Меценатство в житті і творчості Д.Яворницького

Абросимова С.В.

Меценатство в житті і творчості Д.Яворницького

Тема меценатства сьогодні є надзвичайно популярною й актуальною. Являючись складовою більш ширшого поняття „благодійництво”, меценатство є своєрідним індикатором громадянської зрілості суспільства, ступеня його моральності, духовності та інтелекту. Завдяки діяльності меценатів здобули реалізацію численні проекти у царині мистецтва, науки, освіти, взагалі в культурі, були збережені пам’ятки історії та культури, збудовані школи, бібліотеки, читальні, музеї, надруковані книжки, споруджені пам’ятники, мали змогу творити талановиті вчені й митці.

Меценатство завжди асоціюється з конкретною особою, що своїм благородним безкорисливим вчинком зробила внесок у розвиток науки чи мистецтва, допомогла, підтримала той чи інший почин, ту чи іншу талановиту людину. Добре відомі імена багатьох вітчизняних меценатів, як-от: В.Симиренко, Б. та В.Ханенки, М.Терещенко, В.Тарновський та ін. Проте не меншої вдячності заслуговують, сказати б, «рядові» меценати (міська та сільська інтелігенція: учителі, лікарі, статистики, священики, студенти тощо) – ті, хто не маючи великих статків, жертвував майже останні гроші на певний громадський чи культурний почин. Не тільки велике захоплення мистецтвом, наукою, колекціонуванням викликало доброчинний акт з боку цих людей. Окрім “сухих” цифр внесків, що їх зробили благодійники, заслуговує на увагу більш глибокий аналіз мотивації меценатських діянь, оцінка цього явища з боку самих меценатів.

Насиченою, але ще мало вивченою, є історія меценатства на Придніпров’ї. Традиції цього явища в краї сягають у глибину століть [1]. Меценатство щільно пов’язане з колекціонуванням. Багато було в краї благодійників, меценатів і колекціонерів.

Тема даного повідомлення – меценатство в житті і творчості відомого українського історика й культурно-громадського діяча академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940) [2]. Починаючи з кінця 1980-х рр., життєвий і творчий шлях вченого досить активно досліджується вітчизняною історіографією. Значним імпульсом в цьому стали регіональні краєзнавчі та ювілейні (присвячені річницям від дня народження Д.Яворницького) конференції, що їх проводять Дніпропетровський історичний музей, Національний гірничий університет та Дніпропетровський національний університет [3]. Проте тема меценатства в житті і творчості Д.Яворницького ще не мала спеціального висвітлення, хоча деякі аспекти цього питання, безумовно, розглядалися дослідниками [4].

Ставлячи за мету визначити роль меценатства в житті й творчості Д.Яворницького, спробуємо розглянути заявлену тему в двох аспектах: по-перше, меценатська діяльність самого Д.Яворницького; по-друге, Д.Яворницький як об’єкт такої діяльності з боку інших меценатів. Хронологічний діапазон дослідження охоплює період останньої чверті ХІХ – поч. ХХ ст.

Основним джерелом для висвітлення даного питання є епістолярний різновид писемних джерел особового походження – приватне листування Д.Яворницького, значна частина якого вже введена до наукового обігу внаслідок реалізації комплексної програми публікації епістолярії вченого [5]. Саме з епістолярних джерел стають відомими факти меценатської діяльності Д.Яворницького, деталі подій та імена призабутих, а нерідко й зовсім невідомих меценатів. Виявлення такої інформації є особливо цінним у дослідженні історії не тільки місцевого краю, а взагалі всієї країни.

Особистість Д.Яворницького, його наукові здобутки, передусім у царині історії запорозького козацтва і місцевого краю (Придніпров’я), талант чудового оповідача, що виступав з лекціями по містах і селах України, неперевершеного збирача історичних пам’яток, фундатора і директора Катеринославського музею ім. О.Поля (з 1926 р. – Дніпропетровського історико-археологічного музею), його постійні подорожі, археологічні розкопки, мандрування, численні знайомства, доброзичливість, чуйність, гостинність – все це сприяло його надзвичайній популярності у широких колах суспільства. «Ваше ім’я на Кубані дуже і дуже в великому почоті”, – писали йому шанувальники [6]. Його добре знали і поважали в аристократичному салоні й у сільській хаті, в наукових і громадських колах, його активно залучали до справ українського національного руху: пропагування історії України, боротьби за рідну мову, видання українських книжок і періодики, боротьби з цензурою, святкування ювілеїв українських діячів, допомоги студентам-українцям тощо. Приятель вченого, художник О.Сластіон відзначав великий авторитет Д. Яворницького, що його мав науковець, зокрема, у Миргороді, де «всі тутешні пани [його] поважають і послухають, що [він] їм скаже – те й зроблять” [7]. Дмитро Іванович й сам визнавав, що “знакомство у меня, по правде сказать, обширное” [8].

