Чому макроекономічний популізм в політиці – краще звичайного популізму та яку користь він може принести? Сучасні приклади політиків-популістів та чи можуть вони бути успішними у своїй діяльності? Про це в студії IDEALIST.media говорять доктора економічних наук Наталія Резнікова та Володимир Панченко. Переглянути відео:
У дисертації «НЕОПРОТЕКЦІОНІЗМ У МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ» розроблено цілісну наукову концепцію неопротекціонізму у міжнародній економічній політиці в умовах лібералізації світогосподарських зв’язків. На цій основі сформульовано інтегративний концептуальний підхід застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України. Бажаємо успішного втілення всіх творчих і наукових задумів, наснаги в професійному зростанні й у майбутніх наукових пошуках! Команда Інституту суспільних …
В студії IDEALIST.media економісти Наталія Резнікова та Володимир Панченко говорять про економічний націоналізм, як новий тренд у економіках розвинутих країн. Чому саме ця течія сьогодні набирає популярності у світі – дивіться у відео. Переглянути відео:
У Києві пройшов Форум Новомодерністів, організаторами якого виступили Платформа «Новий модерн» та Інститут суспільних досліджень. Запит на нове після краху глобалізації і неолібералізму як ідеології великий в усьому світі. Публікується безліч досліджень, проводяться наукові конференції, але продукуються в основному негативні сценарії майбутнього розвитку, де технологічний прогрес призводить до пригнічення особи. В Україні, де пошук власного …
Якось я був заскочений зауваженням редактора одного російського збірника на подану мною статтю з дуже дрібної теми щодо Південної України кінця ХVIII ст. Він писав близько до того: “В досліджуваний Вами період не існувало Південної України; Ви проектуєте в минуле сьогодення Вашої країни, котра в зазначений у Вашій статті час існувала в інших територіальних межах”. І є чималеньке питання, чи існувала взагалі як країна чи якась інша стала структура, пов’язана певною традицією з сучасною Україною, — іронізуючи, додав я подумки, доводячи міркування опонента до не зовсім оригінального закінчення.
Сучасний бурхливий розвиток людської цивілізації раз за разом яскраво і переконливо доводить оманливість та відносність тих законів та принципів суспільного життя, які ще донедавна вважалися, на думку загалу, безвідмовно діючими та неспростовними. Своєрідним струсом свідомості в цьому сенсі стала і нинішня глобальна фінансово-економічна криза, яка фактично підвела жирну риску під наївними сподіваннями сучасників на універсальну ефективність глобалізованої ринкової економіки ліберального толку. Широкий економічний лібералізм, зведений протягом останніх десятиліть у ранг панацеї для кожної країни, та його всепояснююча роль були суттєво (якщо не остаточно) дискредитовані негативними явищами системного характеру, які ми зараз спостерігаємо.
З отриманням незалежності перед Україною виникло багато складних питань. І це цілком закономірно, адже ми є свідками важливих процесів, які вже зараз закладають підвалину для подальшого існування Української держави. Сьогодні достатньо важко об’єктивно оцінити (та ще, мабуть, і не час) перші кроки нашої молодої країни. Але і ці неповні два десятиліття досвіду незалежного існування дають поживу для роздумів. Одним із найважливіших питань залишається формування Україною зовнішньої політики, яка повинна відповідати національним інтересам країни і обов’язково враховувати реалії сучасної системи міжнародних відносин.
Українська геополітична думка має давні традиції. Її головні досягнення, представлені в працях Ю. Липи, С. Рудницького, А. Синявського, припадають на першу половину XX століття. У 1990-ті роки в Україні була видана частина їх творчої спадщини, що дало сучасним українцям можливість ознайомитися з маловідомим геополітичним напрямом вітчизняної суспільно-політичної думки.
Термін «революція» в українській суспільній свідомості донині асоціюється переважно із подіями початку ХХ століття. На запитання, які революції в історії України ви знаєте, більшість не замислюючись назве 1917 рік. Значна частина (переважно молоді) також згадає листопад–грудень 2004-го.
Протягом декількох століть українці за способом життя і стилем мислення залишались нацією «гречкосіїв» — в побуті домінувала прив’язаність до землі, пацифізм та міцний зв’язок із минулим. Це і породжувало ту саму політичну пасивність, наслідки якої відлунюють і сьогодні. Слабкість національної інтелігенції та буржуазії, брак національної аристократії, відсутність робітничого класу гальмували процеси державотворення у ХІХ–ХХ століттях. Часто поразки поодиноких повстань пояснювались не стільки силою супротивників, скільки слабкістю провідників — в першу чергу через відсутність єднання суспільно-політичних лідерів та надто невиразне відчуття причетності до творення спільного майбутнього. Чим закінчувались всі українські революції, добре відомо…
22 листопада 1938 року Чехословацький парламент прийняв Закон про автономію Карпатської Русі (Карпатської України). Уряд автономії, очолюваний А. Волошиним, відразу приступив до творення державного життя, в тому числі й власного війська — Карпатської Січі, основою якого стали відділи Української Національної Оборони (УНО). Розпочалась копітка праця державного будівництва у надзвичайно складних політичних і військових умовах. Ускладнило ситуацію те, що Чехословаччина зволікала з наданням автономії Карпатській Україні 20 років.