Стара Самарь: проблеми та перспективи створення історико-культурного комплексу

Панченко В.Г.

 

Сучасні стрімкі урбанізаційні процеси, поряд з підвищенням рівня міграцій населення, зумовлюють концентрацію технологічного, інтелектуального, людського та економічного потенціалу у містах. Загальносвітові тенденції на тлі глобалізаційних процесів сприяють мобільності ресурсів, передусім людських, у зв’язку з чим на одне з перших місць вийшов критерій комфортності середовища для людини. В умовах, що склалися в Україні, це найбільш помітно у виїзді за кордон молодих фахівців з ІТ-технологій: при однаковому рівні прибутків на Батьківщині та за її межами і при більших податках за кордоном молодь обирає закордоння. Це пояснюється не тільки широко тиражованими фактами про економічну кризу в Україні, а більш глобальною проблемою – відсутністю комфортного міського середовища.

Метою даної статті є аналіз початкового етапу історії міста Дніпра, особливостей формування сучасного іміджу міста, окреслення можливостей створення позитивного іміджу міста Дніпра шляхом звернення до його багатошарової історії й конструювання культурно-історичного ландшафту, розглянути можливості пристосування пам’ятки історії національного значення – містечка Самарі, створення на її базі історико-культурного центру та можливості його використання для розвитку м. Дніпра.

Місто Дніпро має образ великого промислового центру, «міста чавуну, сталі та ракет», який склався за радянської доби, де відсутня туристична інфраструктура, присутні екологічні проблеми. Це не сприяє формуванню комфортного для життя й дозвілля міського середовища, привабливого для сучасної, постмодерної людини – чи то для молодого українського фахівця, чи для іноземного туриста. Створений за тоталітарної доби технократичний імідж міста, та сформована радянською політикою свідомість мешканців сьогодні не сприяють поступальному розвиткові українського міста Дніпра з полікультурною спадщиною та великим соціальним, науковим і туристичним потенціалом. Значною мірою такий стан речей зумовлений тим, що потужний пласт унікального мультикультурного минулого тривалий час замовчувався. Одним із кроків на шляху подолання цієї ситуації є звернення до козацького періоду в історії Дніпра, а саме – до міста Самарь. Подолання міфологем радянського часу можливе лише через розбудову нового, українського культурно-історичного ландшафту м. Дніпра. Разом з тим, звернення до козацького минулого Дніпра є втіленням політик відновлення національної пам’яті та «м’якої» декомунізації. Остання передбачає збагачення міського простору, насиченого радянськими елементами, новими, альтернативними історико-культурними об’єктами.

Не буде перебільшенням стверджувати, що унікальна пам’ятка світового значення – козацьке містечко Самарь – є ідеальним інструментом для переосмислення історії міста Дніпра, формування української історичної свідомості у мешканців і гостей міста, та розбудови історико-культурного комплексу міжнародного значення. Завдяки козацькій Самарі м. Дніпро має реальні можливості стати не тільки потужним туристичним центром, а й найбільш комфортним містом як мінімум Центральної України.

Старовинне запорозьке місто Самарь XVI ст., на основі якого у XVII ст. постала збудована гетьманом Іваном Мазепою Новобогородицька фортеця – найважливіша багатошарова пам’ятка Надпоріжжя, котра відіграла чільне місце у багатьох знакових подіях козацької доби і, згодом, у заснуванні Катеринослава Кільченського. Зручне природно-географічне розташування мису поблизу с. Шевченко (Самарський р-н м. Дніпро) сприяло його залюдненню з часів енеоліту-бронзи (поряд з іншою широковідомою пам’яткою – Ігренським півостровом). У IIIIV ст. територія мису була заселена носіями поліетнічної черняхівської археологічної культури, а на березі р. Самара було влаштовано перший залізоробний центр у регіоні (поселення Богородичне-1) [4, c. 52]. Історики стверджують, що за часів Київської Русі територією пам’ятки проходив лівобережний суходільний відтинок шляху «з варяг у греки», а у XV ст., через занепад бродницького міста на Поповому мисі (лівий берег р. Самара) його мешканці перебралися саме сюди, у захищений природою високий півострів над зручним перевозом через р. Самару.

