Дерев’яна Покровська церква міста Нікополь. До питання локалізації місцезнаходження та архітектурно-містобудівні особливості

Харлан О. В.

Дерев’яна Покровська церква міста Нікополь. До питання локалізації місцезнаходження та архітектурно-містобудівні особливості

(Надруковано у збірнику «Сучасні проблеми архітектури та містобудування». Вип.16. — К.: КНУБА, 2006. — С.112-124)

На правому березі славетної річки Дніпро розташоване місто, яке своїм багатим історичним минулим та мальовничим виглядом, давно приваблює численних дослідників науковців та творчих людей — це Нікополь.

У кінці ХІХ століття Дмитро Яворницький писав: «…месторасположение его — одно из самых красивих на всем протяжении реки от г. Александровска и до г. Херсона. Уже не доезжая до Никополя, путешественник видит прекрасную, как бы висящую в воздухе пятиглавую церков с ея высокой каменной колокольней, по обеим сторонам которой и живописно, и симметрично обрисовываются небольшие с зеленими или черными крышами домики…» [1].

Як бачимо велична дерев’яна п’ятикупольна Покровська церква (саме її мав на увазі Д. І. Яворницький) у кінці ХІХ ст. та на початку ХХ відігравала значну містобудівну та об’ємно-просторову роль у забудові міста. Високий правий берег Дніпра був ніби п’єдесталом для архітектурного ансамблю центральної частини міста, а головною домінантою була саме Покровська церква. Визначення основних етапів будівництва та розгляд архітектурно-містобудівних властивостей цієї культової споруди у різні часи її існування і є головним завданням даної публікації.

За давньою традицією найголовніші (за функціями і соціальними потребами) архітектурні споруди у місті розташовувалися поблизу пругу рельєфу. Найстабільнішими чинниками упродовж розвитку поселення на місці сучасного Нікополя були ландшафтні — рельєф місцевості й гідрографічна мережа. Тож, неповторний ландшафт дніпровського правого берега та принцип постановки в ньому головних архітектурних домінант визначали містобудівну своєрідність Нікополя.

Основи архітектурно-містобудівної своєрідності міста почали формуватись ще у Козацьку добу. Саме тоді формувалася своєрідна система розселення з її основними архітектурними домінантами, системою укріплень та планувальною мережею (вулиці та площа), які будувалися навколо головного містобудівного фактору — перевозу через Дніпро. Розпланування і забудова початку ХІХ ст. реконструювала вже існуючу містобудівну структуру.

Найдавнішою архітектурною домінантою місцевості майбутнього Нікополя була дерев’яна Січова Покровська церква легендарної Микитинської Січі. Дане запорозьке городище, яке існувало у період 1639 — 1652 роках, мало земляні вали та дерев’яні укріплення [2]. Церква розміщувалася на майдані, але про зовнішній вигляд її та рік будівництва немає ніяких відомостей. Як правило, церкву будували у перші роки заснування Січей, тож ймовірно Микитинська Січова церква була збудована у 1640-х роках, а в 1648-му вона вже згадується як існуюча [3]. Протоієрей Іоан Карелін стверджує що церква була похідна [4], хоча і в цьому випадку мобільна споруда являла собою важливе місце у планувальній системі Січі. На місці січової Покровської церкви до 1846 року стояла дерев’яна каплиця 4 сажень висотою. Навколо неї розміщувався цвинтар з козацькими могилами. Цвинтар був довжиною 70 сажень та 100 сажень шириною. Саме цього року під час повені територію цвинтаря змило течією Дніпра [5]. Нижче каплички йшла стара козацька переправа відома під назвою Микитинська. Зображення каплиці поки що не знайдене, а місце про яке йшлося вище залите водами Каховського водосховища, що ускладнює археологічні дослідження і додає білих плям у висвітленні містобудівних та архітектурних особливостей даного періоду.

