Основні віхи формування українського економічного націоналізму

Панченко В.Г.

Основні віхи формування українського економічного націоналізму

Сучасні дослідження ідеології українського націоналізму зводяться здебільшого до окремих постатей та їх світогляду, окремих ключових творів та діяльності відповідних організацій. Поверхове знайомство з історією українського націоналізму може створити спрощене бачення існування ланцюжка «Міхновський-Донцов-Коновалець-УВО-ОУН-УПА». Власне, таке бачення є найбільш притаманним пересічному українцеві. Проте більш глибоке дослідження дозволяє побачити зовсім іншу картинку, в якій з’являється низка постатей та організацій, без активної діяльності котрих, не можна було би уявити формування цих ключових постатей українського націоналізму.

Ніщо в нашому світі не з’являється з нічого і не зникає в нікуди — ця життєва аксіома стосується й історії. Отже, для розуміння багатьох явищ варто розпочинати дослідження у зворотному хронологічно порядку: від найбільш активних втілювачів ідей українського націоналізму до її початків.

Одним із найбільш цікавих та малодосліджених на сьогоднішній день залишається розгляд економічних та соціальних ідей українського націоналізму. Більшість істориків сфокусувало свою увагу на основних напрямках діяльності ОУН, а пізніше — УПА: це політичний та військовий напрямки. Проте, не менш важливим, залишається розгляд економічних прагнень та цілей, які ставили перед собою керманичі визвольного руху 40-50-х років. Наступною малодослідженою сторінкою є формування цих цілей, виникнення перших економічних ідей, які обґрунтовували самостійництво. Зрештою, не менш важливим мав би стати і розгляд впливів європейської суспільно-політичної та економічної думок на українських інтелектуалів кінця ХІХ сторіччя — тобто розгляд початкових кроків щодо формування економічного націоналізму.

Знайомство з науковими публікаціями дозволило авторові стверджувати, що донині не існує жодного ґрунтовного дослідження в сфері економічних цілей українського націоналізму. В свою чергу, слабка розвиненість теми зацікавила автора з огляду на перспективність її розробки.

Поступовий збір окремих згадок про формування та втілення економічної програми ОУН дозволяє згадати окремі сучасні роботи, які містять певну цікаву інформацію із запропонованої проблеми. Зокрема, це праці Петра Мірчука «Нарис історії ОУН»[1], Анатолія Русначенка «Народ збурений»[2], Георгія Касьянова «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (Аналітичний огляд)»[3], Марії Мандрик «Український націоналізм: становлення у міжвоєнну добу»[4], Степана Злупка «Українська економічна думка. Постаті і теорії»[5]. Дещо більше фактичного матеріалу можна знайти безпосередньо в джерелах: публікаціях українських націоналістів на шпальтах альманаху «Розбудова Нації», документах та матеріалах Великих Зборів ОУН тощо. Важливими джерелами є статті та матеріали, які передували створенню ОУН, зокрема це згадки про важливість економічної самостійності України Юліана Бачинського[6].

Для розуміння основних ідей даної статті варто було би детальніше зупинитися на трактуванні поняття «економічного націоналізму». Вперше, доцільність націоналізму з економічного боку обґрунтував Фрідріх Ліст[7]. В своїх міркуваннях Ліст заперечував з одного боку, ідеї Адама Сміта, з іншого боку — ідеї Карла Маркса. І перші, і другі розглядались критично, адже принцип вільного ринку, запропонований А.Смітом так само як і ідея класової боротьби, запропонована К.Марксом однаково наносили суттєвого удару по національним спільнотам, значно ослаблюючи роль нації як носія унікальної власної культури, протиставляючи їй концепцію, яку в сучасному світі ми назвали би «глобалізмом». Натомість, Фрідріх Ліст розглядав економічну незалежність нації та основний інструмент, необхідний для цього — державу, в якості важливих елементів гармонійного світового розвитку з одного боку, та національного — з іншого.

