В.Д.Дунін-Борковський та його роль у впровадженні Земської реформи на Катеринославщині

Кочергін І.О.

В.Д.Дунін-Борковський та його роль у впровадженні Земської реформи на Катеринославщині

Вивчення діяльності губернських установ в часи існування Російської імперії явно сьогодні не вважається актуальним напрямком української історіографії. Хоча встановлення всіх аспектів взаємовідносин державних органів влади на місцях та місцевого населення і понині є доволі важливим питанням.
Що стосується Катеринославської губернії, то найкраще в історіографії висвітлена діяльність губернського правління періоду його організації, який припадає на останню чверть XVIII ст. Не можна похвалитися й тим, що біографії діячів губернських установ висвітлені в достатній мірі. В першу чергу це стосується катеринославських губернаторів, яких за всю історію існування Катеринославської губернії нараховується біля 40 осіб [5, с. 94-95]. Найбільшою увагою істориків користуються ті правителі Катеринославської губернії, які суттєво вплинули на розвиток Придніпровського регіону в цілому і міста Катеринослава зокрема. До них можна віднести Г.О.Потьомкіна, А.Я.Фабра, Ф.Е.Келлера.
До маловідомих широкому загалу правителів Катеринославської губернії можна віднести й Василя Дмитровича Дуніна-Борковського (1819-1892). Чи не перша наукова розвідка, присвячена цьому діячеві з’явилася у 2005 році на сторінках другого випуску наукового щорічника „Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки” [2, с. 107-117]. В ній В.Д.Дунін-Борковський показаний як діяч Селянської реформи 1861 р. Автор зазначає, що для написання повної біографії необхідно ввести до наукового обігу якомога більше джерел, а для цього потрібні зусилля багатьох дослідників [2, с. 111]. Ця теза не викликає заперечень, оскільки В.Д.Дунін-Борковський за свою кар’єру неодноразово міняв місце служби і проживання, через що виникають певні складнощі з вивченням джерельної бази.
В даній публікації не ставиться за мету подати вичерпну інформацію про одного з катеринославських губернаторів. Відгукуючись на заклик шановної Т.Ф.Литвинової, ми дещо розширюємо знання про В.Д.Дуніна-Борковського, додаючи деякі факти з його біографії, але основну увагу зосередимо на катеринославському періоді його життя. Також в додатках до статті подано „Формулярний список катеринославського губернатора В.Д.Дуніна-Борковського” та „Формулярний список катеринославського віце-губернатора О.М.Лєщова*”, які зберігаються в Російському державному історичному архіві.
Рід Дуніних-Борковських походить від датського дворянина Петра Дуніна, який у 1124 р. служив перемишлянському князю Володарю, а пізніше перейшов на службу до польського короля Болеслава Кривоустого. З XV ст. Дуніни стали власниками маєтку Боркувіци в Польщі, від якого і пішло їх родове прізвище. У XVII ст. одна з гілок цього роду осіла в Україні. Представник цієї гілки Василь Касперович Дунін-Борковський (1640-1701) деякий час виконував обов’язки наказного гетьмана України після скинення з гетьманства І.Самойловича. Рід Дуніних-Борковських внесений до 6-ї Родовідної книги дворян Чернігівської губернії.
Василь Дмитрович Дунін-Борковський народився в родовому маєтку с. Малий Листвин Чернігівської губернії 7 квітня (26 березня за ст. ст.) 1819 р. [4, с. 494]. Початкову освіту здобув вдома, після чого вступив до Імператорського Царськосельського ліцею. У 1837 р. закінчив його із срібною медаллю і був випущений в чині титулярного радника [15, арк. 1зв.]. До 1844 р. служив на різних чиновницьких посадах в урядових установах Російської імперії. У грудні 1844 р. призначений в Чернігівське депутатське зібрання. 31 травня 1854 р. обраний на посаду предводителя дворянства Городницького повіту Чернігівської губернії, яку обіймав незмінно до 20 березня 1861 р. [15, арк. 4зв., 8зв.].
З 1861 р. до кінця 1864 р. був задіяний в різних установах по втіленню в життя положень Селянської реформи на Чернігівщині. Докладніше про роль В.Д.Дуніна-Борковського у запровадженні Селянської реформи можна дізнатися зі статті Т.Ф.Литвинової [2, с. 107-117]. 21 (19 за ст. ст.) лютого 1865 р. указом Олександра ІІ він був призначений виконуючим обов’язки губернатора Катеринославської губернії, а 27 (15 за ст.ст.) жовтня того ж року був затверджений на посаді начальника губернії [15, арк. 9зв]. Певних вказівок на те, чому у 1865 р. Г.О.Вавеля фон Крігера замінили саме на В.Д.Дуніна-Борковського, який до цього не мав досвіду керування такими обширними територіями, в нашому розпорядженні не має. Але певне одне, що він став губернатором напередодні запровадження положень Земської і Судової реформ 1864 р. і звільнений з посади на початку 1870 р., після того як земські та нові судові установи почали працювати в більш-менш стабільному режимі.