За Д. І. Яворницьким друга церква була збудована у 1734 році запорозькими козаками і загинула під час пожежі [6]. Відомостей про її архітектурні особливості не знайдено, але відомо що вона теж була дерев’яною і стояла окремо від поселення. Третя «изрядная деревянная церков» [7], збудована запорожцями, на місці дерев’яної церкви Покрова пресвятої Богородиці, яка свого часу згоріла. У 1766 році митрополит дає дозвіл на будівництво нової церкви, а 13 травня 1775 року Кіш звертається до митрополита за благословенням на освячення збудованої церкви [8]. Ймовірно, церкву спорудили недалеко від того місця де згоріла перша, може навіть поруч, але на новому місці, на місці ж попелища, як правило, встановлювали хрест. Навколо церкви розташовувався цвинтар. Споруда розміщувалася навпроти перевозу і слугувала важливим орієнтиром при переправі через річку Дніпро. З опису Микитинської церкви, виконаного 22 травня 1777 р., карнаухівським ієреєм Василем Удовицьким зазначено: «…минувшаго апреля 4,…видно, что в Микитином была церковь деревянная, новая, «з аднею банею (куполом), по примеру крижовой зделана (по образцу костела), с иконостасом, «увязанным на полотне»…» [9]. Саме про цю церкву йдеться у Феодосія Макаревського. Він наводить уривок з листа губернатора Муромцева до преосвященного Євгенія: «…К Никитинской Свято-Покровской церкви прежде принадлежало более 300 зимовников, и ныне (1777 р.) будут принадлежать; в Никитине таможня и небольшое селение, а к томуж главный перевоз и промышленных людей, паче в летнее время, бывает весьма много…» [10]. Дивна річ, але того ж 1777 року вона «…считается уже обветшавшей…и остается без священников, праздною…» [11].

Після ліквідації Запорозької Січі доля багатьох запорозьких храмів схожа між собою, з’являється велика кількість «обветшавших», або «крайне ветхих» церков. Саме в цей період гине велика кількість чудових витворів народного зодчества. Їх розбирають, або в кращих випадках перебудовують на новий лад. Микитинська (а з 1780 року — Нікопольська) Свято — Покровська церква простояла трохи більше двадцяти років завдяки колишнім запорожцям і колишньому запорозькому духовенству.

Брати Шияни — Яків та Іван, колишні запорожці, відомі як ктитори саме цієї церкви. Вони поставили новий іконостас (у 1782 році) замість «увязанного на полотне», встановили горнє місце, жертовник та рукомийник (у 1783 році), пожертвували дзвін у 45 пудів та 15 фунтів (у 1790 році) для дерев’яної дзвіниці. Портрети братів — ктиторів (в натуральну величину) було розміщено у церкві, в самому іконостасі — один з правої сторони, другий — з лівої [12].

Більше трьох років очікував рішення верховного духовенства колишній протоієрей Січової церкви Григорій Крем’янський про переведення його з Покровська в Нікополь. Після того як у травні 1780 року його переведено до Свято-Покровської церкви, він починає активно займатися справами Нікопольського храму. Слід згадати, що ним було перевезено з Покровської церкви останньої Січі велику кількість речей до Нікопольської Покровської церкви. Деякі з цих речей ще й досі зберігаються в Нікопольському краєзнавчому музеї [13].

Необхідність активізації ремісничо-торгового життя південного краю та нового адміністративного управління вимагали від імперської влади заснування та будівництва низки міст. Колишнє Микитинське у 1775 році назвали Словянськом, а у 1778 році, зробили повітовим містом. Через два роки його назвали Нікополем і виконали проект планування, згідно з яким на деякій відстані від фортеці проектувалося три ряди прямокутних кварталів з площею для церкви та гостинного двору [14]. Населення міста спочатку зростало за рахунок запорожців, що переселялися після ліквідації Січі, але пізніше воно зменшилося в силу адміністративних та торгівельних умов і Нікополь було переведено в розряд містечок.