Подібна точка зору була притаманна й українському політичному діячеві кінця ХІХ — початку ХХ століття Юліану Бачинському — автору твору «Україна Irredenta». Юліан Бачинський вперше обґрунтував економічну доцільність створення Української держави. Його аргументація спиралась в першу чергу на геополітичне розташування українців в Європі та стратегічні ресурси, на які можна було би спиратись за умови існування власної держави[8]. «Україна Irredenta» першочергово виносила інститут держави, як основну потребу та опору для всіх українців — таку ж саму точку зору займали всі націоналістичні організації.

Червоною ниткою крізь всю роботу Ю.Бачинського проходить ідея того, що «Україна за своїми економічними інтересами вимагає політичного утворення у вигляді самостійної держави, бо тільки вона може захистити національний економічний простір перед експансією чужинців»[9]. Дуже слушною тезою стало і те, що добробут кожного громадянина України напряму залежить від економічної політики держави[10]. Подібні думки пізніше будуть характерними для всього націоналістичного руху, а ця думка буде покладена в основу економічної платформи українського націоналізму.

Національно-визвольна революція 1917-1921 років, на жаль, взяла на озброєння інші ідеали, які були більш популярними і в Європі, і в Росії — ідеали соціалістичної революції та побудови суспільства рівних умов. Проте її поразка тільки закцентувала увагу українців, які боролись за створення власної держави на достатньо нову ідеологію, яка дедалі швидше ставала популярною в міжвоєнні й Європі — ідеологію націоналізму. Щоправда, націоналізм кожної із європейських країн мав більше відмінного між собою аніж спільного, оскільки спирався на унікальний історичний досвід та менталітет власного етносу. Українці не були виключенням — найбільш активні борці Національно-визвольної революції опинились на території новостворених європейських держав — Чехословаччини та Польщі. Досвід створення власних держав поляками та чехами, безсумнівно, був врахований і українцями.

Найбільш потужними інтелектуальними центрами, які об’єднали українську еліту стали чеські міста Прага та Подебради: Український вільний університет, Висока господарська академія та Український педагогічний інститут ім. Драгоманова гуртували навколо себе широкі українські кола, до яких входили люди різних світоглядних, політичних позицій. Їх всіх об’єднували поразка у революції та неймовірно сильне бажання досягнути створення незалежної Української держави. Консерватори, націоналісти, демократи, соціалісти зв’язані одним прагненням, аналізували помилки революції та готували ідеологічну платформу для здійснення нової революції в Україні. Проте в дискусіях дедалі вагоміше ставала позиція прихильників ідеології українського націоналізму. Військові кола, створивши Українську військову організацію, захоплювались ідеями Дмитра Донцова, інтелектуали та представники інтеліґенції вбирали та переосмислювали європейський досвід, формували свої організації — Групу Української Національної Молоді, Леґію українських націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді.

Звичайно, що успіх у майбутньому напряму залежав від консолідації всіх націоналістичних сил. Для цього і був сформований спершу Провід українських націоналістів, а у подальшому — і Організація українських націоналістів. В процесі підготовки до об’єднання націоналісти зайнялись розробкою власної політичної, економічної та соціальної програм. Економічна платформа ОУН мала довгий і складний шлях створення. Найбільша частина ідей була розроблена до проведення Першого Конгресу українських націоналістів у 1929 році і представляла собою стратегічний план економічних дій в умовах здобуття самостійності Україною. Під час підготовки до Першого Конгресу були підготовлені низка рефератів, які розкривали сутність націоналістичного погляду на економічну систему. Для даного дослідження особливо цікавими стали реферати Леоніда Костаріва «Промислова політика України»[11], Миколи Сціборського «Аграрна політика України»[12] і «Торгівельна політика України»[13] та Якова Моралевича «Фінансова політика України»[14]. В дещо скороченому вигляді основні ідеї цих рефератів публікувались в «Розбудові Нації».

