ПТСР – БОМБА УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

Ірина Рева

«Ех, шкода, немає автомата…» – поскаржився мені щойно демобілізований учасник АТО, коли ми переходили вулицю на зелене світло й перед нами, порушуючи правила, з ревом промчала автівка. Я цього чоловіка знаю давно – людина мирної професії, агресивна поведінка для нього ніколи не була властива. Але досвід війни залишив свій слід. Незначна стресова ситуація спричинила потужний викид гормонів, які збільшують агресивність, пришвидшують реакцію, що на фронті, безумовно, допомагає вижити і бути ефективним захисником Вітчизни. Але в тилу це може призвести до сумних наслідків…

Зараз на слуху історія з 24-річним Ігорем Гуменюком, бійцем добровольчого батальйону «Січ». Батальйон належить до структури Головного управління МВС України в Києві. Ігор пройшов Євромайдан, брав участь у запеклих боях на Грушевського, на Інститутській. Він бачив як від рук силовиків, які захищали режим Януковича, гинули побратими, які, за його власним висловом, «віддали власне життя, щоби здобути краще майбутнє для нашої країни». Коли почалася війна на Донбасі, добровольцем пішов на фронт. Воював в Авдіївці, у Пісках. Журналістка Лєра Бурлакова, яка спілкувалася з Ігорем, розповіла, що воював він без перепочинку, під час ротації постійно втікав на фронт… Люди, які знали Ігоря як героя-захисника, не вірять, що він міг кинути бойову гранату в натовп правоохоронців. Суду ще не було, підозрюваний свою провину заперечує, але…

У соціальній мережі “ВКонтакте” за кілька хвилин до вибуху Ігор опублікував своє фото в балаклаві на фоні правоохоронців із підписом “скотиняки”. Якщо зайти на ФБ-сторінку ВГО «Сокіл» (І. Гуменюк до війни був головою філії цієї організації в Кам’янець-Подільському), то в око впадають фрази, які звучать лейтмотивом: «мусара Авакова (дехто називає їх нацгвардійцями)», «поліцейська держава – її будували Янукович і Захарченко. Її добудували Порошенко і Аваков» тощо. З інтерв’ю з самим Ігорем, записаним на початку 2015 року, видно, що він розчарований результатами революції Гідності: «політикани пробралися до влади по головах» героїв Небесної сотні, влада зрадила народ і «це може для неї дуже погано закінчитись»… Отже, мотив присутній – образа за загиблих героїв і бажання помсти. Але чи мали відповідати за незроблене владою троє нацгвардійців-строковиків, які загинули внаслідок вибуху, та більше сотні різних людей, які отримали поранення?

Зрада… Страх зради на війні посідає особливе місце. Як випливає з розмов із учасниками бойових дій на Донбасі, найбільше солдати довіряють командирам, які ідуть в бій безпосередньо з ними, а найменше тим командувачам, які перебувають у безпеці та приймають стратегічні рішення. Наприклад, як відзначають спеціалісти, які проводять реабілітацію військових, багатьох бійців дуже травмувала ситуація «перемир’я», коли можна було тільки відповідати на вогонь супротивника, на застосування артилерії потрібен дозвіл. У солдат, хоч вони під час обстрілів і знаходилися в укриттях, виникало тривожне відчуття: «Мене дозволили убивати». Психологи знають, що в стресових умовах інформація сприймається некритично. Цим користується й російська пропаганда, поширюючи серед армійців меседжі про ТОТАЛЬНУ ЗРАДУ українського командування та представників влади.

Переживання загрози власному життю, а також ситуації, коли людина стає свідком загибелі інших людей, є дуже травматичними для психіки. Такі переживання можуть мати далекосяжні негативні наслідки, які спеціалісти класифікують як посттравматичний стресовий розлад. До ПТСР належать «афганський синдром», «в’єтнамський синдром» тощо. В залежності від якостей кожної конкретної особистості та характеру психотравми ці наслідки можуть проявлятися по-різному: розлади сну, тривожність, нав’язливі спогади, підвищена агресивність, депресії, апатія, фобії, відчуття провини та суїцидальні настрої, нездатність повернутися до мирного способу життя, наприклад, знайти роботу тощо. Коли людина з ПТСР потрапляє в стресову ситуацію або обставини, які нагадують події війни, вона може втратити адекватність – виявити агресію по відношенню до уявного ворога, почати тікати, когось рятувати тощо.

Запобігти формуванню ПТСР можна лише одним способом – вчасно надати бійцю психологічну допомогу. Часто чоловіки вважають свої тяжкі переживання, пов’язані з подіями війни, ознакою слабкості та намагаються приховати. Але заховати проблему не означає її вирішити. Навпаки. Психотерапевти відзначають, що самостійно звертаються до них із проханням допомогти «привести в порядок» психіку саме духовно зрілі особистості та люди з гарною освітою.

Крім того потрібні й зусилля з боку держави. Щоби влада створювала для бійця умови, в яких він буде відчувати справедливу повагу до себе від представників усіх інституцій.