Хоч і повільно, але містечко Нікополь зростало, у 1790 — 1791 роках виникає питання про будівництво нового, четвертого за рахунком, храму [15]. 23 червня 1793 року Катеринославське духовне Правління повідомляло преосвященному Гавриїлу, митрополиту Катеринославському: «Минувшаго сентября 6-го числа 1792 года Екатеринославскаго уезда и протопопии местечка Никополя священник Василий Снежевский и прихожане подданным в сие Правление прошением представили, — состоящая де в том местечке Покровская церковь совсем уже обветшала так, что и служения не безопасно иметь, да и починить оной никаким образом не возможно; а сверх того, с состоит в далеком от жилья разстоянии, и посему наибольше опасно, дабы иногда ворами (хотя караульные имеются) из церковного имения чего расхищено не было; по каким обстоятельствам имеются намерение, вместо оной, выстроить вновь в удобном месте в тож именование другую, для постройки которой и леса довольно изготовлено и деньги в соборе имеются, — и просили о позволении им, вместо старой, новую церковь выстроить, куда следует, учинить от сего Правления представление…». Катеринославський митрополит Гавриїл резолюцією від 21 липня того ж року дозволив і благословив будівництво нової церкви [16].

У 1793 році на початку будівництва в наявності було 1965 карбованців, зібраних парафіянами, ктиторами і духовенством, а також більш ніж 500 дерев’яних колод для спорудження зрубів. Нову церкву вирішено будувати в середині містечка на широкому майдані. Відомо що, після руйнації Січі, уряд Російської держави різними засобами нівелював неповторні та архаїчні особливості регіонів колишніх Вольностей Запорозьких, але серед населення містечка Нікополя продовжували жити традиції, пов’язані з козацькою спадщиною. Доказом цього є не лише піклування колишніх запорожців про Покровську церкву а й архітектурні властивості нової культової споруди.

Збереглася репродукція з картини Григорія Ященка на якій зображено настоятеля Нікопольської Покровської церкви Григорія Крем’янського. На малюнку добре читається старовинний напис: «Сей партлет снят Никопольской Покровской церкви снастоятеля протоиерея Григория Кримянского на 71-м году его жизни живописцом Григорием Ященком 1839 года мая 3-го». Протоієрея зображено в священицькому вбранні, в правій руці він тримає згорток паперу, ймовірно це грамота з благословенням митрополита на будівництво нової Покровської церкви, в лівій руці розгорнутий лист паперу з кресленням зовнішнього вигляду дерев’яної п’ятиверхої церкви. Зображення дає змогу відтворити первісний задум зодчього та архітектурно-планувальні особливості старовинної церкви. Церкву планувалося збудувати хрещату, п’ятипільну, п’ятиверху, з центральним четвериком і гранчастими раменами просторового хреста. Центральний четверик, не виділений у зовнішніх об’ємах, переходив би у двозаломний восьмерик верху з вишуканим завершенням барокових обрисів. Бічні бані мали бути теж двозаломними з невеличкими маківками. З західної сторони розташовувався прямокутний в плані притвор з двоколонним ґанком перекритий двосхилим дахом. Також добре видно високий підмурок під церквою.

У рапорті від 30 липня 1795 року Катеринославське духовне Правління писало преосвященному Гаврилу: «Сего июля 30-го дня Екатеринославского уезда местечка Никополя Покровской церкви священник Снежевский с товарищи и прихожане…просили…наченшаяся в вышеписанном их местечке Никополе вместо обветшавшей старой Покровской, в тож именование новая церковь совсем уже окончена…». 9-го серпня 1795 року преосвященний Гавриїл благословив освячення нової Покровської церкви, а 2-го листопада 1796 року Катеринославський протоієрей Іоан Станіславський освятив церкву і відкрив у ній богослужіння [17]. Після того як було відкрито богослужіння у новій церкві старий одноверхий Покровський храм розібрали й перенесли в поселення Шолохове [18].

У кінці ХVІІІ століття поступово формувався ансамбль центрального майдану міста. Головною спорудою був дерев’яний п’ятидільний п’ятиверхий Покровський храм та торгівельні ряди з обох боків площі. Ансамбль згодом доповнила велична дерев’яна дзвіниця (збудована у 1806 році), школа при церкві [19] та церковні господарські споруди, церковну територію було огороджено кам’яним парканом. Рядова забудова Нікополя навколо центрального майдану була одноповерховою розрядженою, між існуючими кварталами було прокладено вузькі вулиці завширшки 5 сажнів. Квартали розміщувалися за прямокутно-сітчастою системою розпланування.