Відразу після прибуття до Катеринослава новий губернатор включився в роботу, оскільки на губернаторів, окрім іншого, був покладений обов’язок забезпечити спокійний і законний порядок впровадження Земської реформи. Вже у кінці квітня 1865 р. на ім’я В.Д.Дуніна-Борковського поступило відношення Міністерства внутрішніх справ з пропозицією “вжити заходів до введення затвердженого 1 січня минулого року Положення про губернські та повітові земські установи” [12, арк. 1зв.]. Губернатор, який, напевно, вже чекав наказу щодо введення в дію положень реформи, відразу ж приступив до його виконання. 15 травня 1865 р. за його участі був відкритий Катеринославський тимчасовий губернський комітет для введення в дію „Положення про земські установи”, про що В.Д.Дунін-Борковський повідомляв у доповідній записці на ім’я міністра внутрішніх справ П.А.Валуєва: “На виконання пропозиції Вашого Високопревосходительства від 20 минулого квітня маю честь доповісти, що 15 травня, мною відкритий тимчасовий губернський комітет, заснований для місцевих розпоряджень по введенню в дію “Положення” (про земські установи – І.К.)” [12, арк. 3]. Перше засідання Катеринославського тимчасового губернського комітету відбулося в той же день – 15 травня 1865 р. На ньому начальник губернії ознайомив членів комітету з розпорядженням міністра внутрішніх справ і накреслив порядок роботи по введенню в дію “Положення”.
Протягом всього літа й осені під неослабним контролем губернатора велася підготовка до відкриття перших повітових та губернського земських зібрань. Протягом травня-червня 1865 р. в усіх повітах Катеринославської губернії були відкриті повітові тимчасові комісії. Відразу після відкриття комісії зайнялися складанням списків виборців, відомостей про сільські товариства, а також визначенням термінів проведення попередніх з’їздів для виборців усіх трьох станів, які були визначені “Положенням”. В листопаді-грудні 1865 р., а в деяких повітах – у січні 1866 р. відбулися виборчі з’їзди, на яких визначилися списки кандидатів для участі в роботі повітових земств. Ці списки затверджувалися міністром внутрішніх справ за поданням губернатора.
Після проведення тривалої підготовчої роботи В.Д.Дунін-Борковський просив П.А.Валуєва дати дозвіл на відкриття перших засідань повітових земств [13, арк. 1]. У лютому 1866 р. повітові земські зібрання розпочали свою роботу. Кожного тижня катеринославський губернатор надсилав доповідні записки на ім’я міністра внутрішніх справ, щоб тримати його у курсі подій, які відбувалися після відкриття земських установ. У доповідній записці від 28 лютого 1866 р. В.Д.Дунін-Борковський повідомляв: “Повітові земські зібрання у Катеринославському, Верхньодніпровському, Новомосковському і Павлоградському повітах відкриті 22 числа (лютого – І.К.). Заняття у місцевих зібраннях проводяться спокійно, головним предметом обговорення було заснування Земського банку” [11, арк. 43]. В подальшому губернатор акуратно надсилав до столиці повідомлення, в яких описував факти, що заслуговували на увагу міністра, часто подавав характеристики окремих найбільш активних представників повітового і губернського земств.
Вже перші зібрання Верхньодніпровського, Новомосковського і Павлоградського повітових земств викликали невдоволення з боку начальника губернії. У відношенні від 24 березня 1866 р. губернатор повідомляв міністру про незаконність, з точки зору губернатора, обкладання Верхньодніпровським земством збором з оптових, винних складів та інших питних закладів [13, арк. 63]. Це було перше зіткнення інтересів губернської влади з новопосталими земськими установами Катеринославської губернії.
В цілому ж повітові земські зібрання відбулися без ексцесів. На них були обрані кандидати в губернське земство, списки яких були подані губернатору. Після отримання від всіх повітових зібрань виборчих списків гласних, губернатор В.Д.Дунін-Борковський офіційно просив міністра внутрішніх справ дозволу на відкриття першого губернського земського зібрання: “Маю честь прохати Вашого дозволу на відкриття Катеринославського губернського земського зібрання 5 числа липня місяця. Час цей співпадає із закінченням у Катеринославі Петропавлівського ярмарку, на який з’їжджається багато землеробів тутешньої губернії і тому видається зручним для відкриття губернського земського зібрання” [13, арк. 94зв.]. Однак 5 липня губернське зібрання так і не відкрилося через те, що у червні-липні 1866 р. Катеринослав охопила епідемія холери.
Лише 15 вересня 1866 р. в урочистій обстановці після святкового молебню В.Д.Дунін-Борковський відкрив перше засідання Катеринославського губернського земського зібрання. Після промови губернатора новообрані земці відправилися до Преображенського собору, де слухали проповідь Катеринославського первосвященика Платона [7, с. 1].
