Топоніми кутків та околиць Чигирина

Харченко Л.

Топоніми кутків та околиць Чигирина

В перші десятиріччя XIX ст. забудова Чигирина, включаючи центр, була безсистемною. Будинки ставились розкидано, не вирівнювались вздовж вулиць.

Умовно місто ділилось на частини (кутки), вони відповідно мали свої назви (топоніми) які виникали не випадково, а залежали від багатьох факторів і тим чи іншим чином були прив`язані до місцевості. І навіть тоді, коли місто було переплановано за проектом архітектора В. Гесте (1826 р.), який передбачав його поділ на 53 майже однакові за площею квадратні квартали [6, 65], жителі продовжували жити кутками.

В 1920-х роках Чигирин зовні мало чим відрізнявся від міста минулого століття. Ось як описує його Іван Лютий: “Місто перерізає на дві половини тиха, оперізана подекуди очеретами та похилими вербами річка Тясмин. На правий берег налягала висока кам`яна гора – колись фортеця Дорошенка, круг міста, скільки оком скинь, рясні садки, зелені луки та байраки. Під горою, по старій традиції – центр міста. По один бік гори частина міста: “Лучка” й “Край”, а по другий – “Загора” або “Стінки”, бо там скрізь байраки або “стінки”. По лівому березі простягнулись вверх і вниз понад Тясмином передмістя: “Старий базар”, “Березняги”, “Селище”, “Тихе” – на старій затоці Тясмина, “Балка” й “Підмонастирь” біля колишнього жіночого монастиря, згаданого Шевченком “Княжні”. Все місто з заходу оточено кучугурами білого сипучого піску, укритого червоною лозою…” [8, 23`!

Достовірно невідомо скільки було кутків в Чигирині і чи збереглись назви всіх до сьогоднішніх днів, але за матеріалами польових досліджень можемо прослідкувати за деякими з них.

Цікавий переказ існує про куток “Забарівка”. Це передмістя Чигирина. Вона межує з с. Галаганівка. Зараз це урочище входить в межу міста (поблизу мосту через р. Ірклій та колишньої шкір-галантерейної фабрики). На початку XX ст. “Забарівку” називали “погибельне місце”. За свідченням старих людей в цій місцевості ламалися колеса, перекидатися вози. “Забарівка” походить від “забаритися”, “спізнитися”. Важко доводилось перебиратися через цю місцевість поки не збудували міст через Ірклій [12, 4].

Між “Забарівкою” та центром міста знаходиться інший куток – “край”, який, ймовірно, з`явився в кінці 19 ст. під час перепланування Чигирина та розбудови його південно-східної частини.

Качурівка, Качарівка, Кучарівка – цей куток називають по-різному. Чому він має таку назву невідомо, але він до цього часу існує. Розміщений понад лівим берегом Тясмина, від мосту і аж до “Селища”.

За спогадами місцевої жительки, уродженки Чигирина Захарченко Тамари Валентинівни (1935 р. н.) дізнаємося про Захарьки та Беззуби (теперішнє Селище), які простягаються понад лугом до с. Розсошенець по лівому березі Тясмина. А на правому знаходяться: Кирики по вул. Мічуріна до с. Суботів та Майстришина (за фермою) [5,1]. Не маємо сумніву, що їхні назви утворились від прізвищ сімей, які проживати на цих кутках.

Цікавими є назви кутків “Кішечка”, “Голоп`ятівка”, “Совівка” та їх походження. Про “Кішечку” знає майже кожен місцевий житель. Існує легенда нібито в цьому районі жив хворий чоловік, який спав у печі і у своєму обійсті тримав багато котів. Між собою люди його називали – Ваня Кішечка, а згодом прізвисько дало назву кутку. Знаходиться між І та II Радянськими провулками, поблизу “меліорації” (за Богдановою горою) [3, 1].

“Голоп`ятівка” сама говорить за себе. Куток, на якому жили дуже бідні люди, з роками отримав свою назву (по вул. Р. Люксембург, в районі цегельного заводу) [3, 1].

На Україні була традиція – в свята, вихідні, у вільні від роботи години сусіди сходились до одного будинку на відпочинок. Таким будинком по вул. Піонерській в Чигирині був будинок Совів і відповідно він дав назву кутку “Совівка” [3, 1].

Ці кутки зовсім невеликі, які нараховують всього по декілька будинків, але їх назви назавжди лишилися в людській пам`яті.

Дехто з чигиринців пам`ятає ще й про Ковалівський куток та Свищівку. Ймовірно назва походила також від прізвищ. Саме ці прізвища були дуже розповсюдженими в Чигирині (Коваль, Коваленко, Свищ).

Під час роботи в ДАЧО було виявлено ще декілька нових топонімів міста. Так, в документі 1919 року вказано, що Чигиринський військово-революційний комітет обирав делегатів на Всеукраїнський з`їзд Рад Робочих Селянських та Червоноармійських депутатів, який мав відбутися в Харкові 1 березня 1919 року. В оголошенні зазначалось, що вибори відбудуться: 1) На Воловій площі за мостом; 2) Біля міської управи; 3) На “Мулах” біля заводу Січового [2, 36]. В результаті проведених польових досліджень з`ясувалось, що один із шкіряних заводів Чигирина — завод Січового, знаходився на “Мулах”, на місці колишньої контори колгоспу ім. Т. Шевченка, що на вул. Садовій. Мули – низовина, яка постійно затоплювалася талими водами та тими, що стікали з гори, несучи за собою муляку та утворюючи цілі намоїни [4,1].

