1942) лише останнім часом стали об`єктом нау­кового вивчення. [1] Одним з важливих напрямків досліджень історика було питання взаємовідносин Русі з кочовиками східноєвропейських степів у X–XIII ст.

Читати далі