Свято–Покровська Нікопольська церква споруджена 1796 року, за вивченими архівними матеріалами кінця ХІХ століття, належала до типу п’ятиверхих хрещатих храмів, з шестигранними раменами і восьмигранним центром, значно вищим за рамена. Центральна дільниця мала окремий зруб. Верхи центру і рамен були двозаломними. Гранчасті рамена (квадрати зі зрізаними зовнішніми кутами) надавали значного динамізму центричній пірамідальній композиції храму. Всі зруби церкви мали характерну для Лиманської школи форму як і планувалося с самого початку, тільки з західної сторони розташовувався прямокутний в плані притвор. Його збудовано з чотириколонним ґанком (спочатку планувався двоколонний) перекритим двосхилим дахом. Пізніше до північного та південного рамен були теж прибудовані прямокутні у плані притвори з чотириколонними ґанками та двосхилим дахом.

Верхи були увінчані сферичними шоломовидними глухими банями з невеличкими маківками, хоча, як видно з наведеного вище, завершення планувалося виконати з вишуканим бароковим обрисом. Стіни зовні ошальовані дошками горизонтально з нащільниками у вигляді напівколон з капітелями.

Із західного боку окремо від церкви у 1806 році була поставлена чотириярусна дзвіниця, подібна до церкви за характером архітектурних форм. Ця будівля належала до чудового розпланувально — просторового типу ярусних ротонд, який був поширений саме на землях запорозьких козаків до кінця ХVІІІ століття. Основний об’єм — восьмигранна ротонда. Її вінчав тризаломний світловий верх, що спирався на дерев’яні колони, які в інтер’єрі окреслювали підбанний простір. Ярусність горизонтальних членувань підкреслювали різьблені карнизи. Стіни зовні, як і на церкві, були горизонтально ошальовані, що надавало статичності та приземкуватості споруді. Ротонда — дзвіниця мала двоє дверей на західній та східній гранях. Чотири грані по двом основним вісям схід-захід та південь-північ були трохи більшими у плані. Саме в чотирьох менших гранях на рівні першого ярусу було прорізано вузькі отвори. На гранях другого, третього та четвертого ярусів по двом основним вісям було зроблено теж отвори (на другому — великі аркові з килевидним завершенням, на третьому — з простим арковим завершенням, а на четвертому — невеличкі круглі). Яруси прикрашені нащільниками у вигляді напівколон з капітелями.

Обидва іконостаси братів Шиянів у 1796 році перенесені до новозбудованої церкви, а дзвін з написом: «сей звон зделан к Никопольской Покровской церкви фундаторами Яковом и Иваном Шиянами и всем обществом старанием священника Григория Деева, 1790 года», було перенесено у 1806 році на нову дерев’яну дзвіницю [20]. Разом з цим до церкви перенесено велику кількість старовинних речей Козацької доби, навіть навколо церкви було влаштовано невеличкий музей просто неба.

Велична Покровська церква відразу стала головною духовною та архітектурною домінантою містечка, а центральний майдан, на якому вона розміщувалася, відігравав значну роль у житті поселення.

На початку ХІХ ст. багато міст та містечок стали важливими ярмарковими центрами, Нікополь не був виключенням. Хоча на той час містечка розвивались без потрібного містобудівного контролю [21], завдяки потужній торгово-посередницькій діяльності та промисловому розвитку вже у другій половині ХІХ ст. головну площу обмежували й формували різнорідні споруди: Покровська церква, дзвіниця, школа, торгові ряди (тут проводилися ярмарки чотири рази на рік), пристань, різноманітні виробничі й господарські споруди. На той час функціонували шість великих, як на ті часи, заводів, три пристані, базар, продовжувала існувати переправа через р. Дніпро [22]. Ще у 1834 році у містечку було засновано матроський цех, де готувались кадри для флоту [23].

У 1898 році на центральному майдані було збудовано останню, п’яту, дерев’яну церкву. Її зображення зустрічаємо у багатьох роботах по дослідженню історії міста, але рік будівництва цієї церкви завжди подається помилково, начебто і не існувало попередньої споруди збудованої у 1796 році.

Тож остання Свято-Покровська дерев’яна церква з двома престолами (лівий в ім’я трьох святих: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста збудована у 1898 році [24]. Зазначено, що дзвіниця була кам’яна, хоча на використаних автором світлинах видно, що вона ошальована дошками горизонтально. Це питання можливо буде вирішено за допомогою археологічних досліджень, які вже розпочалися на місці даної церкви [25]. Ретельне вивчення залишків фундаменту дасть відповідь про матеріали використані при будівництві дзвіниці і надасть можливість детальніше вивчити планувальні особливості спотвореного храму.