Обставини життя вченого склалися так, що він часто змінював місце проживання: Харків, Санкт-Петербург, Ташкент, Самарканд, Полтава, Варшава, Москва, Катеринослав. Тривалим було його перебування також в Херсоні, Фаліївці, Жуклі, Миргороді, Царському Селі, Котовці, Богодарі, Будаківці та інших містах і селах України та Росії.

Тема наукових досліджень Д.Яворницького (запорозьке козацтво – вічна тема українства), його активна позиція в українському культурно-національному русі сприяли високому громадському статусу, що його посідав Дмитро Іванович в українському свідомому співтоваристві [9]. Останнє, усвідомлюючи суспільне значення його творчості, морально і матеріально підтримувало діяльність вченого. Син сільського псаломщика і простої селянки, Д.Яворницький тривалий час не мав коштів на освіту, на видання книжок, наукові дослідження, а іноді й на хліб. Молодий вчений змушений був давати приватні уроки, позичати гроші, жити «на дарових хлібах”, навіть продавати необхідні речі [10]. “Грошей нема, долгов как у собаки куцой”, – скаржився він другові Я.Новицькому [11]. Вже перебуваючи на посаді директора музею, Д.Яворницький все ще відчував грошову нестачу [12]. Й тут ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію. Людина, яка сама постійно потребувала допомоги, знаходила можливості видавати свої наукові твори, допомагати іншим і брати участь у багатьох національних благодійних починах. Й це стало можливим завдяки саме меценатам, серед яких були впливові заможні особи, з деякими Д.Яворницький підтримував знайомство, а з деякими – міцну дружбу. Серед останніх: Г.Алексєєв, В.Гегело, М.Комстадіус, О.Поль, О.Синельников, С.фон-Таль, В.Тарновський, М.Урусов, В.Хрінников та ін. Поміж прихильників Д.Яворницького були: міністр, директор департаменту, гофмейстер Двору, князі, графи, генерали, видатні вчені, письменники, актори, композитори та ін.

Д.Яворницький справляв незабутнє враження на тих, хто з ним спілкувався, й тому часто спілкування перетворювалося на дружбу. Знайомі й друзі переймалися його творчими планами і допомагали в їхній реалізації. Генерал-майор О.Синельников запевняв Д.Яворницького, що «всегда буду о Вас радеть, так как с первого раза моего с Вами знакомства, стал питать к Вам моё глубокое уважение» [13]. Самому Д.Яворницькому імпонували люди добрі, небайдужі, співчуваючі чужому горю. Взірцем такою людини для нього був професор Ф.Корш – «добра душа, тип настоящого вченого чоловіка», котрий «як де встріне убогого чолов’ягу, то й штани з себе зниме та віддасть йому” [14]. Дмитро Іванович дотримувався принципу: “Хто стука, тому відчинять, і хто просе, тому дають” [15].

Вважаємо, що меценатство варто розглядати не тільки як матеріальне (грошове) пожертвування, але й як сприяння (протежування) в організації музеїв, виставок, лекцій, ювілеїв, видання книжок, часописів, влаштування на посаду, навчання, створення умов для наукових дослідів і творчої праці тощо. Завдяки дружбі й матеріальній підтримці з боку, зокрема Г.Алексєєва, Г.Байдака, О.Синельнікова, С.фон-Таль, П.Гана, А.Миклашевського, А.Карцової, Д.Яворницький здійснив археологічні дослідження в маєтках цих та багатьох інших землевласників [16]. Особливо цікавими на знахідки коштовних старожитностей виявилися розкопки 1897 р. в с. Михайлово-Апостолово (маєток генерала О.Синельнікова) [17]. Сестра генерала О.Синельникова С.фон-Таль також надсилала гроші на розкопки в с. Михайлово-Апостолово [18]. Значні пожертви на творчість Д.Яворницького зробив син С.фон-Таль Микола Комстадіус, який згодом став близьким другом Д.Яворницького [19]. Саме на гроші М.Комстадіуса були здійснені дослідження в маєтку останнього – с. Фаліївці (Херсонського повіту Херсонської губернії), надруковані 1-й том «Історії запорозьких козаків» [20] та «История села Фалеевки-Садовой» (СПб., 1892). Окрім того, М.Комстадіус, О.Синельников і С.фон-Таль (усі вони – нащадки гетьмана Д.Апостола) неодноразово надсилали гроші вченому, надавали свої помешкання для його проживання. В їх маєтках у Фаліївці та Жуклі Дмитро Іванович часто відпочивав і працював над своїми творами, користуючись великою бібліотекою і сімейним архівом, в яких були документи гетьмана Д. Апостола і книжки з власної збірки останнього.