Однак ні промова губернатора, ні проповідь первосвященика не переконали земців у необхідності діяти „в межах наданих повноважень”. Перше губернське зібрання не було таким вже й гладким. На ньому деякі земці спробували переконати всіх гласних висунути вимоги про надання земським установам більших повноважень і свободи у своїх діях. Однак земства були підконтрольні губернській владі, тому їх дії викликали негативну реакцію з боку останньої. Згідно з „Положенням про земські установи” для відкриття земського зібрання потрібно було мати дозвіл міністра внутрішніх справ, відкривав і закривав засідання земства губернатор, він же за поданням земств призначав голів губернського і повітових зібрань. Існувало багато обмежень, які ускладнювали роботу земств і унеможливлювали їх незалежне фінансове існування, як-то: заборона обкладання податком доходів від торгівлі і промислів, призначення земствами проведення ярмарків на термін не більше ніж 14 днів тощо. Згідно з пунктом 90 „Положення” губернатор мав затверджувати постанови повітових і губернського земських зібрань, особливо це стосувалося кошторисів і розкладок, які щороку готувало губернське земство [6, с. 11]. Врешті-решт начальник губернії міг скасувати будь-яку постанову земства.
Зрозуміло, що дії деяких гласних під час першого губернського зібрання не могли сподобатися губернатору. Про це довідуємося з доповідної записки губернатора від 25 грудня 1866 р. В ній В.Д.Дунін-Борковський звинувачує частину гласних у підбуренні спокою. “Підбурювачами” існуючого спокою у відносинах між владою і новими громадськими установами, на його думку, виступили троє гласних: від Олександрівського повіту барон М.О.Корф, голова Верхньодніпровської повітової управи С.С.Потоцький і член тієї ж управи О.М.Поль. В.Д.Дунін-Борковський повідомляв міністру внутрішніх справ про те, що під час проведення засідань Катеринославського губернського земського зібрання “Корф переслідував мету – розширення прав земських установ і підвищення їх значення. Між тим як Потоцький і Поль, з яких перший мав обмежену освіту, а другий – виховувався у Дерптському університеті, будучи постійними супротивниками урядової влади, намагаються підірвати довіру до неї в суспільстві, їх дії у Верхньодніпровському повіті, де вони збуджують серед населення неповагу до поліцейської влади і взагалі до адміністрації і постійні сперечання з місцевим предводителем дворянства … вже привернули мою увагу, і я вважаю ці дві особи шкідливими, тим більше, що вони керуються в своїх діях нечесними переконаннями і негожими поглядами. Всі спроби цих двох осіб у губернському зібранні, спрямовані до тієї ж мети – підбити громадськість проти урядової влади залишаються не тільки безуспішними, але й викликали осуд цих спроб” [11, арк. 81зв.-82]. У подальшому В.Д.Дунін-Борковський неодноразово застерігав земців у тому, що “від правильності їх (земських і урядових установ – І.К.) взаємних відносин залежить спокійний хід розвитку земської справи” [8, с. 100]. Однак на початку діяльності нових губернських установ, земство і місцева влада “не спрацювалися”.
Губернське земство на початку своєї діяльності намагалося певною мірою унезалежнити себе в своїх діях. Для цього земство потребувало коштів. На сесії, яка відбулася 8-22 грудня 1866 р., губернські гласні висловлювалися за якнайшвидшу передачу на баланс губернського земства залишків губернського земського збору за попередні роки. Реакція губернатора не забарилася. 31 січня 1867 р. В.Д.Дунін-Борковський повідомляв П.А.Валуєву про цей факт, характеризуючи його як небажаний для губернської влади крок [13, арк. 144].
В подальшому конфлікт між земством і губернатором наростав. Друге чергове земське зібрання було без пояснень закрите губернатором раніше встановленого строку. Такий перебіг подій обурив деяких земців. На надзвичайному земському зібранні 25 лютого 1868 р. гласні від Верхньодніпровського повіту С.С.Маєвський, М.І.Малама, О.М.Поль і С.С.Потоцький заявили про те, що чергове зібрання, яке почалось 21 листопада 1867 р., було закінчено незаконним чином 4 грудня того ж року. О.М.Поль, який виступав від імені своїх колег, виявив чудове знання статей закону “Положення про земські установи” і наводив його пункти у своїй промові перед зібранням.
Гласних турбувало передчасне закриття чергового зібрання через те, що “могли виникнути значні матеріальні збитки майна та капіталів земств, уповільнення у вирішенні важливих матеріальних питань” [10, с. 7]. Земство не могло втрачати жодного дня. Реакція О.М.Поля та інших земців у цьому випадку зрозуміла. О.М.Поль вважав припинення роботи земства перевищенням влади з боку губернатора, порушенням особистих прав гласних і гідності земства. Це був єдиний епізод в історії існування земських установ на Катеринославщині, коли губернське зібрання було закрите губернатором достроково, через що й виник такий конфлікт.
