Категорії «Південна Україна»

Дослідники некрополів з хрестами козацького типу

Хрест – головний символ християнства, що має давню, складну і багатогранну історію. Зображення різних видів хрестів, частина яких сягає ще дохристиянських часів, використовувались як державні, родові і військові символи. За визначенням А. Подосинова, хрест – концентрована та виразна передача ідеї центру і чотирьох основних напрямків, які йдуть з середини назовні [1]. Джерелом хреста вважають світове дерево у його вертикальному виді, а також солярну ідею (сонце з променями), антропоморфну модель бога чи людини, колесо з чотирма спицями, фалос (шиваїстський лінгам) і т. ін. Існує також точка зору, що хрест символізує собою дві перехрещені палички, тертям яких одна об одну в давнину здобували вогонь.

М.П. Чорнобаєва – шістдесят років на освітянській ниві

Педагог, вчитель-філолог, організатор народної освіти, вчений  ось далеко неповний перелік характерних рис Марії Пилипівни Чорнобаєвої – першого вчителя – Героя Соціалістичної праці на Дніпропетровщині та єдиного в місті Дніпропетровську. Шістдесят років віддала вона освітянській ниві, з них сорок п`ять очолює Дніпропетровську загальноосвітню неповну середню санаторну школу-інтернат № 3.

В.Г. Поставний – вчений і педагог

Перед громадськістю оновленої держави виникають споконвічні проблеми гуманізму. До теорії та практики життя ставить вимоги врахування інтересів реальної людини. Важливе місце у вирішенні цього завдання відведено педагогу. Національний гірничий університет пишається своїми педагогічними кадрами, котрі формують особистість, яка вимагається часом. Серед них – професор, заслужений працівник освіти України Василь Георгійович Поставний.

Археографія на сторінках «Одесского вестника» (30-ті – середина 50-х рр. ХІХ ст.)

З приєднанням Південної України до складу Російської імперії завдяки сприятливій політиці тут прискорився процес її заселення та господарчого освоєння. В регіоні відбулись кардинальні зміни не тільки в політичному, соціально-економічному, але й культурному розвитку. В першій половині ХІХ ст. центром Півдня України стала Одеса, яка поступово перетворилась у справжню столицю південного регіону.
В 20-ті рр. саме в Одесі зародилася місцева преса Новоросії. Її провідним виданням стала газета «Одесский вестник» (далі – ОВ), яка протягом багатьох років, до появи губернських відомостей, залишалась єдиною газетою на Півдні України. Вже в перші роки газета завоювала популярність серед дописувачів і стала одним із центрів краєзнавчих досліджень.

Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII — першій половині XIX століття

В останній чверті XVIII ст. сталися зміни в системі адміністративного управління і судочинства на всій території Російської імперії і, звичайно ж, на теренах підросійської України. Якщо звернутися до сучасної навчальної літератури з історії держави і права України, то можна побачити детальний аналіз даної ситуації стосовно колишніх земель Гетьманщини (коли мова йде про подальшу кодифікацію українського законодавства, про поступове переведення судочинства на російську мову, про управління містами з магдебурзьким правом і т.п.). Щодо Слобожанщини та Південної України вказується на запровадження такої ж судової системи, як в цілому по Росії [32, 295]. При цьому розгорнутої картини не подається. Дещо детальніше аналізується ситуація першої половини XIX ст., але треба зауважити, що протягом вказаного періоду все ж відбувалися певні зміни.

Колонізація та запорозька спадщина Південної України останньої чверті XVIII — початку XIX століття

Для Російської імперії XVIII століття одне з провідних місць у зовнішній політиці посідає східне питання. Головним завданням східної політики стає забезпечення виходу до Чорного моря та відкриття проток. За царювання Катерини II її політики розробляють стрункий механізм досягнення бажаного. Механізм цей можна визначити двома напрямками; 1) формулювання проектів і їх популяризація; 2) реалізація і захист своїх інтересів.Перший напрямок у більшій мірі розрахований на демонстрацію сили і залякування сусідів та союзників грандіозними і, на перший погляд, фантастичними планами. Водночас він повинен був перевірити їхню реакцію на проголошені наміри для вироблення реального плану дій. Другий напрямок конкретизувався поступовим завоюванням територій, проголошенням досягнутого відновленням справедливості та життєвим інтересом справедливої християнської держави і, як наслідок, декларуванням необхідності захисту інтересів за рахунок нових надбань.

Ногайські орди в державній системі Кримського ханства

Увесь спектр політичних відносин кочових суспільств не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. Б.-А.Б. Кочекаєв не без підстав зауважив, що в традиційному розумінні ногайців “підданство” значило не більше, ніж “протекція” [[i]], перебування слабшого під захистом сильнішого, котре виключало сталі політичні зв`язки. Кочовик, підпорядковуючись військово-політичній силі, що переважала його власну, залишався незалежним у повсякденному житті, на рівні свого мікроколективу. Ця прикметна риса визначалося характером економіки та укладом побуту кочовиків, непідвладних державній регламентації тією мірою, що була характерною для землеробських суспільств. Адже політоґенез номадів не йшов далі стадії протодержави-чіфдом [[ii]], чим визначалась і специфіка їхнього підпорядкування розвиненим політичним системам землеробських народів.

Археологічне вирішення дискусії відносно знаходженя містечка Самарь та Богородицької фортеці

Територія обабіч Дніпра в районі гирла Самари і Нижнього Посамар’я протягом багатьох десятиліть є предметом численних дискусій: чи то про дату заснування м. Дніпропетровська [1], чи про місце знаходження старовинного запорозького містечка Самарі (Самари) [2], чи про локалізацію на берегах дніпровської притоки запорозьких паланкових центрів і російських фортець XVII – XVIII ст. [3] Картографічні матеріали, джерельні дані та результати історіографічних розвідок настільки протирічиві, що м. Новомосковськ Дніпропетровської області на підставі різноманітних студій називали і м. Самар’ю, і містечком Новоселицею, і Богородицькою фортецею. Не торкаючись надзвичайно дискусійного питання про дніпропетровський “день народження”, пропонуємо для ознайомлення нові матеріали відносно місцезнаходження окремих топонімів XVII – XVIII ст. на території Нижнього Посамар’я.