Можливість досліджувати приватні бібліотеки, архіви та колекції (особливо нащадків козацької старшини) дозволили вченому розшукати унікальні писемні пам’ятки з історії України. Так, в збірці відомого петербурзького колекціонера П.Я.Дашкова (1849-1910) Д.Яворницький розшукав рідкісні зображення Чортомлицької Січі та декілька творів про запорожців німецькою, французькою та ангійською мовами, в тому числі твір Фенріха Гендльовіка “Докладний і правдивий опис запорозьких козаків” (німецькою мовою) [21].

Серед тих, хто допомагав Д.Яворницькому, підтримував його ( в тому числі й матеріально), сприяв у творчих і життєвих справах були також В.Сипягін, П.Пелехін, П.Саладилов, Д.Мордовець, О.Поль, О.Сластіон, Я.Гололобов та ін. [22]. Велику підтримку і допомогу здобув Д. Яворницький від діячів української колонії в Петербурзі [23]. Грошову допомогу вченому надавали Г.Вашкевич [24], П.Ган [25], Г.Байдак [26], Г.Алексєєв [27], Я.Новицький [28] та ін.

Гроші на дослідження Д.Яворницький одержував також від Московського археологічного товариства. Так, влітку 1885 р. він отримав 100 руб. [29], а у 1895 р. від Літературного фонду 200 руб. [30]. Значні кошти жертвували меценати на видання творів Д.Яворницького. Так, у 1889 р. 100 руб. вчений отримав від Я.Гуревича на видання книги “Вольности запорожских козаков” (СПб., 1890) [31]. На видання повісті “Наша доля – Божа воля” Д.Яворницький одержав у 1900 р. 300 руб. від мецената, який захотів лишитися невідомим [32]. Книга “Запорожжя в залишках старовини і переказах народу” була надрукована на кошти В.Тарновського, який пожертвував на це 1000 руб. [33], а збірка фольклорних матеріалів Д.Яворницького була видана у 1906 р. завдяки фінансовій допомозі В.Гегела [34]. Ще один катеринославський меценат В.Хрінников [35] надав гроші (200 руб.) на видання “Матеріалів до біографії Т.Шевченка” (1909) [36]. На шмуц-титулі останнього видання зазначено, що гроші “од продажу книжки підуть на пам’ятник Т.Шевченка”.

В просуванні по науковому шляху Д.Яворницькому допомагали відомі вчені, громадські й культурні діячі, впливові особи, як-от: О.Потебня, М.Сумцов, Ф.Корш, І.Рудченко, М.Алексеєнко, П.Пелехін, В.Котельников та ін. [37]. Влаштуватися чиновником з особливих доручень у Варшавську казенну палату 1895 р. допоміг Д.Яворницькому І.Рудченко (рідний брат Панаса Мирного) [38].

Про доброчинну діяльність Д.Яворницького, його чуйність до незаможних було добре відомо по всій Україні. В українському співтоваристві знали про зв’язки вченого “з Петербургом і впливовими людьми”, про його величезну популярність і високий авторитет, і тому зверталися з проханням посприяти у тій чи іншій справі [39]. Особливо збільшилася кількість таких прохань, коли Д.Яворницький оселився в Катеринославі [40].

Д.Яворницький робив грошові пожертви у царині освіти. Зокрема, у 1903 р. він зробив внесок у розмірі 100 руб. (це досить велика сума) у фонд Петербурзького товариства ім. Т.Шевченка для допомоги студентам-українцям, що навчалися в навчальних закладах Петербурга. На той час це була досить значна сума, про що П.Саладилов писав Д.Яворницькому: “Твои сто рублей на общество Шевченка растрогали меня, как никогда… С одной стороны, тебя нужно записать пожизненным членом общества, ибо пожизненный взнос равняется 50 р., а ты даешь вдвое больше» [41].