Що ж насправді відбулося? Конфлікт виник спочатку всередині самого земського зібрання. Третього грудня 1867 р. на 2-й черговій сесії губернського земського зібрання земській управі не сподобався новообраний склад ревізійної комісії, через що всі члени управи в знак протесту вийшли з її складу. Після того була обрана нова управа, але вона не сподобалась губернатору і, визнавши вибори незаконними, В.Д.Дунін-Борковський наступного дня закрив земське зібрання без пояснень. У доповідній записці від 19 травня 1868 р. губернатор повідомляв міністру внутрішніх справ: “На другий день, 4 грудня, прибули 19 гласних, одним менше проти зазначеної кількості. Земське зібрання не мало права відкривати засідання, а 5 грудня більша кількість гласних виїхала з міста” [13, арк. 190-191зв.]. Фактично, влада спровокувала закриття земства, адже необхідна кількість гласних все ж була в місті. Для недопущення подальшого розгортання конфлікту влада пішла на такий крок. Губернатор вважав свої дії законними, тому був обурений поведінкою депутатів від Верхньодніпровського земства на лютневій надзвичайній сесії 1868 р. Заява О.М.Поля, якого губернатор вважав найбільш активним у цьому епізоді, С.С.Потоцького, М.І.Малами і С.С.Маєвського про незаконність закриття останнього земського зібрання розлютила В.Д.Дуніна-Борковського. Мало того, губернатор звинуватив земське зібрання в ситуації, що склалася. Відкриваючи 25 лютого 1868 р. надзвичайну сесію губернського земства В.Д.Дунін-Борковський висловився наступним чином: „До суті діяльності губернського земського зібрання останньої сесії, без сумніву, не можна не віднестися з повною повагою” [10, с. 73]. Однак промова начальника губернії не змусила губернських гласних змінити свою думку. Навпаки з їх боку пролунали нові протести. Але на цей раз губернатор не міг застосувати крайні заходи, бо на сесії вирішувалися важливі для влади питання (мав розглядатися проект „Положення про Новоросійський капітал сільської промисловості”, запропонований Міністерством державного майна). Губернатор зробив вигляд, що не помітив поданої гласними заяви. Тобто, протест гласних був по суті проігнорований і, навіть, не був занесений до протоколу зібрання, тому частина гласних просто не з’явилася на наступну чергову сесію (листопад 1868 р.). Необхідної кількості гласних не було, і Катеринославське губернське земство взагалі цього разу не змогло розпочати свою роботу. В.Д.Дунін-Борковський писав про це міністру 20 листопада 1868 р.: „Згідно з поданням Катеринославської губернської земської управи я дозволив скликання чергового губернського земського зібрання на 15 листопада, але до цього числа губернські гласні не з’явилися в кількості, яка вимагається законом, в зв’язку з цим немає можливості визначити, коли може бути відкрите зібрання і чи відбудеться воно в даний час” [13, арк. 215]. В цей раз засідання так і не відбулося. Земці зібралися лише у січні 1869 р.
З огляду на протистояння катеринославського губернського земства і губернатора, пік якого припав на 1868 р., трохи дивним виглядає факт надання В.Д.Дуніну-Борковському звання почесного громадянина міста Катеринослава саме у 1868 р.
На жаль, немає даних про заслуги, які стали підставою для надання В.Д.Дуніну-Борковському звання почесного громадянина. В статті Т.Ф.Литвинової наводяться дані, які свідчать про те, що в часи його губернаторства організовано 4-х класне жіноче училище (1865 р.) і комітет з питань будівництва міського водогону (1866 р.) [2, с. 108]. Та хоча губернатор і мав до цих подій деяке відношення [1, с. 149], їх значення, на наш погляд, не є настільки важливим, щоб надавати за це звання почесного громадянина міста. До того ж той таки водогін був введений в дію лише у 1869 р. Тут можна погодитися з тим, що це звання В.Д.Дунін-Борковський отримав швидше не за заслуги, а як данину моді.
У 1869 р. напруження у відносинах між губернським земством і губернатором спало. Можливо причина полягає в тому, що засідання губернського земства перестав відвідувати один з найбільш активних земців М.О.Корф, а губернатор, зі свого боку, став використовувати менш радикальні засоби впливу на земське зібрання. Тепер В.Д.Дунін-Борковський застосовував безвідмовний засіб впливу на губернське земство – своє право на затвердження кошторису і розклади губернського земського зібрання.
Оскільки у 1868 р. губернські гласні так і не змогли зібратися, Кошторис вони приймали вже у січні 1869 р. Поданий 21 січня на розгляд губернатора Кошторис на 1869 р. був повернутий в земське зібрання. Лише після доопрацювання частини видатків він був затверджений В.Д.Дуніним-Борковським [8, с. 529]. Те саме сталося із Кошторисом на 1870 р., який був поданий губернатору 5 листопада 1869 р. Губернатор повернув його земству як і попередній [9, с. 703]. Можливо, В.Д.Дуніна-Борковська турбувало соціально-економічне становище губернії, через що він раз-за-разом і повертав земському зібранню Кошторис. На його думку, в цих фінансових документах не були показані кошти, які мали б покрити дефіцит, закладений в них земством. Та все ж більш ймовірним видається те, що губернатор, повертаючи Кошторис, вказував тим самим губернським земським гласним їх місце. Підстави думати так дає один випадок, пов’язаний з початком промислових розробок Криворізького рудного родовища. У другій половині 60-х років ХІХ ст. до В.Д.Дуніна-Борковського звернувся відомий громадський діяч, земський гласний О.М.Поль, який просив у губернатора сприяти у справі започаткування промислових розробок руди біля Кривого Рогу. Проект обіцяв прибуток не лише О.М.Полю, а й всій губернії. Але губернатор, який був відомий своїм негативним ставленням до О.М.Поля за його „вільні висловлювання” в земському зібранні, назвав його плани на практиці нездійсненними і ніякої допомоги від себе не обіцяв.