Збудована на тому ж майдані нова Покровська церква за структурою була теж хрещата і п’ятиверха, але дев’ятидільна, щоправда з дзвіницею на кінці видовженого західного рамена. Центральний компартимент — восьмерик на четверику, увінчаний шатровим завершенням. Рамена були прямокутними в плані, з двосхилими дахами і глухими трикутними фронтонами над пристінними портиками з чотирма колонами на фасадах.

Церкву було зведено на підставі допрацьованого «зразкового проекту» у так званому єпархіальному стилі. Розпланувальна структура храму цілком традиційна, єдина відмінність від автохтонних хрещатих дев’ятидільних п’ятиверхих храмів попереднього періоду полягає в тому, що бічні верхи розташовані не на головних вісях, а в міжраменнях головного хреста. Споруду складено з дерев’яного брусу на кам’яному підмурку.

Фасадний декор був дуже скромний: великі прямокутні вікна облямовані дощатою лиштвою простого профілю з трикутними нерозвиненими сандриками, отвори восьмериків мали арочні завершення. Шалівка на споруді була горизонтальною, але не зважаючи на це об’єм церкви був дуже виразний, стрімкі шатрові завершення з маківками додавали активності силуету і робили новий Покровський храм дуже важливою містобудівною домінантою у ландшафті і забудові містечка, це підтверджують фотоматеріали початку ХХ ст.

Після закінчення будівельних робіт у новій церкві, стару Покровську церкву (1796 — 1898 рр.) розібрали разом з унікальною дзвіницею. Нажаль, за браком картографічних матеріалів, зараз ще не відомо у якій частині старовинного майдану знаходились ці споруди. На даному етапі зроблено спробу реконструювати композиційно-просторові схеми обох церков які знаходились на колишній головній площі міста.

Нажаль, Радянська доба стала принципово новим етапом розвитку міста та її головних споруд. У 1934 — 1935 роках споруду, яка визначала архітектурний образ міста — Покровську церкву, розібрано [26], а велетенська дамба Каховського водосховища постала між історичним центром і рукотворним морем як велетенська потвора. Так зникла система взаємопов’язаних домінант, що відзначали в панорамах загальноміський історичний центр.

Як відомо, історія не знає умовного способу і її не можна переписати чи підправити. Проте цілком можливо, за допомогою низки заходів, відродити зруйновану об’ємно-просторову композицію історичного центру міста Нікополя, а саме відтворити зруйновану архітектурну домінанту — Покровську церкву. Реалізація таких заходів стала можливою в сучасних умовах релігійної свободи, тому зростання інтересу до культових споруд та їх відтворення зовсім не дивує. Останнім часом з’явились спроби історичних, та історико-архітектурних досліджень, про відомі культові споруди регіону колишнього Запорожжя та навіть їх реконструкцію, які вказали на очевидність потреби більш ретельніше займатись вивченням архітектури і містобудування Півдня України.

Після співставлення писемних, топографічних, графічних даних виникає потреба археологічних розвідок не тільки східної частини площі Визволеня у старій частині м. Нікополя. Для локалізації місцезнаходження залишків фундаментів Свято-Покровської церкви збудованої у 1795 році і дзвіниці-ротонди збудованої у 1806 році доведеться досліджувати і західну частину площі.

Оскільки за останні 10 років в Україні накопичено унікальний досвід відтворення втрачених пам’яток архітектури, який виявив деякі негативні моменти: нівелювання поняття автентичності, стирання межі між оригіналом і копією, а то й підробкою [27], цілком можливим є відтворення культових споруд за умови проведення належних наукових пошуків.

Харлан Олександр Вікторович
старший науковий співробітник
Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень м.Київ

Бібліографічні посилання:

1. Д. І. Еварницький (Д. І. Яворницький). Запорожжя в залишках старовини та переказах народу: Ч.І; Ч.ІІ. — К.: Веселка, 1995. — С.273.