1916 р. Дмитро Іванович заплатив 100 руб. за навчання 3-х учнів Катеринославської класичної гімназії: Д.Марченка, В.Прими та М.Федоренка [42]. Він також перерахував кошти на розвиток школи в рідному селі Сонцівці, що на Харківщині [43]. У 1888 р. Д.Яворницький зробив грошовий внесок на вшанування пам’яті педагога Н.Тумасова і підтримку його родини [44].

Однією з форм меценатської діяльності Д.Яворницького було пожертвування власних творів (книжок) громадським, шкільним, інститутським бібліотекам, товариствам і окремим особам, зокрема Катеринославському товариству “Просвіта”, НТШ, лохвицькій громадській бібліотеці, бібліотеці рідної Сонцівки, книгарні “Діло”, катеринодарським бібліотекам ім. М.Гоголя та ім. О.Пушкіна, гурту українознавства Петербурзького університету та ін. [45]. Вчений допомагав українським студентам, що навчалися у Петербурзі та Москві, отримувати українські видання з Галичини. Він завжди підтримував талановиту молодь, зокрема сільського вчителя, фольклориста з Томаківки М.Сергієва [46], постійно надсилав йому гроші, книжки, консультував у творчих справах [47]. Свого часу Д.Яворницький брав участь в організації фонду стипендії ім. М.Костомарова для студентів Харківського університету [48].

Видатну роль відіграв Д. Яворницький в діяльності катеринославського товариства «Просвіта» [49] та «Просвіт» інших міст України, взагалі в просвітянському русі. Завдяки йому відбулося у Катеринославі святкування 100-літньої річниці від дня народження Кобзаря (1914). Д.Яворницький був почесним головою Шевченківського комітету. Вчений також сприяв будуванню народної української аудиторії в Катеринославі (в катеринославській управі прохав дати місце під будівництво). Цей будинок (збудований на кошти В. Хрінникова і за науковими консультаціями Д.Яворницького) й сьогодні є окрасою Дніпропетровська (готель «Україна»).

Д. Яворницький брав активну участь у святкуванні ювілеїв і роковин Т.Шевченка, зборах коштів на пам’ятник Кобзарю та інших починах, пов’язаних з ім’ям видатного поета. Завдяки заклику Д.Яворницького Новомосковське земське зібрання асигнувало на пам’ятник Т.Шевченкові 500 руб. [50]. Спорудження пам’ятника Кобзарю було важливою громадською справою в Україні на поч. ХХ ст. Пильнувало цю велику національну справу Товариство пам’яті Т.Шевченка (засноване 1908 р. в Петербурзі). Д.Яворницький на прохання Товариства залучив до цієї справи І.Рєпіна, а також активно агітував за неї.

1903 р. Дмитро Іванович брав участь у такій всеукраїнській маніфестації, як відкриття пам’ятника І.Котляревському у Полтаві. Того ж 1903 р. до Д.Яворницького звернувся Комітет із святкування ювілею М.Лисенка з проханням “прикласти старань щодо збору грошей на дарунок видатному композиторові”, зазначаючи, що “Ви їздите по Україні, маєте велике число знайомих, вони Вас знають і поважають” [51]. Вчений взяв участь і у придбанні дарунку до 25-річчя творчої діяльності М.Заньковецької (1908 р.) [52].

1914 р. вчений підтримав ініціативу львівського товариства “Сокіл” щодо спорудження “українського майдану” у Львові [53]. В листі членів цього Товариства до Д.Яворницького підкреслювалось: “Ваше ім’я значне є кожному свідомому українцеві. Ваше ім’я пригадує кожному дорогих нам запорожців. Ми хочемо воскресити запорізьку славу” [54].

Д.Яворницький своїми матеріалами, порадами, протегуванням у виданні та рецензуванні творів допомагав Б.Грінченкові, О.Кониському, В.Щербаківському [55]. Вчений співпрацював з «Благодійним товариством видання загальнокорисних і дешевих книг», що було засноване 1898 р. в Петербурзі, з Катеринославським благодійним товариством [56]; прочитав багато лекцій на користь різних благодійних товариств, громадських бібліотек, училищ, гімназій тощо [57].

