Категорії «Історія України»

Від Першого до Третього Конгресів ОУН: трансформація економічної платформи

Історія Організації Українських Націоналістів і сьогодні залишає дослідникам велику кількість питань і не розроблених проблем. Однією з малодосліджених сьогодні тем залишається погляд оунівців на економічну стратегію в майбутній українській державі. Цієї проблематики у своїх дослідженнях поверхово торкалися Георгій Касьянов у праці «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (Аналітичний огляд)» [2] та Анатолій Русначенко у праці «Розумом і серцем», [8] дещо було викладено Петром Мірчуком в «Нарисі історії ОУН». [5] Але цілісної, єдиної картинки економічної платформи ОУН в цих працях ми не знайдемо.

Формування націоналістичної концепції аграрного питання Миколою Сціборським

Аграрне питання майже в усі періоди для території України залишалось одним із найбільш гострих та актуальних. Якщо придивитися до найвизначніших сторінок історії, то саме невирішеність аграрної проблеми ставала причиною селянських бунтів та повстань.

Постать Петра Калнишевського у науковому доробку Д. І. Яворницького

Стаття присвячена з’ясуванню стану вивчення соловецького ув’язнення останнього кошового отамана Петра Калнишевського в Соловецькому монастирі у науковій спадщині Д. І. Яворницького

У творчій спадщині видатного дослідника історії козацтва Дмитра Івановича Яворницького окреме місце посідають розвідки про персоналії доби козаччини, матеріал яких склав свого роду протограф для певних розділів пізніших його фундаментальних праць. Серед розмаїття представлених у них постатей козацьких ватажків протягом усього творчого шляху дослідником особлива увага приділялася кошовим отаманам Іванові Сірку і Петру Калнишевському. Перший зображався як виразне уособлення духу козацького часів розквіту могутності Запорозької Січі, другий — як втілення її яскравої та суперечливої завершальної стадії, — людина, котра взяла на себе хрест мученицького страждання в соловецькому ув’язненні.

Запорозько-ногайське порубіжжя у ХVІ – ХVІІІ століттях

Мігруючи до причорноморських степів, ногайці опинялися у специфічній ситуації, що певним чином різнилася від умов урало-волзького межиріччя, — території, де вони сформувалися як етнос і де склалася їхня потестарна організація, представлена Ногайською Ордою. Звісно, південне Поволжя становило одну з локальних фронтірних модифікацій. Хоча ногайці були там цілком самостійним учасником геополітичної гри, сфера маніпуляцій яких охоплювала Західний Сибір, Центральну Азію і Північний Кавказ. У Північному Причорномор’ї у той час набирав сили інший центр політоґенезу і осередок тяжіння пізньокипчацьких номадів — Кримське ханство. Це державне утворення, на відміну від Ногайської Орди, з самого початку оголосило себе наступником Золотої Орди і виступило проти легітимності влади ногайординських біїв. Потрапивши на його територію, ногайські колективи різної величини мусили вливатися до його потестарної системи, займаючи в ній підпорядковане становище.

Історія вивчення та перспективи дослідження соловецького періоду життя Петра Калнишевського

Постать останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського є однією з наріжних фігур української історії. Втім попри розтиражований численними науково-популярними виданнями образ останнього героя-мученика, з поданням типовий характеристик у дусі романтичної історіографії ХІХ ст., в українській історичній науці зроблено вкрай небагато для реконструкції життєвого шляху П. Калнишевського.

Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування

Історія іррегулярних військових формувань Південної України останньої чверті XVІІІ – на початку ХІХ ст. і до сьогодні залишається благодатним ґрунтом для наукових спостережень. Не залишилися поза увагою й ті козачі війська, що утворювалися з середовища мусульман-“інородців”, у тому числі і з числа татарського населення Криму [26. 39; 87-88]. Окремі етнічні групи тюркського походження у складі російських козачих військ, зокрема нагайбаки (хрещені ногайці), також становили предмет наукового зацікавлення [16]. Однак тема ногайського козацького війська спеціально не розглядалася, залишаючись на периферії таких “стратегічних” тем як “Росія у вирішенні Східного питання” чи “колонізація Південної України”.

«Анапские ногайцы» в помещичьем хозяйстве Южной Украины

Вопрос об использовании ногайцев в помещичьем хозяйстве и сам процесс их закрепощения остаётся фактически незатронутым в научной литературе. В исследованиях А.А. Скальковского имеются отдельные известия о том, что в результате штурма турецкой крепости Анапа в 1791 г. русскими войсками взяты в плен 1500 ногайских семей. Но этот исследователь ошибочно считал, что все они были отправлены на поселение к р. Молочной, что в Северном Приазовье (1). У Е.И. Дружининой категория закрепощённых ногайцев вообще не рассматривалась, хотя отдельный раздел посвящён ногайцам, поселённых при р. Молочной (2). Пленённые при штурме Анапы ногайцы и их перемещение в Крым отдельно упоминаются у Н.А. Смирнова (3). Этим, наверное, и исчерпывается историография вопроса.

Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 роками

У науковій літературі накопичено значний обсяг матеріалу, що дозволяє розглядати політоґенез номадних спільнот як такий, що не йшов далі стадії протодержави-чіфдом (1) і не не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. З огляду на це дистинктивне означення типологія потестарної системи номадів визначається поняттям кочівницька імперія (2). Ногайці, котрі упродовж другої половини ХVІ — ХVІІ ст. мігрували до Північно-Західного Причорномор’я і сформували у складі Кримського ханства Буджацьку орду, були нащадками політичних традицій Ногайської Орди, однієї з останніх кочівницьких імперій, що існували у Волго-Уральському межиріччі.

«Кубанский вектор» во взаимоотношениях калмыков и ногайцев в первой трети ХVIII в.

Кубанский регион, как обширная часть территории Крымского ханства, выступал на протяжении длительного времени в качестве узла, в котором переплетались интересы участников большой геополитической игры, развертывавшейся за обладание Кавказом и Закавказьем. Начиная с середины ХVI в. перевес в этой игре склонился на сторону России, которая установила контроль над Волгой и тем самым вклинилась в Великую Евразийскую Степь, разбив ее на две половины. С этого момента кочевническая ойкумена не представляла собой единого целого; владение Астраханью, замыкавшей цепь русских анклавов на Волге, стало важным условием дальнейшего наступления на мир номадов. В первой трети ХVII в. прекращает существование одна из последних кочевых империй — Ногайская Орда; ее территориальное пространство заполняет калмыцкий этнос, подчинивший ногайцев и создавший под протекторатом России свое государство.

«Датування міста як проблема історичної урбаністики: європейський та український досвід»

Після проголошення незалежності України почався фронтальний перегляд української історії. На те були об’єктивні причини, оскільки історія — це все-таки наука, і їй необхідно позбавлятися від міфологічних нашарувань часу, в даному випадку – епохи російської імперії та СРСР. Були і суб’єктивні підстави, адже будь-яка, навіть Українська держава має потребу для виправдання свого існування в легендах і міфах. Цілком логічно, що на суб’єктивному рівні відбувається заміна старих міфів новими. І якщо на рівні наукових дебатів, шкільних і вузівських програм схема української історії вже давно переглянута, то в мікромасштабі місцевої історії, на рівні окремих міст і сіл це питання тільки зараз висувається на перший план. Круглий стіл «Датування міст: європейський досвід і українські реалії», проведений у вересні цього року в Києво-Могилянській академії Інститутом суспільних досліджень, став тому підтвердженням.