Борис Черкас, д.і.н., Інститут історії України НАН України Місто Дніпро знаходиться в регіоні, який історично являв собою контрольну точку пересування населення та існування постійних поселень. Це спричинено в першу чергу географічним фактором. Відповідно для істориків перспективним є дослідження цього життя на різних етапах історії. Проте тут дослідник стикається з поширеним фактом в нашій степовій історії, …
3 червня на історичному факультеті Дніпровського національного університету відбулась презентація книги “Етнонаціональний світ Придніпров’я”, яка вийшла за організаційного сприяння Інституту суспільних досліджень. Етнонаціональний світ Придніпров’я: колективна монографія. Частина 1. – Х.: ФОП Панов А. М., 2018. – 160 с. Підготовлена колективна монографія є першою частиною великого наукового проекту, розрахованого на чотири взаємопов’язані складові частини. …
Відео з презентації книги Г. Виноградова «Давньоруська державність: теологічно-лінгвістична модель та принципи практичної реалізації» Геннадій Миколайович Виноградов – відомий дніпровський історик, кандидат історичних наук, доцент, викладач Дніпровського гуманітарного університету, лінгвіст, спеціаліст по історії Середніх віків та Київської Русі. Перша частина. Особливості давньоруської медієвістики Вступна “теоретична” частина відео Чим є давньоруське середньовіччя для дослідника? Своєрідність середньовічних …
У безкраїх степах від порогів до пониззя Дніпра ще на початку ХХ ст. можна було побачити безліч давніх курганів, серед яких величністю та стрункими контурами виокремлювалися могили скіфських можновладців, утворюючи, за оповіданнями ІV книги Геродота – Мельпомени, родові кладовища – Герри – скіфських царів.
Поселення доби неоліту та енеоліту Молюхів Бугор розташоване на піщаній дюні в заплаві р. Тясмин у с. Новоселиця Чигиринського району Черкаської області. Відкрито у 1950 р. О.І. Тереножкіним [1, 80-81], досліджувалося у 1955-56 рр. В.М. Даниленком [2, 13-21]. З 1992 року розкопується археологічною експедицією під нашим керівництвом [3, 33-42].
Не буде великим перебільшенням сказати, що протистояння Московії та Польсько-Литовської держави в кінці ХV-ХVІІ ст. за геополітичну перевагу в Східній Європі виходило далеко за рамки суто міждержавних відносин. Належало воно до тих явищ східноєвропейської історії, які впливали на цивілізаційну долю регіону. У засаді речі йшлося про те, чи межа між європейським і азійським світами устійниться по Дону, як визначав її ще в кінці XV ст. Мафей Міхновський [1], чи до сфери московських впливів потрапить ціла Східна Європа і розпочнеться болісний процес насильного нав`язування тутешнім народам московської версії Сходу. Утілитися судилося другому сценарію, трагічні наслідки чого відчутні донині. Національно-визвольна війна, яка вибухнула в Україні в середині XVII ст., труснула Східною Європою, відкривши нові можливості перед суб`єктами регіональних міжнародних відносин. Україна, оскільки тут перетиналися стратегічні інтереси Польщі, Московії, Туреччини, Криму, стала ареною впертих змагань за новий розклад сил. Найудатнішою виявилася Московія, зумівши чи не оптимально скористатися з антикозацької затятості Варшави, а головне з того, як Україна, у часи братовбивчої Руїни “сама себе звоювала”. Втягнення Лівобережної Гетьманщини до орбіти московських впливів стало вихідним пунктом подальшого опотужнення геополітичної позиції “третього Риму”. У кінцевому рахунку це призвело до брутального знищення Української козацької держави, Кримського ханату, до трьох розділів Речі Посполитої, зрештою до неподільної гегемонії Московії в Східній Європі.
Проблема всебічного вивчення процесу генези та початкових етапів розвитку Давньоруської держави займає протягом вже майже двох століть (не говорячи вже про зрозумілий інтерес до цього питання давньоруських, візантійських, східних, південно-, центрально- та західноєвропейських середньовічних хроністів, інтелектуалів ренесансної та барокової доби) традиційно важливе місце в колі незмінно актуальних наукових уподобань істориків, філософів, теологів, лінгвістів, спеціалістів з історії релігії тощо.
Власне наукова (тобто критична) розробка політичної історії Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) триває вже біля двох століть. До неї доклали своїх зусиль та хисту сотні дослідників з різних країн. Однак, попри великі досягнення, тут ще й досі лишається значна кількість малоз`ясованих, спірних проблем, що чекають остаточного розв`язання (у тих випадках, звичайно, коли таке взагалі можливе).