Вельми прислужився Д.Яворницький українським часописам: «Зоря». «Киевская старина», «Рідний край», «Рада», альманаху «Складка» [58]. Вчений бажав «внести и свою лепту в такой прекрасный и во всех отношениях полезный журнал», как “Киевская старина”, – писав Дмитро Іванович в листі до редактора Ф.Лебединцева (1884 р.) [59]. Він розповсюджував ці видання, шукав передплатників і меценатів, безкоштовно писав для них статті, розміщував оголошення тощо. У 1910 р. на підтримку газети “Рада” Д.Яворницький пожертвував 100 руб. [60] Видавець газети Є. Чикаленко був приємно вражений, що Дмитро Іванович “так близько до серця взяв” цю справу, яка “повинна бути дорогою для всіх нас” [61].

Д.Яворницький опікувався долею кобзарів (М.Кравченка, І.Кучугури-Кучеренка, С.Пасюги, П.Ткаченка та ін.), влаштовував їхні концерти, залучав до своїх лекцій (особливою популярністю користувалися лекції “Про українських кобзарів, бандуристів та лірників”), надавав притулок в музеї, купував одяг і давав гроші [62]. “Рідним татом” називали його кобзарі.

Не побоявся Дмитро Іванович у 1905 р. переховувати в музеї від поліції О.Коваленка, І.Чорнойвана, М.Ткаченка, а у 1908 р. – клопотатися і визволяти з тюрми політичних в’язнів В.Строменка та Паляничку [63].

Він допомагав влаштуватися на роботу В.Строменкові, М.Сластіону, Ю.Александровичу, К.Білиловському, П.Дзяковичу, М.Грінченко, В.Кравченку, Т.Романченку [64], О.Косач-Кривинюк (сестрі Лесі Українки) [65] та багатьом іншим.

Особливою сторінкою в меценатській діяльності Д.Яворницького були його численні пожертви Катеринославському музею ім. О.Поля (власними колекціями і грошима, на які він купував пам’ятки, книжки тощо для музею). Як відзначило у своєму листі Катеринославське наукове товариство, саме колекції, що їх пожертвував у 1902 р. Д.Яворницький, були покладені у підґрунтя музею і склали на той час “найголовнішу його частину”. Це пожертвування вченого “сильно просунуло справу створення музею” [66]. В музейних справах Д.Яворницькому допомагали і сприяли Я.Гололобов, А.Синявський, С.Бродницький, В.Гегело, Г.Алексєєв, М.Урусов, П.Сочинський та ін.

Резюмуючи, зазначимо, що синтез фактичних даних, виявлених в епістолярії Д.Яворницького, свідчить про його активну і різнобічну меценатську діяльність, а також про те, що одночасно вчений й сам був досить “привабливою” особою для благодійницької діяльності з боку інших участників меценатського руху. Саме завдяки допомозі меценатів вченому вдалося здійснити значні творчі плани. Окрім того, дослідження меценатської діяльності Д.Яворницького дозволило висвітлити основні, пріоритетні напрями в українському меценатському русі останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст., завдяки чому були збережені головні компоненти, що складають ядрище національної культури. Залишається побажати сучасним меценатам активності й уміння спрямовувати свої меценатські зусилля на підтримку і реалізацію гідних приоритетних проектів і починів.

Бібліографічні посилання:

1. Абросимова С. В., Архіпова Т. А., Степаненко Н. О. З історії меценатства та колекціонерства на Катеринославщині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Питання історії України. Історико-культурні аспекти: Зб. наук. пр. – Д., 1993. – С. 64-71; Журба О. І. До історії архівної справи та колекціонування на Катеринославщині кінця XVIII – першої половини XIX століття // Спадщина: Збірник статей. – Д.: Арт-Прес, 1999. – С. 9-20; Тележняк К. О. З історії колекціонування на Катеринославщині в кінці XVIII – на початку XX ст. (історіографічний аспект) // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки: Наук. щорічник. Вип. 1. – Д.: НГУ, 2004. – С. 165-169.