Археологічні дослідження півострова проводилися фахівцями Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара на чолі з доктором історичних наук, заслуженим професором І. Ф. Ковальовою з 2001 по 2012 р., а у 2016-2017 рр. розвідки проводилися Дніпровською археологічною експедицією ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України. Дослідження із залученням підводної археології підтвердили існування давнього перевозу через Самару, поруч з яким знаходилося поселення золотоординського часу; саме на ділянці, прилеглій до перевозу, зосереджені знахідки золотоординських монет – пулів, стріл, жіночих прикрас 1380-х рр. За думкою І. Ф. Ковальової, це дає підстави для досить відповідального висновку щодо існування поселення XIII – XIV ст. із змішаним в етнічному та соціальному сенсі населенням, до котрого належали так звані бродники, що в історичному вимірі продукувало виникнення козацького осередку – Самарі [3, с. 5].

Грамотою 1576 р. польський король Стефан Баторій передав «старовинне містечко з перевозом Самарь» запорожцям. Довгий час історики вважали цей документ пізнішою підробкою. Але у 2012 р. В. М. Шалобудовим досліджено вулицю поселення середини – кінця ХVI ст., знайдено монети Івана Васильовича Грозного (Московія) та предмети вогнепальної зброї. Це підтвердило існування населеного пункту у другій половині XVI ст. [3, с. 5-6; 6, с. 299]. На XVI ст. Самарь – невелике, але стратегічно важливе поселення на перевозі через р. Самару, яке обслуговує торгівлю Ганзейського союзу, Польщі, Московської держави, Кримського ханства [3, с. 8-9].

Початок – середина ХVIІ ст. – розквіт козацької Самарі, це підтверджується, зокрема, аналізом нуміматичного матеріалу, що був проведений В. М. Шалобудовим. Поселення розростається, торгівля йде більш жваво, суттєво більша кількість монет з різних регіонів. Існує гіпотеза, що тут, далеко від основних подій Визвольної війни 1648-1657 рр., Богдан Хмельницький карбував фальшиві польські монети для масштабної фінансової диверсії у ході війни [4, c. 104-106]. У добу Руїни відбувся певний занепад поселення, пов’язаний із загальним занепадом України в добу Руїни. Проте Самарь не зникло цілком, про що свідчить діючий шинок над перевозом.

У 1688 р. за наполяганням російського уряду гетьман Іван Мазепа збудував тут Богородицьку фортецю. Поселення отримує грамоту на міський статус, тут квартирує російський та козацький гарнізон, виникає козацька сотня, будується церква. У фортеці був будинок самого Івана Мазепи, та помешкання вищих козацьких старшин Гетьманщини. Запорожці в союзі з татарами під час повстання Петра Іваненка штурмували фортецю і захопили посад, проте саму цитадель їм не вдалося захопити. Фортецю ліквідували за умовами Прутського миру у 1711 р., однак земляні вали не зруйнували.

Заключний етап історії Старої Самарі – це середина-кінець ХVIІІ ст. Фортецю відновили під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. як Старосамарський ретраншемент, який стає базою російських армій у війнах проти Османської імперії. Тут існувала Старосамарська козацька сотня Гетьманщини [5]. Під час будівництва Катеринослава Кільченського (друга пол. 1770-х рр.) фортеця входила до складу міста як укріплений форштадт. Поселення остаточно занепало у 1790-х рр. через повну втрату фортецею воєнного значення.

Таким чином, козацьке місто Самарь, коріння якого за археологічними знахідками сягає першої чверті XVI ст., свідчить про безперервність урбаністичного процесу на території сучасного м. Дніпра. Прикордонне місто відігравало важливе значення в історії України литовсько-польської та козацької доби, було центром міжнародної торгівлі та економічних зв’язків з Кримом, Туреччиною, Московією, багать тьма центрально- та східноєвропейськими країнами. Наприкінці XVII ст. гетьман Іван Мазепа, та Московська держава, яка втілювала експанціоністську політику, спорудили на місці козацької Самарі Богородицьку (Новобогородицьку) фортецю, земляні укріплення якої збереглися до нашого часу. Місто Самарь є унікальною багатошаровою пам’яткою, яка репрезентує мультикультурне минуле Придніпров’я на тлі українського культурного простору, та козацьке коріння сучасного м. Дніпра, отже, дозволяє органічно інтегрувати м. Дніпро до загальноукраїнського «історичного полотна», додати до його іміджу таку важливу складову, як потужний історичний спадок. У випадку степового регіону, де немає давніх міст (у класичному, притаманному європейській цивілізації визначенню цього поняття) м. Дніпро цілком спроможне створити конкуренцію Львову, з його образом давньої княжої столиці Західної України.

