Категорії «Доба козацтва»

Скарб і комплекс знахідок доби козаччини із села Жаботин

Сотенне містечко Чигиринського полку – Жаботин (тепер село Кам`янського району Черкаської області) згадується в ба¬гатьох історичних джерелах XVII ст. Його згадує і турецький мандрівник Евлія Челебі у своїх записах. Перша письмова згадка про цей населений пункт, як центр Жаботинського ключа Чигиринського староства відноситься до 1643 р., з 1649 р. це вже. сотенне містечко Чигиринського полку [2, 310].

Топонімічна символіка (Київ, Переяслав, Чигирин) державної моделі Богдана Хмельницького

З огляду на безпрецедентну роль подій української національної революції середини XVII ст. в європейській історії ранньомодерної доби та подальшій долі народів Центральної Східної та Східної Європи зрозуміла велика зацікавленість вже протягом досить тривалого часу науковців, що презентують різні методологічні позиції та політичні смаки, в дослідженні різноманітних аспектів історії Визвольної війни, Руїни та інших складових зазначеного явища. Період гетьманування Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.) привертає особливу увагу не тільки через складність та суперечливість історичних процесів в цих часових межах, але і в силу тієї обставини, що протягом наступних, більш ніж столітніх державотворчих змагань України, епоха Хмельниччини сучасниками розглядалася як взірець та юридичний прецедент, вона визначала алгоритм дій в царині зовнішньої та внутрішньої політики, в соціальній, релігійній інших сферах.

Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій

Вивчення питань соціальної історії та впливу історичних подій на економічний і духовний розвиток певного суспільного стану, закріплення за ним окремого світобачення, норм поведінки неможливе без виокремлення і розгляду біографічного матеріалу. Існує солідна кількість робіт, присвячених видатним постатям доби козаччини в Україні, але персоналії діячів останнього періоду козацтва вивчені набагато менше. Джерельний комплекс архіву Коша Нової Запорозької Січі дає можливість простежити становлення, принаймні, одного покоління військових і політичних діячів Нової Запорозької Січі, тих, хто виступав “керманичем” соціальних і політичних процесів, репрезентував у середині-кінці XVIII століття запорозьке козацтво як чинник загальноісторичного процесу.

«Польські аннали» Веспасіана Коховського як джерело до історії України середини і третьої чверті XVIII ст.

Події Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. були і залишаються однією з найважливіших віх на шляху побудови Української незалежної держави. Протягом останніх десятиріч завдяки копіткій праці фахівців Києва, Дніпропетровська, Львова побачила світ ціла низка джерелознавчих праць. Проблеми джерелознавства історії України козацької доби були досліджені у роботах М.П.Ковальського, Г.К.Швидько, Ю.А.Мицика; об`єктом досліджень Д.С.Наливайка, І.Плохія стали “записки іноземців”; у джерелознавчих працях М.Р.Кучернюка, Я.Федорука досліджувалися документальні джерела, насамперед дипломатичні [1]. Ці та інші роботи створили фундаментальне підґрунтя для подальших джерелознавчих досліджень.

Герць паперових лицарів

Є припущення, що гральні карти придумали ще жерці Древнього Єгипту [1]. Геродот розповідає про гру, що нагадує картярську, в Мідії в VIII—VII ст. до Різдва Христового [2, c.5]. На думку інших авторів, карти, як і компас, папір, порох, сірники було «винайдено» в Китаї значно пізніше, аж у XII ст. н. е. [3] Останні посилаються на першу письмову згадку про картярську гру, знайдену в словнику Чінг-цзетунга, з яким європейці ознайомились 1678 р. Мабуть, XII ст. це вже запізно, бо в інших джерелах можна надибати на твердження про те, що задовго до нашої ери у тих же китайців та японців були якщо й не карти, то щось на зразок — дощечки з дерева та слонової кості [4]. Енциклопедичний словник видавництва «Бр. А. и И. Гранат и К°» на питання про місце виникнення гральних карт відповідає так: «винайдення гральних карт приписують китайцям, індусам, єгиптянам, арабам» [5, c.570]. Загалом же питання про місце виникнення та ґенезу гральних карт лишається відкритим.

Кілька листів з історії Війська Запорозького першої третини XVII ст.

Загальновідомими є колосальні втрати джерел з історії запорозького козацтва, малодослідженість й того масиву джерел, що збереглися, а тому кожен нововиявлений документ має велике значення. Особливо це стосується тих документів, що вийшли з канцелярії Коша Війська Запорозького та козацького середовища взагалі. Тому не випадково ми в даній статті вирішили подати тексти шести листів, виявлених нами у 1991 р. в Архіві Головному Давніх Актів у Варшаві (далі —АГАД), у фондах: «Архів Радзивиллів» та «Архів Замойських».

Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу

При вивченні повстань кінця XVI ст. історики завжди підкрекреслювали в першу чергу їх соціальну спрямованість та активну участь у них українського селянства. Залишаючи поза увагою термінологічні відмінності між поняттям «козацьке повстання», «селянсько-козацьке повстання», «козацько-селянське повстання» та різ¬ницю в акцентації ролі сил, задіяних у подіях 90-х років XVI ст. можна зробити висновок про загальновизнаність точки зору провизначне місце, що його займало селянство в них, а також у соці¬альних конфліктах 20—30-х років XVI ст. В той же час, зосереджуючи увагу на ході конкретних подій, дослідники часто вилучали селянство з нього, лише окремими прикладами ілюструючи роль останнього, а то й просто відбувалися загальними фразами.

Стосунки запорозького козацтва з Азовом у першій половині XVII ст.

Чільне місце в життєдіяльності запорозьких козаків надто в першій половині XVII ст. посідали взаємини з турками і татарами. Власне, саме татарський чинник був важливою формотворчою передумовою зародження українського козацтва і на протязі всієї історії його існування не втрачав свого посутнього впливу. Як відомо, у першій половині XVII ст. зносини українських козаків з Туреччиною та Кримом відзначались, різкою конфронтаційністю. Лише у 1624-1629 рр. запорожці, втрутившись у внутрішньополітичну боротьбу в ханаті, перебували у військовому союзі з братами Магмет-та Шагін-Гіреями, що, однак, не виключало, радше навпаки загострювало збройні сутички з противниками коаліції — Туреччиною та Кантеміром.

Старшинський реєстр 1736 року

Сучасна українська історіографія приділяє певну увагу елітним групам суспільства, зокрема старшинській верстві. Спираючись на доробок попередників [1], історики досліджують персональний склад козацької верхівки, її правове становище, стосунки з російським урядом, біографії старшин. [2] Джерельна база теми, особливо якщо говорити про друковані джерела, не є достатньо широкою.

До історії київської академії в гетьманство Д. Апостола

На початку ХУІІІ ст., в результаті репресивних заходів Петра I, пов`язаних з переходом у 1708 р. гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХII, Київська академія перебувала в стані занепаду. Так, якщо за І.Мазепи в академії навчалося до двох тисяч студентів, то при його наступнику – І.Скоро¬падському їх кількість скоротилася до 161. Причиною цього був царський указ, виданий у лютому 1709 р., за яким студентам з Правобережної України було заборонено в ній навчатися. [1, С.160]