Категорії «Модерні часи»

Меценат чи соціально відповідальний підприємець: гуманітарні проекти в Дніпропетровську на початку ХХІ ст.

Коли йдеться про українське меценатство, то на думку, як правило, спадають прізвища славетних благодійників минулого – Симиренки, Терещенки, Ханенки… Саме ці (та багато інших) видатні постаті вітчизняного підприємництва ХІХ ст. за умов відсутності державної підтримки своєю безкорисливою діяльністю сприяли розвитку української культури в цілому та окремих її складових.

Проблема діяльності православної церкви на Закарпатті в російській історіографії

На початку ХХ ст. на Закарпатті розпочався православний рух. Відродженню православної церкви сприяло цілий ряд факторів: важке соціально-економічне становище; безпосередній зв’язок із православним рухом в Америці; латинізація греко-католицького обряду та церкви, відособленість духовенства від народу; вплив християнських центрів, зокрема, Афону та Почаївської Лаври на духовне життя населення у Північно-Східній Угорщині.

Галицьке русофільство ХІХ ст.: ґенеза історичної свідомості

У статті охарактеризовано русофільську течію галицької науково-історичної думки ХІХст. у призмі історичної свідомості її чільних представників, проаналізовано наукові концепції національного минулого вчених-русофілів

Наукова спадщина Ю.І. Венеліна у світлі нових досліджень

Життя і діяльність Ю. І. Венеліна – уродженця Закарпаття, одного із фундаторів славістичної науки і засновника болгаристики в Росії краще вивчені за кордоном (1, 306 с.). Дещо зроблено і науковцями Ужгородського національного університету (20, 21, 22, 23). Закономірно, що першість у цій благородній справі належить російським вченим.

О.В. Духнович як історик

Дана стаття – розширений варіант доповіді автора на пленарному засіданні міжнародної наукової конференції, проведеної в Ужгородському національному університеті до 200-ліття від дня народження О.Духновича і розділу з книги Ю.Бачі, Д.Данилюка «Невідомий Олександр Духнович». Ужгород, 1992.

Іоанн Пастелій – предтеча Закарпатської історіографії

Працюючи над фундаментальною працею з минулого свого народу “Історія карпатських русинів” М.Лучкай сповна використав матеріали як місцевих єпархіальних і комітатських, так і зарубіжних архівів – м. Рима і Флоренції, де працював у 1829-1830 рр. (1, с.53,56). Як справжній дослідник, він також сумлінно вивчив все те, що було написано до нього з історії краю.

Джерельна база з історії православної церкви на Закарпатті у першій половині ХХ ст.

Важливою умовою створення повноцінного історичного дослідження є використання репрезентативної джерельної бази, яка дає можливість розкрити основні інформативні властивості масиву джерел із проблематики. Щоб наблизити реальну джерельну базу до потенційної, необхідно залучити якомога ширше коло писемних джерел, що потребує проведення суцільної евристики в установах, де існує гіпотетична можливість збереження відповідних матеріалів.

Повернення наукової спадщини Івана Орлая

Головним обов’язком нащадків є збереження і примноження історичної спадщини попередніх поколінь. Саме це завдання поставив перед собою відомий історик Закарпаття, доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету Дмитро Данилюк. Завдяки його діяльності перед нами постала ціла плеяда істориків минулого, імена яких свого часу не вивчались та замовчувались.

„Русскій Православный Въстникъ” (1921-1922) як джерело з історії православної церкви на Підкарпатській Русі

У статті досліджується висвітлення діяльності православної церкви на сторінках закарпатського часопису „Русскій Православный Въстникъ” (1921-1922). Відзначається, що назване видання багато уваги приділяло розвитку православної церкви та діяльності її окремих діячів. Газета містить важливі фактичні дані, що відображають релігійне життя краю на початку ХХ ст.

Андрій Труфанов – життєвий та творчий шлях

В наслідок складної внутрішньополітичної обстановки, що склалася на початку ХХ ст. на території колишньої Російської імперії, велика частина інтелігенції, військових, духовенства та інших прошарків населення, які не підтримали більшовицького режиму, змушені були шукати собі порятунок в еміграції. Багато з них зупинили свій вибір на Чехословаччині, до складу якої у 1919 р. ввійшли і закарпатські землі, під назвою Підкарпатська Русь.