2. В. Щербак, В. Левченко. Козацькі Січі — гнізда волі / Україна — Козацька держава. — К.: Видавництво «ЕММА», 2004. — С.49.

3. Д. І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. — К.: Наукова думка, 1990. — С.126.

4. И. Карелин. Материалы для истории Запорожья. Никополь // Записки Одесского Общества истории и древностей. т. 6, — Одесса, 1867. — С.532.

5. Д. І. Еварницький (Д. І. Яворницький). Запорожжя в залишках старовини та переказах народу: Ч.І; Ч.ІІ. — К.: Веселка, 1995. — С.277.

6. Д. І. Еварницький (Д. І. Яворницький). Запорожжя в залишках старовини та переказах народу: Ч.І; Ч.ІІ. — К.: Веселка, 1995. — С.276.

7. В. В. Грибовський. Містечко Микитине і Микитин перевіз: козацька передісторія міста Нікополя//Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки. Вип. 3. — Дніпропетровськ: НГУ, 2006. — С.100.

8. І. І. Лиман. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734 — 1775 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. — Запоріжжя: Запорізький Державний університет, 1996. — С.198.

9. И. Карелин. Материалы для истории Запорожья. Никополь//Записки Одесского Общества истории и древностей. т. 6, — Одесса, 1867. — С.533.

10. Феодосій Макаревський. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVІІІ. — Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000. — С.172.

11. Д. І. Еварницький (Д.І. Яворницький). Запорожжя в залишках старовини та переказах народу: Ч.І; Ч.ІІ. — К.: Веселка, 1995. — С.276.

12. Беднов В. А. К истории бывших запорожских старшин и казаков//Летопись Екатеринославской ученой архивной коммиссии. Вып. 10. — Катеринослав, Типогафия Губернського земства, 1914. — С.257.

13. Л. Варивода. Старожитності Січової Покровської церкви в колекції Нікопольського краєзнавчого музею//Наукові записки. т.6. — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України — Запорозьке відділення, 2001. — С.156.

14. В.И. Тимофеенко. Формирование градостроительной культуры Юга Украины. Материалы к своду памятников истории и культуры народов СССР. — К., КиевНИИТИ, 1986. — С.44.

15. П. Богуш. Нікопольська Покровська церква — козацьке чудо ХVІІІ ст.// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К.: Часи козацькі, 1998. — Вип.7. — С.89.

16. Феодосій Макаревський. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVІІІ. — Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000. — С.174.

17. Феодосій Макаревський. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVІІІ. — Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000. — С.175.

18. П. Богуш. Нікопольська Покровська церква — козацьке чудо ХVІІІ ст.// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К.: Часи козацькі,1998. — Вип.7. — С.90.

19. И. Карелин. Материалы для истории Запорожья. Никополь//Записки Одесского Общества истории и древностей. т. 6, — Одесса, 1867. — С.531.

20. И. Карелин. Материалы для истории Запорожья. Никополь//Записки Одесского Общества истории и древностей. т. 6, — Одесса, 1867. — С.533.

21. В.И. Тимофеенко. Формирование градостроительной культуры Юга Украины. Материалы к своду памятников истории и культуры народов СССР. — К., КиевНИИТИ, 1986. — С.73.

22. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. ХІІІ. Екатеринославская губернія с Таганрогским градоначальством. Списки населенных мест по сведениям 1859 года. — Санкт-Петербург, 1863. — С.11.

23. В. И. Тимофеенко. Формирование градостроительной культуры Юга Украины. Материалы к своду памятников истории и культуры народов СССР. — К., КиевНИИТИ, 1986. — С.78.

24. Справочная книга Екатеринославской Епархии за 1913 год. — Екатеринослав: Типография Сем. Ив. Барановского, 1914. — С.194-196.

25. М. Жуковський. Археологічні дослідження пам’яток козацької доби в м. Нікополь у 2003-2004 рр.//Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К.: Часи козацькі, 2005. — Вип.14. –С.5.

26. П. Богуш. Нікопольська Покровська церква — козацьке чудо ХVІІІ ст.// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К.: Часи козацькі, 1998. — Вип.7. — С.91.

27. В. В. Вечерський. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-місто будівних памяткоохоронних досліджень населених місць. — К.: НДІТІАМ — Головкиївархітектура, 2003. — С.258.