Багаторічні дослідження дніпровських археологів, відображені у десятках наукових публікацій та двох випусках каталогів артефактів [1; 2], засвідчують необхідність створення на базі пам’ятки історико-музейного комплексу, метою діяльності якого повинно стати, поряд з поліпшенням туристичної привабливості м. Дніпра, виконання виховної та освітньої функцій, спрямованих на формування українського культурного простору, розбудову українського історико-культурного ландшафту м. Дніпра, популяризація нового туристичного об’єкту. Для цього необхідною умовою є музеєфікація та експонування у створюваному музеї унікальних не тільки для України, але й для Центрально-Східної Європи артефактів, які репрезентують ранній етап історії міста Дніпра. Найбільш оптимальною буде реконструкція козацького містечка Самарь і Новобогородицької фортеці, організація в музеї павільйонів, які усебічно відображатимуть татарську, литовсько-польську та козацьку складові в історії Дніпра. У такий спосіб можна буде наочно представити мультикультурну спадщину міста і регіону. Концепт мультикультурності сьогодні є провідним в культурно-просвітницькій роботі та історіописанні у країнах ЄС (зокрема, Польщі): як приклад можна навести експозицію «Сім див Нижньої Силезії», що діяла у музеї історії м. Вроцлава навесні 2016 р. Необхідною також є консервація археологічних розкопів, та організація використання пам’ятки відповідно до пам’яткоохоронного законодавства України.

Реконструкція козацького містечка має супроводжуватися археологічними дослідженнями, архівними пошуками, залученням провідних фахівців з козацької проблематики та високофахових архітекторів. Основу експозиції музею мають скласти артефакти з багаторічних розкопок дніпровських археологів, а також артефакти, здобуті під час поточних досліджень. Провідною ідеєю при створенні музейних експозицій має стати концепція Великого Кордону, відповідно до якої наш край є перетином східної та західної цивілізацій, що породив унікальні форми культури. Історико-культурний комплекс має будуватися й функціонувати виключно на наукових засадах, із залученням провідних фахівців та з використанням сучасних наукових здобутків.

Вивчення досвіду європейського та українського досвіду свідчить, що популярними є такі туристичні галузі, як археологічний туризм та парки експериментальної археології. Археологічний туризм – це можливість не тільки подивитися на роботу фахових археологів та оглянути експозиції, але й на комерційній основі (та під наглядом археологів) самому взяти до рук лопату або щіточку і відчути себе справжнім дослідником, співавтором наукового відкриття. Парк експериментальної археології – це науковий осередок, де можна побачити, як працюють давні знаряддя праці, пожити у реконструйованому житлі первісної людини, слов’янській напівземлянці або козацькій хаті, можна власними руками розрізати шматок шкіри крем’яним ножем, спробувати обробляти дерево крем’яною сокирою, поплавати у човні-довбанці тощо. Такі осередки мають високу атрактивність, виконують не тільки культурно-просвітницьку, але й освітню функції, формують живу історичну пам’ять.

Підсумовуючи, відзначимо, що розбудова комплексу сприятиме: формуванню української ідентичності та міської свідомості, конструюванню іміджу міста Дніпра як культурного та історичного центру в південно-східному регіоні України; патріотичному вихованню громадян, розбудові культурних контактів з іншими країнами (Литва, Польща) та розвитку туристичної галузі.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. – Д., 2007.

  2. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. Випуск 2. – Д., 2013.

  3. Ковальова І.Ф. Археологічні джерела у дослідженнях побуту мешканців козацької Самарі ‒ Новобогородицької фортеці / І.Ф.Ковальова // Історія та культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник. Вип. 10. – Д., 2013. – с. 4-12.

  4. Перлини козацького Присамар’я: містечко Самарь та Богородицька фортеця: темат. зб. – Д., 2008.

  5. Репан О. А. Палімпсест. Коріння міста: Поселення XVIXVIII ст. в історії Дніпропетровська / О. А. Репан, В. С. Старостін, О. В. Харлан. – Д., 2008.

  6. Шалобудов В. М. Датування козацької Самарі а підставі нумізматичних знахідок / В. М. Шалобудов // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. Вип. 11. – Д., 2013. – с. 298-302.