Старожили згадують ще один куток. Після революції офіцери повертались в Чигирин і оселялись за мостом на “Білоземцях” [4,1].

Мали свої назви і околиці міста, про які ми дізнаємось з матеріалів польових досліджень та за матеріалами краєзнавців.

На лівому березі Тясмина в межах міста навпроти міської лазні існувало озеро, яке мало назву “Чеканчик”. Більше ста років тому це озеро простягалось майже до с. Розсошенці. За дослідженнями краєзнавця О. Найди, відомо що це було гирло річки Ірдинь, Ідо витікала з Ірдинських боліт за 70 км від Чигирина і вливала свої води в Тясмин. Коли вирубали ліси в міжріччі, то рухомі піски притясминської долини засипали Ірдинь. Ще й тепер у селах Худоліївці, Трушівцях, Красносіллі, Погорільцях та Розсошенцях весною наповнюються водою невеликі озерця по місцях, де протікала Ірдинь. Біля Чигирина Ірдинь розливалася на два рукава. Один з них йшов через Значку (мова про нього буде йти пізніше) на болото Великого Лугу (його ще називали Монастир­ським – авт.) що біля колишнього чигиринського монастиря, а другий закінчувався Чеканчиком.

За однією з легенд відомо, що тут біля озера Чеканчик, в старо­винній церкві, за часів Б. Хмельницького чеканили металеві гроші [10, 3]. Підтвердження, що монету карбували в Чигирині, знахо­димо в Записці російського посла дяка Григорія Кунакова датованої груднем 1649 р.: “А в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мынзу й деньги делают; а на тех нових деньгах на одной стороне меч, а на другой стороне ево, Богданово, имя” [1, 316].

“Чеканчик” – куток, який потребує ще нових досліджень.

Лісовий масив в межах доріг на Черкаси від бувшого КПП, об`їзної дороги на Стецівську дамбу та дорогою Чигирин-Рацево з давніх давен називають Значкою (тепер це житловий масив Нового Чигирина). На місці р. Значки (а фактично це був один з рукавів гирла р. Ірдинь) тепер залишилось озеро [11, 3]. Щодо назви можемо тільки припускати, що на цьому місці, можливо, збиралися значкові товариші, які охороняли куренні та сотенні прапори, адже не виключено, що саме тут міг стояти Чигиринський козацький полк [7, 45].

Зі спогадів цього ж краєзнавця дізнаємося про Білоусову стінку, яка знаходиться на території міського мотодрому (за 3 км Ірина по дорозі Чигирин – Суботів). Вона здавна стінкою Семена Білоуса — матроса, який служив на царській яхті і на зароблені гроші придбав ці яри. Білоусова свою багату історію. До Чигирина в 1843 і 1845 рр. приїздив Шевченко, який цікавився історичним минулим краю. Вибираючи місце, щоб намалювати Замкову гору з Суботівського шляху познайомився з Семеном Білоусом та його братом Микитою, які добре знали історичні місця Чигирина, про що охоче розповідали гостю. Іноді Шевченко і ночував у їхній хаті, [ дорогою в Білоусові стінці [9, 4].

З уст старожилів довідуємося ще і про Урочище Джулайка (за через річку), Богунове болото (по дорозі на с. Орбіта, ліворуч від дороги), Сокиндровський Яр (за колишнім міжколгоспбудом) та ін., але на жаль інформації про назву цих місць не маємо.

Робота по вивченню топонімії міста – це перша спроба спогади старожилів та краєзнавців Чигирина, щодо стародавніх назв кутків та околиць. Вона ще не завершена і потребує подальшого дослідження.

Посилання

1. Воссоединение Украины с Россией. Документи й материалы в трех к; Т.2. – М.: изд-во АН СССР, 1954.

2. ДАЧО – Р.529, оп.1, спр.31.

3. Матеріали польових досліджень автора – Записано від Боровиченко Ганни Захарівни (1913р.н.), яка проживає в Чигирині Черкаської обл. Вересень 2004р.

4. МПДА – Записано від Захарченко Тамари Валентинівни (1935р.н.), яка проживає в Чигирині Черкаської обл. січень 2006 р.

5. МПДА – Записано від Захарченко Катерини (1924 р.н.), яка проживає в Чигирині Черкаської обл., березень 2006 р.

6. Кілессо С.К. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. – К.: Техніка, 2000.

7. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.: “Либідь”, 1993.

8. Солодар О.І. Нариси з історії Чигиринщини. — м. Черкаси: “Відлуння-Плюс”, 2003.

9. Найда О. Білоусова стінка // Зоря Комунізму. 1982р. – 16 березня.

10. Найда О. Чеканник // Зоря Комунізму. 1982р. – 9 січня.

11. Найда О. Значка // Зоря Комунізму. 1987р. – 17 жовтня.

12. Прокоф`єв О. З історії рідного краю // Зоря Комунізму. 1967 р. – 6 червня.


Стаття надрукована у збірці «Чигиринщина: історія і сьогодення. Матеріали науково-практичної конференції 17-18 травня 2006 року». – Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2006 – с.82-85