2. Шаповал І. М. В пошуках скарбів. – К., 1963; Він само. Козацький батько. Образ Д. І. Яворницького у спогадах письменників, діячів культури і науки. – Кривий Ріг, 1998; Гапусенко І. М. Дмитро Іванович Яворницький. – К.: Наук. думка, 1969; Шубравська М. М. Д.І.Яворницький: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К.: Наук. думка, 1972; Заруба В. М. Академік Дмитро Іванович Яворницький // Заруба В. М. Постаті. (Студії з історії України). Кн. 2. – Д., 1993; Яременко І. І. Археологія у житті та науковій спадщині академіка Д. І. Яворницького: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1994; Чабан М. Сучасники про Д. І. Яворницького. – Д.: Дніпро, 1995; Абросимова С.В. Дмитро Яворницький. – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1997; Вона само. Вчений-подвижник // УІЖ. – 2005. – № 4. – С. 4 – 46.

3. Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історика, краєзнавця та етнографа Д. І. Яворницького: (Матеріали науково-практичної конф., присв. 135-річчю з дня народження вченого). – Д., 1991; Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конф., присв. 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з’їзду. – Д., 1995; З минувшини Подніпров’я. До 140-річчя від дня народження Д. Яворницького. – Д.: Дніпро, 1995; Академік Д.І. Яворницький і перша вища гірнича школа України. Документи і матеріали / За заг. ред. проф. Г. К. Швидько. – Д.: НГУ, 2004; Постать Д. І. Яворницького на тлі історичної епохи. [До 150-річчя з дня народження академіка Д. І. Яворницького] // Грані. – 2005. – № 5 (43). – С. 3 – 87; Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. пр. /Ред. кол.: С. І. Світленко (від. ред.) та ін. – Д.: ДНУ, 2005.

4. Шубравська М. М. Вк. пр.; Абросимова С. В. Дмитро Яворницький; Чабан М. Діячі Січеславської “Просвіти” (1905-1921): Біобібліографічний словник. – Д., 2002.

5. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького (ЕСЯ). Вип. 1. Листи вчених до Д. І. Яворницького. – Д.: Гамалія, 1997; Вип. 2. Листи діячів науки і культури до Д. І. Яворницького. – Д., 1999; Вип. 3. Листи музейних діячів до Д. І. Яворницького. – Д.: Арт-Прес, 2005; Вип. 4. Листи Д. І. Яворницького. – Д.: Арт-Прес, 2005.

6. Дніпропетровський історичний музей (ДІМ). ВР. Ф. 10. Особовий архів Д. Яворницького. Арх-14961.

7. ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 356.

8. Там само. – Вип. 4. – С. 96.

9. Абросимова С. В. Д. І. Яворницький: творча спадщина вченого в культурно-громадському контексті кінця ХІХ – початку ХХ століття // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. – Д., 2003. – С. 106 – 121.

10. ЕСЯ. – Вип. 4. – С. 103, 122, 149, 161, 163, 165, 191, 198.

11. Там само. – С. 166.

12. Там само. – С. 44.

13. ДІМ. Ф. 10. Арх-19825.

14. ЕСЯ. – Вип. 4. – С. 27.

15. Там само. – С. 53.

16. Про це див.: Эварницкий Д. И. Публичные лекции по археологии России. – СПб., 1890. Цю книгу Д. Яворницький присвятив Г. Алексєєву, про що свідчить текст на титульному аркуші: «Посвящаю Георгию Петровичу Алексееву на память пребывания в Котовке летом 1889 года».

17. Эварницкий Д. И. Раскопки курганов в Херсонской губ., Херсонского и Александровского уездов (в имении А. Н. Синельникова, Михайлове-Апостолове и хуторе О.В.Волковой) // Труды XI Археологического съезда в Киеве. – М., 1901. – Т. 1. – С. 718-735.

18. ДІМ. Ф. 10. Арх-19832.

19. Синельников В. В. Д. І. Яворницький у колі фаліївських друзів // Грані. – 2005. – № 5 (43). – С. 33 – 36.

20. Див. передмову автора до 1-го видання книги: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1990. – Т. 1. – С. 12. Зокрема, на виготовлення малюнків та кліше для цієї книги М. Комстадіус пожертвував 200 руб. сріблом (див.: ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 338).

21. Про цю пам’ятку див.: Білокінь С. Музей України. (Збірка П. Потоцького): Дослідження, матеріали. – К., 2006. – С. 162.

22. ЕСЯ. – Вип. 1. – С. 387; Вип. 3. – С. 191; Вип. 4. – С. 167. Також див.: Іваннікова Л. В. Д. І. Яворницький та Я. П. Новицький: до проблеми взаємин // Регіональне і загальне в історії. – С. 14 – 16; Тарасенко І. Товариш козацького батька // Київська старовина. – 1996. – № 1. – С. 10 – 18; Кочергін І.О. Д.І.Яворницький і О. М. Поль: долі, пов’язані з історією Придніпров’я // Грані. – 2005. – № 5 (43). – С. 32 – 33.