Варто розглянути принципи, на яких формувалась вся економічна платформа ОУН. В питанні організації фінансової системи було виділено декілька питань: створення грошового одиниці та організація грошового обігу, функціонування емісійного банку та всієї банкової системи; питання державних боргів періоду УНР; організація податкової політики; планування відновлення національної промисловості і сільського господарства із залучанням закордонних позичок. Цікаво, але ще українські націоналісти пропонували зробити поступовий перехід від більш слабкої грошової одиниці — карбованця до більш міцної — гривні. Якщо першу планувалось прирівняти до російського рубля, то другу — до грошової одиниці США, Великобританії або Франції[]. Банкова система мала би неодмінно контролюватися спеціальними громадськими установами, а емісійний банк мусив бути державним. Для повернення боргів УНР планувалось створити Амортизаційну Скарбницю[16]. Податкова система мусила спиратись на «поступово-пропорційний» принцип, який дозволив би уникнути податкового тиску на найбідніші верстви населення та стягувати певний відсоток з найбагатших. Червоною стрічкою крізь всю фінансову програму проходила особлива роль, відведена державі: її мета зводилась до розподілу функцій між усіма її складовими, стратегічного планування розвитку власної потужності та збереженням справедливого розподілу благ в соціальній політиці.

Промислова програма, запропонована Леонідом Костарівим передбачала створення трьох основних груп підприємств за критерієм власності: 1) державні підприємства (стратегічно важливі для існування та ефективного функціонування держави); 2) підконтрольні державі підприємства — акціонерні товариства із контрольним пакетом в руках держави та 3) приватні підприємства (переважно в аграрному секторі)[17]. Промислова політика України, за словами Костаріва, мала займатись індустріалізацією держави та у найкоротший термін вирішити питання аграрного перенаселення, яке представляло серйозну проблему в західних областях міжвоєнного часу. Не менш важливою складовою цієї політики мала стати підготовка кваліфікованої національної робочої сили, адже українці здебільшого займали другорядні ролі і практично не мали власного робітничого класу у міжвоєнній Польщі.

Торгівельна і аграрна програми створювались одним автором — Миколою Сціборським, а тому мають багато спільного. Проте слід виділити, що в аграрному секторі, Сціборський віддавав перевагу «середнякам», які розглядались в якості основної опори в сільському господарстві[18]. Саме тому держава мусила підтримувати високий фаховий рівень представників середніх трудових господарств та сприяти їх розвитку. Торгівельна політика також спиралась на аграрний сектор, зокрема на експорт зерна та цукру[19]. Всі інші галузі не представляли особливого інтересу для експортування. В якості основних торгівельних партнерів розглядались Росія, країни Східної та Центральної Європи, Середня Азія та Кавказ[20]. Для забезпечення ефективної торгівлі передбачалось залучити іноземні інвестиції для розбудови транспортної мережі на всіх теренах Української держави.

Отже, стисло передавши особливості економічної платформи, розробленої ідеологами ОУН, можна зробити висновок про те, що держава сприймалась націоналістами не в якості мети, а як основний інструмент для забезпечення належних умов життя нації.

Значна частина проголошених ідей співпадала із поглядами Фрідріха Ліста та Юліана Бачинського, що дозволяє стверджувати про певну тяглість основних ідей та принципів ОУН в економічній площині. Протягом 1929-1939 років (час між двома Зборами ОУН) економічна програма доповнювалась за рахунок різноманітних публікації оунівців на шпальтах альманаху «Розбудова Нації», проте не зазнавала фундаментальних, світоглядних змін.

Початок Другої світової війни розпочав новий етап існування ОУН. Зокрема, радянсько-німецька війна та проголошення 30 червня 1941 року Акту про відновлення української державності дали хоч і коротку, але можливість організувати власну адміністрацію на західних українських землях, що в загальних рисах дуже нагадувало організацію державного апарату. Економічні принципи націоналістів, хоч і не в простих умовах, але вперше були застосовані на практиці. Проте німці, маючи власні плани на українські землі (які, між іншим, нічим в економічному плані не відрізнялись від польських та радянських режимів) розпочали переслідування оунівців, забороняючи творення будь-якої державної влади окрім влади Третього Рейху на захоплених територіях.