Після того як Земська реформа запрацювала, місія, покладена на В.Д.Дуніна-Борковського, була виконана і його звільнили з посади Катеринославського губернатора, перевівши в Могилівську губернію. У 1870 р. його замінив Іван Миколайович Дурново (керував губернією у 1870-1882 рр.). Саме він 1 вересня 1870 р. відкривав Катеринославське губернське у міських справах присутствіє, яке почало працювати за новими правилами проведеної в червні того ж року Міської реформи [1, с. 137].
Що стосується ролі Василя Дмитровича Дуніна-Борковського в справі запровадження положень Судової реформи 1864 р., то вона була схожа на ту, яка покладалася на нього під час впровадження Земської реформи. Губернатор контролював роботу особливого губернського і повітових присутствій, які займалися питаннями розподілу повітів на мирові дільниці, обранням кандидатів в дійсні і почесні судді, сформування мирових з’їздів тощо. По цим питанням губернатор зв’язувався з Міністерством юстиції, регулярно доповідаючи про стан справ. Наприклад, 4 березня 1869 р. В.Д.Дунін-Борковський повідомляв про утворення мирових дільниць у Верхньодніпровському повіті [14, арк. 3]. На відміну від Земської реформи Судова реформа була запроваджена без особливих складнощів.
Яка була подальша доля „губернатора земської реформи” нам не відомо. Помер В.Д.Дунін-Борковський 20 жовтня 1892 року в Києві і похований на батьківщині в с. Великий Листвин Городницького повіту [4, с. 494].
Ще раз повертаючись до ролі В.Д.Дуніна-Борковського в справі запровадження земських установ зазначимо, що губернатор вдало використав важелі впливу, які він мав в своєму розпорядженні, на новопосталі органи земського самоврядування і не допустив збільшення їх повноважень. Він, за влучним висловом запорізької дослідниці А.І.Лохматової „гасив ентузіазм та енергію перших земців” [3, с.34]. Під час конфлікту між ним і губернським земством начальник губернії уміло зіграв на внутрішніх протиріччях земства, зіпершись на його консервативну частину в особі голови зібрання П.А.Струкова, голів губернської земської управи Д.Н.Бразоля (1866-1868) та М.Б.Герсеванова (1869), гласного від Павлоградського повіту Н.І.Штанського, гласного від Катеринославського повіту І.Д.Яковлєва та ін. Водночас В.Д.Дунін-Борковський не допустив зупинення роботи земств, зумівши повернути їх роботу в потрібне для імперської влади русло. Звісно, що це не сприяло лібералізації чи демократизації суспільства, однак в самодержавній монархії, навіть, в часи „ліберального” царя Олександра ІІ такий розвиток подій був би сприйнятий не інакше як революційний.
Отже, Василь Дмитрович Дунін-Борковський проявив себе як вірнопідданий і сумлінний виконавець імперських наказів. Висловлюючись банально, він виступив як охоронець базових засад російської монархії. Діючи інакше, навряд чи він був би призначений губернатором.

Примітки:
*Лєщов Олександр Микитович – з 1864 по 1871 р. був віце-губернатором Катеринославської губернії, неодноразово виконував обов’язки губернатора.
Бібліографічні посилання:
1.                  Історія міста Дніпропетровська. – Д.: Грані, 2006. – 596 с.
2.                  Литвинова Т.Ф. Катеринославський губернатор – діяч Селянської реформи (матеріали до біографії В.Д.Дуніна-Борковського) // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2005. – Вип.2. – С.107-117.
3.                  Лохматова А.І. Катеринославське земство. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. – 200 с.
4.                  Модзалевський В.Л. Малороссийский родословник. А.-Д. – К.: Типография товарищества Г.Л.Фронцкевич, 1908. –Т.1. – 519 с.
5.                  Памятная книжка и адрес-календарь на 1915 год. – Екатеринослав: Издание губернской типографии, 1914.
6.                  Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Отделение первое. 1864. – СПб., 1867. – Т.ХХХІХ. – 973 с.
7.                  Постановления Екатеринославского губернского земского собрания сентябрьской сессии 1866 Екатеринослав: Типография губернского правления, 1867. – 76с.
8.                  Постановления Екатеринославского губернского земского собрания 3 очередной сессии с 5 по 24 января 1869 Екатеринослав: Типография губернского правления, 1869. – 574 с.
9.                  Постановление IV очередного Екатеринославского губернского земского собрания с 22 октября по 5 ноября 1869 года. Екатеринослав: В типографии губернского правления, 1870. – 708с.
10.              Постановления чрезвычайного Екатеринославского губернского земского собрания. Февральской сессии 1868 года. – Екатеринослав, 1868. – 414 с.
11.              Російський державний історичний архів (далі РДІА). – Ф.1282. – Оп.3. – Спр.127. Дело по канцелярии Министра внутренних дел с представлением еженедельных записок Екатеринославского губернатора.
12.              РДІА. – Ф.1284. – Оп.92. – Спр.9. Дело о введении в действие положения о земских учреждениях в Екатеринославской губернии.
13.              РДІА. – Ф.1284. – Оп.92. – Спр.35. – Дело об открытии земских учреждений в Екатеринославской губернии.
