Категорії «Історія України»

Від Першого до Третього Конгресів ОУН: трансформація економічної платформи

Історія Організації Українських Націоналістів і сьогодні залишає дослідникам велику кількість питань і не розроблених проблем. Однією з малодосліджених сьогодні тем залишається погляд оунівців на економічну стратегію в майбутній українській державі. Цієї проблематики у своїх дослідженнях поверхово торкалися Георгій Касьянов у праці «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (Аналітичний огляд)» [2] та Анатолій Русначенко у праці «Розумом і серцем», [8] дещо було викладено Петром Мірчуком в «Нарисі історії ОУН». [5] Але цілісної, єдиної картинки економічної платформи ОУН в цих працях ми не знайдемо.

Формування націоналістичної концепції аграрного питання Миколою Сціборським

Аграрне питання майже в усі періоди для території України залишалось одним із найбільш гострих та актуальних. Якщо придивитися до найвизначніших сторінок історії, то саме невирішеність аграрної проблеми ставала причиною селянських бунтів та повстань.

Постать Петра Калнишевського у науковому доробку Д. І. Яворницького

Стаття присвячена з’ясуванню стану вивчення соловецького ув’язнення останнього кошового отамана Петра Калнишевського в Соловецькому монастирі у науковій спадщині Д. І. Яворницького

У творчій спадщині видатного дослідника історії козацтва Дмитра Івановича Яворницького окреме місце посідають розвідки про персоналії доби козаччини, матеріал яких склав свого роду протограф для певних розділів пізніших його фундаментальних праць. Серед розмаїття представлених у них постатей козацьких ватажків протягом усього творчого шляху дослідником особлива увага приділялася кошовим отаманам Іванові Сірку і Петру Калнишевському. Перший зображався як виразне уособлення духу козацького часів розквіту могутності Запорозької Січі, другий — як втілення її яскравої та суперечливої завершальної стадії, — людина, котра взяла на себе хрест мученицького страждання в соловецькому ув’язненні.

Запорозько-ногайське порубіжжя у ХVІ – ХVІІІ століттях

Мігруючи до причорноморських степів, ногайці опинялися у специфічній ситуації, що певним чином різнилася від умов урало-волзького межиріччя, — території, де вони сформувалися як етнос і де склалася їхня потестарна організація, представлена Ногайською Ордою. Звісно, південне Поволжя становило одну з локальних фронтірних модифікацій. Хоча ногайці були там цілком самостійним учасником геополітичної гри, сфера маніпуляцій яких охоплювала Західний Сибір, Центральну Азію і Північний Кавказ. У Північному Причорномор’ї у той час набирав сили інший центр політоґенезу і осередок тяжіння пізньокипчацьких номадів — Кримське ханство. Це державне утворення, на відміну від Ногайської Орди, з самого початку оголосило себе наступником Золотої Орди і виступило проти легітимності влади ногайординських біїв. Потрапивши на його територію, ногайські колективи різної величини мусили вливатися до його потестарної системи, займаючи в ній підпорядковане становище.

Історія вивчення та перспективи дослідження соловецького періоду життя Петра Калнишевського

Постать останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського є однією з наріжних фігур української історії. Втім попри розтиражований численними науково-популярними виданнями образ останнього героя-мученика, з поданням типовий характеристик у дусі романтичної історіографії ХІХ ст., в українській історичній науці зроблено вкрай небагато для реконструкції життєвого шляху П. Калнишевського.

Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування

Історія іррегулярних військових формувань Південної України останньої чверті XVІІІ – на початку ХІХ ст. і до сьогодні залишається благодатним ґрунтом для наукових спостережень. Не залишилися поза увагою й ті козачі війська, що утворювалися з середовища мусульман-“інородців”, у тому числі і з числа татарського населення Криму [26. 39; 87-88]. Окремі етнічні групи тюркського походження у складі російських козачих військ, зокрема нагайбаки (хрещені ногайці), також становили предмет наукового зацікавлення [16]. Однак тема ногайського козацького війська спеціально не розглядалася, залишаючись на периферії таких “стратегічних” тем як “Росія у вирішенні Східного питання” чи “колонізація Південної України”.

