Категорії «Доба козацтва»

Монархізм Богдана Хмельницького в оцінці В`ячеслава Липинського: критична інтерпретація

В`ячеслав Липинський був першим дослідником, котрий на науковому ґрунті розвинув теорію монархізму в Україні пізнього середньовіччя під впливом так званої Краківської історичної школи (Юзеф Шуйський, Міхал Бобжинський та ін). Сам переконаний монархіст, вчений шукав історичні підвалини своїх поглядів у добі Хмельниччини. Він вважав, що ідеї абсолютизму були властиві Богданові Хмельницькому і зародилися в нім під впливом діяльності Владислава IV, направленої на позбавлення залежності державної влади від надмірного самоврядування шляхти. Такі наміри польських королів В. Липинський прослідковував від часів Стефана Баторія. У дальшому періоді життя українського гетьмана (від 1649 р.) монархічні ідеї Б. Хмельницького в рамках Речі Посполитої дослідник пристосовує до історичних умов в Україні і виводить їх на високий щабель [1]. Однак можливості реалізації цих ідей, особливо у перший період (“допереяславський”), були надзвичайно обмежені. Причиною цього стало протистояння між монархічно-державною ідеологією гетьмана, що починала формуватися, та ідеологією народних мас, котрі сприймали монарха поза Україною. Така ситуація не давала гетьманові можливості повною мірою впроваджувати ідею незалежності та абсолютизму, тому його політика в той період носила характер “конспірації”.

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст.

Вченими вже було відзначено, що легітимація гетьманської влади під час урядування Б. Хмельницького відбувалася через посилання останнього на jus occupationis (С. Величенко) [1] та формування ним концепції jus divinium (С. Плохій) [2]. Але і «право захоплення», і «божественне право», як правило, застосовувались заради узаконення внутрішньополітичних владних претензій гетьмана Війська Запорозького щодо України й не були переконливим аргументом для володарів сусідніх країн. Саме тому Б. Хмельницький намагається добитися зовнішньополітичного визнання через оформлення династичного шлюбу свого старшого сина з донькою молдавського господаря В. Лупула Розандою [3]. Але в цьому випадку, зважаючи на тогочасні політико-культурні традиції, лише сини Тимоша й Розанди Хмельницьких-Лупулів вважалися б «принцами крові» й могли здійснювати свої владні повноваження щодо тієї чи іншої території. Крім того, формуванню князівської династії Хмельницьких могли завадити і суб\’єктивні фактори (як-то вбивство когось із подружжя або потенційних нащадків), що і підтвердилося невдовзі, коли у 1653 р. було смертельно поранено гетьманича.