14.              РДІА. – Ф.1341. – Оп.122. – Спр.878. Дело о лицах, избранных в мировые судьи по Верхнеднепровскому уезду Екатеринославской губернии.
15.              РДІА. – Ф.1349. – Оп.6. – Спр.1775. Формулярный список чиновников учреждений Екатеринославской губернии за 1866 год.
ДОДАТКИ
Формулярный список о службе Екатеринославского губернатора действительного статского советника Василия Дмитриевича Дунина-Борковского. 15.10.1866 г.
Действительный статский советник Дунин-Борковский, Екатеринославский губернатор 46 лет, вероисповедания православного. Из дворян. Имение – Черниговской губернии в Новогейковском и Городницком уездах 838 душ временнообязанных крестьян и земли 11177 десятин.
У жены родовое – Полтавской губернии, Зеньковского уезда 4000 десятин.
По окончании курса в Императорском Царскосельском лицее удостоен по экзамену серебряною медалью №1 и выпущен с чином титулярного советника 1837 году 14 мая.
По высочайшему повелению определен в канцелярию комитета господ Министров чиновником для письма 1837, 11 июня.
Вследствие отношения департамента государственного казначейства из канцелярии Комитета Министров уволен и с разрешения бывшего министра финансов определен в Департамент государственного казначейства секретарем при директоре 9 февраля 1838 года.
В походах не был, в штрафах не был.
Был в отпусках: в 1839 г. – 28 дней, в 1841 г. – 28 дней и явился не в срок и в 1844 г. – на 4 месяца, но явился ранее срока именно 15.09. В 1857 г. – 28 дней, в 1856 г. в Полтавской и Черниговской губернии.
Был в отставке без награждения чином с 16.09 по 2.11.1844. С 28.05. по 14.08.1849, с 20.03. по 21.12.1861, с 20.08.1862 г. по 1.02.1864 г.
Женат вторым браком на Александре Александровне Милорадович.
У него от первого брака сыновья: Дмитрий 1848, 10 июня, Алексей 1850, 10 июня и от второго брака сын Александр, родившийся 26 апреля 1866 г.
Старший в Харькове для слушания лекций, в тамошнем университете, а младшие находятся при отце.
Имеет знак отличия беспорочной службы за XV лет. Орден св.Анны 2-й степени, бронзовую медаль на Андреевской ленте в петлице войны 1853-56 гг., серебряная медаль на Александровской ленте в память похвальных трудов в должности члена Комитета об освобождении крестьян из крепостной зависимости. Содержание в год жалованных –1690 р. 26 коп., столовых 1690 р. 26 коп., квартирных 1500, добавочных – 2000 руб. Итого 6880 р. 52 к.
По засвидетельствовании бывшего Министра финансов отлично-усердной службе Дунин-Борковский Высочайшим указом Высочайше пожалован в звание камер-юнкера Двора Его Императорского величества 15.04.1841 г.
Указом Правительственного Сената от 18.01.1844 г. за №512 произведен в коллежские асессоры со старшинством с 11.06.1841 г.
По прошению уволен из Департамента государственного казначейства для определения к другим делам 16.09.1844 г.
Определен в Черниговское депутатское собрание 2.12 1844 г.
Произведен в надворные советники со старшинством 11.06.1844 г.
Определен в почетные смотрители в Погарское уездное училище 31.10.1846 г.
По прошению уволен из дворянского депутатского собрания 16.05.1847 г. От должности почетного смотрителя Погарского уездного училища по прошению уволен 18.05.1849 г.
Высочайшим приказом определен попечителем Черниговского богоугодного заведения 14.08.1849 г.
Высочайшим приказом 27.01.1851 г. произведен в коллежские советники со старшинством 29.09.1849 г.
Высочайшим приказом 25.01.1854 г. под №18 произведен в статские советники со старшинством 2.09.1853 г.
При происходивших в 1854 г. Дворянских выборах избран дворянством в должность предводителя дворянства Городницкого уезда, в который утвержден и в отправление оной вступил 31.05.1854 г.
По поручению дворянства губернии был командирован в Кострому депутатом от дворянства для установления сооружения в Ипатьевской обители иконы Святителя Николая Чудотворца, сооруженной иждивением дворянства губернии в воспоминание 25-летнего благополучного царствования в Бозе почивающего государя императора Николая I с высочайшего Его императорского величества соизволения 11.07.1856 г.
Всемилостивейше пожалован орденом Св.Анны 2-й степени при грамоте за №1834 26.03.1857 г.
Получил бронзовую медаль на Андреевской ленте в память войны 1853-56 гг. 20.05.1857 г.
При происходивших в 1857 г. общих дворянских выборах избран дворянством в предводителем дворянства Городницкого уезда, в котором утвержден 1.06.1857 г.
Всемилостивейше пожалован знаком отличия беспорочной службы за XV лет при грамоте за №22 22.08.1857 г.
По распоряжению господина Министра внутренних дел предложением господина Начальника губернии от 10.03.1858 г. за №271 был командирован в Санкт-Петербург для участия в занятиях Высочайше утвержденного комитета о начертании главных оснований для размежевания губерний Черниговской и Полтавской 10.03.1858 г.