23. Абросимова С. В. Д. І. Яворницький і українська колонія в Петербурзі // Скарбниця ріднокраю. – Д., 1993. – С. 10 – 14.

24. ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 96.

25. Там само. – С. 105. Про П. Гана див.: Шапаренко Т. І. Кореспондент Д.І.Яворницького Петро Ган // Грані. – 2005. – № 5 (43). – С. 55 – 57.

26. ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 33.

27. Там само. – С. 24, 26. Про Г. Алексєєва див.: Чуднова Т. А. Георгий Петрович Алексеев – общественный и культурный деятель Екатеринославщины // Українсько-російські культурні зв’язки: історія і сучасність: Міжрегіон. наук.-практ. конф. – Д., 1997. – С. 49 – 50.

28. ЕСЯ. – Вип. 4. – С. 154.

29. Там само. – Вип. 1. – С. 413.

30. Там само. – Вип. 4. – С. 137.

31. Там само. – С. 119.

32. Там само. – Вип. 2. – С. 218, 223.

33. Там само. – Вип. 3. – С. 584; Вип. 4. – С. 177.

34. Про В. Гегела див.: Швидько Г. К. Василь Гегело та його листування з Михайлом Комаровим // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки. Вип. 1. – Д.: НГУ, 2004. – С. 62 – 76.

35. Про нього див.: Лазебник В. І. Сучасники Дмитра Яворницького Хрінникови: історія і доля // Грані. – 2005. – № 5 (43). – С. 76 – 81.

36. Чабан М. Діячі Січеславської “Просвіти”. – С. 473.

37. ЕСЯ. – Вип. 1. – С. 463; Вип. 4. – С. 36, 38.

38. Там само. – Вип. 1. – С. 462.

39. Там само. – Вип. 2. – С. 154, 156, 306.

40. Там само. – С. 273, 281, 292, 320.

41. Абросимова С. В. Дмитро Яворницький. – С. 25 – 26.

42. ДІМ. Ф. 10. Арх-14890.

43. Там само. Арх-17687.

44. ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 592.

45. Там само. – Вип. 1. – С. 427; Вип. 2. – С. 107, 300; Вип. 3. – С. 236; ДІМ. Ф. 10. Арх-13936, 15481, 17687.

46. Про нього див.: Кондратьєва І. Ю. Етнограф Сергієв М. К. // Скарбниця ріднокраю. – Д., 1993. – С. 39 – 44.

47. ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 270, 286, 288, 292, 299, 303.

48. Там само. – С. 96.

49. Журба О. І. Діяльність Д. І. Яворницького в Катеринославській “Просвіті” // Питання історії України. Історико-культурні аспекти. – Д.: ДДУ, 1993. – С. 80 – 88.

50. ДІМ. Ф. 10. Арх-21120.

51. ЕСЯ. – Вип. 1. – С. 603 – 604.

52. Там само. – Вип. 2. – С. 294.

53. ДІМ. Ф. 10. Арх-19345.

54. Абросимова С. В., Перкова А. І. Д. І. Яворницький і Галичина // З минувшини Подніпров’я. – Д.: Дніпро, 1995. – С. 51 – 55.

55. ЕСЯ. – Вип. 1. – С. 273, 799; Вип. 4. – С. 54.

56. ДІМ. Ф. 10. Арх-24721, 24758, 24761, 24788.

57. ЕСЯ. – Вип. 3. – С. 122, 364, 541.

58. Там само. – Вип. 1. – С. 614; Вип. 2. – С. 157, 193, 194, 201 – 204, 414, 215, 235.

59. Там само. – Вип. 4. С. 92.

60. Там само. – С. 260.

61. Там само. – Вип. 1. – С. 615.

62. Там само. – Вип. 2. – С. 159, 165, 255, 257.

63. Там само. – С. 300, 301; Шубравська М. М. Вк. пр. – С. 100, 101.

64. Там само. – Вип. 1. – С. 278; Вип. 2. – С. 14, 240, 241; Вип. 4. – С. 25, 29, 53, 54.

65. Василенко Н. Є. Катеринослав і родина Косачів // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. – Д., 1999. – С. 69 – 72.

66. ДІМ. Ф. 10. Арх-18205.