«Анапские ногайцы» в помещичьем хозяйстве Южной Украины

Вопрос об ис­поль­зо­ва­нии но­гай­цев в по­ме­щи­чьем хо­зяй­стве и сам про­цесс их за­кре­по­ще­ния оста­ёт­ся фак­ти­че­ски не­за­тро­ну­тым в на­уч­ной ли­те­ра­ту­ре. В ис­сле­до­ва­ни­ях А.А. Скаль­ков­ско­го име­ют­ся от­дель­ные из­ве­стия о том, что в ре­зуль­та­те штур­ма ту­рец­кой кре­по­сти Ана­па в 1791 г. рус­ски­ми вой­ска­ми взя­ты в плен 1500 но­гай­ских се­мей. Но этот ис­сле­до­ва­тель оши­боч­но счи­тал, что все они были от­прав­ле­ны на по­се­ле­ние к р. Молоч­ной, что в Север­ном При­азо­вье (1). У Е.И. Дру­жи­ни­ной ка­те­го­рия за­кре­по­щён­ных но­гай­цев во­об­ще не рас­смат­ри­ва­лась, хотя от­дель­ный раз­дел по­свя­щён но­гай­цам, по­се­лён­ных при р. Молоч­ной (2). Пле­нён­ные при штур­ме Ана­пы но­гай­цы и их пе­ре­ме­ще­ние в Крым от­дель­но упо­ми­на­ют­ся у Н.А. Смир­но­ва (3). Этим, на­вер­ное, и ис­чер­пы­ва­ет­ся ис­то­рио­гра­фия во­проса.

Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 роками

У науковій літературі накопичено значний обсяг матеріалу, що дозволяє розглядати політоґенез номадних спільнот як такий, що не йшов далі стадії протодержави-чіфдом (1) і не не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. З огляду на це дистинктивне означення типологія потестарної системи номадів визначається поняттям кочівницька імперія (2). Ногайці, котрі упродовж другої половини ХVІ — ХVІІ ст. мігрували до Північно-Західного Причорномор’я і сформували у складі Кримського ханства Буджацьку орду, були нащадками політичних традицій Ногайської Орди, однієї з останніх кочівницьких імперій, що існували у Волго-Уральському межиріччі.

«Кубанский вектор» во взаимоотношениях калмыков и ногайцев в первой трети ХVIII в.

Кубанский регион, как обширная часть территории Крымского ханства, выступал на протяжении длительного времени в качестве узла, в котором переплетались интересы участников большой геополитической игры, развертывавшейся за обладание Кавказом и Закавказьем. Начиная с середины ХVI в. перевес в этой игре склонился на сторону России, которая установила контроль над Волгой и тем самым вклинилась в Великую Евразийскую Степь, разбив ее на две половины. С этого момента кочевническая ойкумена не представляла собой единого целого; владение Астраханью, замыкавшей цепь русских анклавов на Волге, стало важным условием дальнейшего наступления на мир номадов. В первой трети ХVII в. прекращает существование одна из последних кочевых империй — Ногайская Орда; ее территориальное пространство заполняет калмыцкий этнос, подчинивший ногайцев и создавший под протекторатом России свое государство.

«Датування міста як проблема історичної урбаністики: європейський та український досвід»

Після про­го­ло­шен­ня не­за­леж­ності України по­чав­ся фрон­таль­ний пе­ре­гляд українсь­кої історії. На те були об’єктивні при­чи­ни, оскільки історія — це все-таки на­у­ка, і їй не­обхідно поз­бав­ля­ти­ся від міфо­логічних на­ша­ру­вань часу, в да­но­му ви­пад­ку – епо­хи російсь­кої імперії та СРСР. Були і суб’єктивні підста­ви, адже будь-яка, навіть Українсь­ка дер­жа­ва має по­тре­бу для ви­прав­дан­ня сво­го існу­ван­ня в ле­ген­дах і міфах. Цілком логічно, що на суб’єктив­но­му рівні відбу­вається заміна ста­рих міфів но­ви­ми. І якщо на рівні на­у­ко­вих де­батів, шкільних і вузівсь­ких про­грам схе­ма українсь­кої історії вже дав­но пе­ре­гля­ну­та, то в мікро­мас­штабі місце­вої історії, на рівні окре­мих міст і сіл це пи­тан­ня тільки за­раз ви­су­вається на пер­ший план. Круг­лий стіл «Дату­ван­ня міст: євро­пейсь­кий досвід і українські реалії», про­ве­де­ний у ве­ресні цьо­го року в Києво-Моги­лянській ака­демії Інсти­ту­том суспільних досліджень, став тому підтвер­джен­ням.