Господином Министром государственных имуществ объявлено от 13.05.1858 г. за №1511 за занятия в вышепоименованном комитете особенное Монаршее благоволение, по Высочайшему государя императора повелению 13.05.1858 г.
При происходивших в 1858 г. дворянских выборах, избран дворянством Городницкого уезда в должность члена Высочайше учрежденного комитета для составления проекта положения об устройстве и улучшении быта помещичьих крестьян Черниговской губернии, в коей должности утвержден 12.07.1858 г.
При происходивших в 1860 г. дворянских выборах избран Дворянством в должность предводителя дворянства Городницкого уезда 16.05.1860 г.
Высочайшим приказом по Министерству внутренних дел июля 29 дня 1860 г. №25 Всемилостивейше пожалован чином действительного статского советника 29.07.1860 г.
От должности предводителя дворянства, согласно прошению, уволен 20.03.1861 г.
На основании именного его Императорского Величества указа данного Правящему Сенату в 27 день апреля 1861 г. получил медаль на Андреевской ленте в память похвальных трудов в должности члена комитета об освобождении крестьян из крепостной зависимости.
Дворянством Городницкого уезда избран в должность Депутата для раскладки земских повинностей и рассмотрения отчетов в употреблении дворянских сум 21.12.1861 г.
По прошению уволен от должности депутата для повинностей и рассмотрения отчетов 20.08.1862 г.
С Высочайшего соизволения г.Министром внутренних дел назначен членом от правительства Черниговского губернского по крестьянским делам присутствия 1.02.1864 р.
Именным Его Императорского Величества указом, данным Правительственному Сенату в 19 день февраля 1865 г. назначен исправляющим должность Екатеринославского губернатора 9.02.1865 г.
Именным Его Императорского Величества указом, данным Правительственному Сенату в 15 день октября 1865 г. назначен Екатеринославским губернатором 15.10.1865 г.
(Российский государственный исторический архив. – Ф.1349. – Оп.6. – Д.1775. – Л.1-9 об. Формулярный список чиновников учреждений Екатеринославской губернии за 1866 год. Оригинал).
Формулярный список о службе Екатеринославского вице-губернатора Александра Никитича Лещова. 15.10.1866 г.
Статский советник Александр Никитич Лещов, Екатеринославский вице-губернатор, 38 лет, православный, кавалер орденов Св.Владимира 3-й степени, Св.Анны 2-й степени, имений не имеет.
По окончании курса наук по Юридическому факультету на казенный кошт в Императорском Казанском университете, выпущен из онаго со званием кандидата, с обязанностью прослужить в Сибири, по назначению местного начальства 6 лет.
Генерал-губернатором Западной Сибири определен в штат канцелярии главного управления впредь до открытия вакантной должности, без производства жалования, 1848 г. февраля 4 дня.
Высочайшим приказом по гражданскому ведомству, последовавшим 13 марта 1848 г. за №50 утвержден в чине коллежского секретаря, со дня поступления на службу 4.02.1848 г.
Генерал-губернатором Западной Сибири определен помощником столоначальника II отделения канцелярии главного управления. 1.06.1848 г.
Генерал-губернатором Западной Сибири определен исправляющим должность столоначальника II отделения канцелярии главного управления. 20.09.1849 г.
Высочайшим приказом по гражданскому ведомству, последовавшим 1.01.1853 г. за №1 произведен за отличие по службе в титулярные советники со старшинством с 4.02.1850 г.
По предписанию генерал-губернатора Западной Сибири произвел ревизию Семипалатинской ратуши и отчет о сем предоставил при рапорте 28.08.1853 г. за №2.
По случаю отбытия генерал-губернатора Западной Сибири с Высочайшего разрешения по делам службы в Санкт-Петербург, был назначен для производства дел в Путевую канцелярию генерал-губернатора, в которой находился с 24.11.1853 г. по 18.06.1854 г., то есть до дня возвращения Его Высокопревосходительства.
По положению Сибирского Комитета Высочайше утвержденному 19.03.1854 г. объявлено за отличную службу Высочайшее Его Императорского Величества благоволение.
Из 3000 рублей серебром, отпущенных по Всемилостивейшему Государя Императора соизволению в распоряжение генерал-губернатора Западной Сибири на денежные награды чиновникам гражданского управления Западной Сибири выдано в награду усердной службы по постановлению генерал-губернатора Западной Сибири 200 рублей серебром. 18.07.1854 г.
Высочайшим приказом по гражданскому ведомству 18.01.1855 г. за №12 произведен за выслугу лет в коллежские асессоры со старшинством с 4.02.1854 г.
По предписанию председательствующего в Совете Главного управления Западной Сибири от 20.06.1855 за №832 был командирован во внешние округа Киргизской степи Каркаралинской и Саян-Аульской для изыскания способов лучшаго производства дел как уголовным, так и гражданским посредством собрания сведений о местных древних обычаях и соображении их с современным бытом народа об исполнении какового поручения представил рапорт от 15.09.1855 г.
За отличную усердную и полезную службу Всемилостивейше пожалован Кавалером ордена Св.Анны 3-й степени 8.12.1855 г.