На цьому етапі левова частка боротьби припадає на нову потужну структуру — Українську повстанську армію. УПА поступово звільнила величезні простори українських лісів, формуючи на них протодержави — повстанські республіки, на теренах яких діяли закони та правила УПА. В економічній площині в основу були покладені ідеї, розроблені ОУН та адаптовані УПА для військових умов. Найбільш гострим питанням, яке було успішно вирішено повстанцями стало питання агарної реформи, яка залишалась актуальною з часів Національно-визвольної революції.

Боротьба УПА має власний хронологічний розподіл на періоди, проте до кінця 1940-х, коли збройне протистояння поступово почало занепадати, повстанці являли собою носіїв ідеалу звільненої України. В подальшому, з огляду на неможливість продовження збройного протистояння, способи та методи боротьби за створення власної держави змінились. Прийшла пора «шестидесятників».

Простежуючи період з кінця ХІХ і до середини ХХ століття можна побачити перманентне протистояння трьох основних ідеологій: комунізму, лібералізму та націоналізму. Протягом ХХ сторіччя, протистояння дещо змінило форми, проте зберегло зміст, адже навіть на початку ХХІ століття ми є свідками боротьби націоналізму та глобалізму як двох основних світоглядних принципів. Однак, варто звернути увагу, що на всіх етапах цього протистояння крім, власне, світоглядних розходжень, існували й інші — економічні розходження. Так, наприкінці ХІХ сторіччя, можна відмітити протистояння ідеї Маркса, Ліста та Сміта, протягом майже всього ХХ сторіччя — тих же ідей, але в іншій оболонці — у вигляді цілісних ідеологій — комунізму, націоналізму та лібералізму. Кожна із зазначених ідеологій має власне бачення організації економічного життя людства. Проте ні комуністична планова економіка, ні ліберальна капіталістична економіка не являють собою універсальні схеми господарської організації життя країни. Натомість націоналістична економічна система, розроблена в першій половині ХХ сторіччя змогла знайти «золоту середину» в економіці та запропонувати власний шлях розвитку суспільного благополуччя, враховуючи найкращі ідеї як капіталізму, так і соціалізму.

Дослідження економічної платформи ОУН дозволило побачити унікальний «третій шлях», пошук якого розпочався після поразки Національно-визвольного руху та який був сформований к міжвоєнний період українськими націоналістами. В його основі лежали принципи, проголошені Лістом та адаптовані для українських реалій. Важливість проведеного дослідження полягає першочергово в практичній площині, адже окремі концепції, запропоновані націоналістами 50 років тому мають сенс і в наш час, адже перед державою стоять ті ж самі цілі. Власне, проведене автором дослідження дозволяє зрозуміти, що сучасній українській економіці не треба вигадувати наново велосипед: варто вдосконалити та запустити вже розроблені нашими попередниками ідеї.

Панченко В.Г.

1. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Том 1. 1920-1939. — Львів, 2003. — 642 с.

2. Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. — Київ: Університетське видавництво «Пульсари», 2002. — 519 с.: іл.

3. Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (Аналітичний огляд) — Київ, 2003. — 64 с.

4. Мандрик М. Український націоналізм: становлення в міжвоєнну добу. — Київ: Видавництво імені О. Теліги, 2006. — 392 с.: іл.

5. Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії. — Львів: Євросвіт, 2004. — 544 с.

6. Бачинський Ю. Економічні підстави самостійності націй // Націоналізм: Антологія, 2-ге видання / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. — Київ: Смолоскип, 2006. — с.414-424

7. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм / Пер. з англ. Г. Касьянов. — Київ: Основи, 1998. — 194-195 с.

8. Бачинський Ю. Економічні підстави самостійності націй // Націоналізм: Антологія, 2-ге видання / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. — Київ: Смолоскип, 2006. — с.420-421

9. Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії. — Львів: Євросвіт, 2004. — с.193

10. Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії. — Львів: Євросвіт, 2004. — с.194

11. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 783.

12. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 784

13. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 782

14. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 781

15. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 781. — Арк.2

16. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 781. — Арк.29

17. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 783. — Арк.21-22

18. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 784. — Арк.28

19. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 782. — Арк.4

20. ЦДАВО України. — Ф.4465. — Оп. 1. — Спр. 782. — Арк.20