С 16.08.1853 г. по 1.03.1856 г. состоял в Сибирском кадетском корпусе в должности учителя 1 рода по предмету законоведение и в выданном о сем свидетельстве значится, что оказал опытность, постоянно занимаясь преподаванием с особенным усердием и пользою для воспитанников.
Высочайшим приказом по гражданскому ведомству, состоявшемуся 3.01.1856 г. за №2 назначен в Тобольский губернский суд исправляющим должность товарища председателя.
По предложению господина Тобольского гражданского губернатора от 3.07.1856 г. за №4699, в свободное от занятий время по губернскому суду, ревизовал Тобольский городской суд и отчет об этом предоставил 11.05.1857 г. за №9.
Господином Тобольским гражданским губернатором назначен 4.08.1856 г. председательствующим в открытом в городе Тобольске Комитете для оказания пособия жителям, пострадавшим от бывшей в том году наводнения для приведения в должный вид поврежденных домов. О действиях сего Комитета равно и в израсходовании собранных от разных благотворителей сумм предоставлен отчет 27.06.1857 г.
По всеподданнейшему докладу президента общества попечительства о тюрьмах утвержден Государем Императором в звании директора Тобольского губернского комитета.
За отсутствием председателя губернского суда исправлял его должность с 22.11.1856 г. по 4.03.1857 г.
По распоряжению Тобольского гражданского губернатора от 13.05.1857 г. за №3261 вновь назначен председательствующим в Комитете для оказания пособия жителям г.Тобольска по случаю нового наводнения в 1857 г. и отчет об этом предоставил 21.07.1858 г.
На основании 222 ст. 2 т. о губернских учреждениях исправлял должность председателя Тобольского губернского суда с 3.01.1857 г. по 3.01.1858 г.
Высочайшим приказом по гражданскому ведомству, состоявшемуся 3.01.1858 г. за №2 произведен за отлично усердную службу в надворные советники со старшинством с 4.02.1857 г.
И с назначением исправляющим должность председателя губернского суда.
По журналу Тобольского тюремного комитета 30.01.1858 г. назначен председателем по постройке Сиротопитательного заведения и других зданий при остроге, каковую обязанность, по случаю перевода на новую должность сдал С.С.Соколову 7.05.1859 г. по надлежащем освидетельствовании членами Комитета отчетности по оному.
Исправлял должность Тобольского гражданского губернатора с 19.08. по 5.09.1858 г.
Во время служения по Тобольской губернии случаем, имеющим права на получение знака отличия беспорочной службы не подвергали.
Приказом по Министерству внутренних дел, состоявшимся 28.03.1859 г. переведен исправляющим должность члена совета управляющего 1-го отделения Главного управления Западной Сибири 28.03.1859 г.
По случаю увольнения исправляющего должность члена совета Главного управления Западной Сибири, управляющего II-го отделения Коинара в отпуск, управлял с 4.03. по 28.04.1860 г. и вторично с 1.09. по 23.11.1860 г.
По журналу Тобольского губернского тюремного комитета, состоявшемуся 27.05.1860 г. переименован в звании директора Омского попечительства о тюрьмах отделения, с предоставлением права председательствующего в сем отделении.
По Высочайше утвержденному в 22 день декабря 1860 г. положению Сибирского комитета награжден, согласно ходатайству генерал-губернатора Западной Сибири, за отлично усердную службу орденом Св.Станислава 2-й степени.
Указом Правящего Сената 26.03.1862 произведен за выслугу лет в коллежские советники со старшинством с 4.02.1861 г.
По всеподданнейшему докладу ходатайству генерал-губернатора Западной Сибири Всемилостивейше награжден 25.12.1862 г. за отлично-усердную и полезную службу орденом Св.Анны 2-й степени.
Высочайшим приказом 26.09.1863 г. утвержден в должности члена совета Главного управления Западной Сибири.
По представлению начальства и согласно удостоению Сибирского Комитета Всемилостивейше пожалован указом 22.12.1864 г. капитулу данным орденом Св.Анны 2-й степени, украшенном императорскою короною
Высочайшим приказом, состоявшимся 3.12.1864 г. назначен исправляющим должность Екатеринославского вице-губернатора.
Указом Правящего Сената от 13.08.1865 г. за №3052 за выслугу лет произведен в статские советники со старшинством с 4.02.1865 г.
Высочайшим приказом по Министерству внутренних дел 17.12.1865 г. утвержден в должности Екатеринославского вице-губернатора с 10.12.1865 г.
27.03.1866 г. удостоен Всемилостивейшей награды ордена Св. Равноапостольного кн. Владимира 3-й степени.
Имеет орден Св. Анны 2-й степени, украшенного императорской короной и 3-й степени и Св. Станислава 2-й степени, имеет бронзовую на Владимирской ленте медаль в память войны 1853-56 г.
Получает жалования 1285 руб., столовых – 1285 руб. Всего 2570 руб.
Вдов, имеет при себе дочь жены от 1-го брака Ольгу Элькен.
(Российский государственный исторический архив. – Ф.1349. – Оп.6. – Д.1775. – Л.11-23 об. Формулярный список чиновников учреждений Екатеринославской губернии за 1866 год. Оригинал).