Категорії «Доба козацтва»

Російський вояк у запорозьких Вольностях XVIII століття: “свій”, “інший” чи “чужий”?

Нещодавно у Книгарні “Є” відбулась лекція Олега Репана к.і.н., доцента ДНУ, співробітника Інституту суспільних досліджень. Темою був “Російський вояк у запорозьких Вольностях XVIII століття: “свій”, “інший” чи “чужий”?” Постійна військова присутність Росії на теренах запорозьких козаків починається з кінця XVII століття, з побудови на місці поселення Самарь Богородицької фортеці. Значно збільшилася кількість російських укріплень в …

Документальний відеофільм “Січеславщина козацька”

Інститут суспільних досліджень у 2009 році організував зйомку документального фільму “Січеславщина козацька”. Об`єктами зйомок стали такі відомі історичні місця, як Новий Кодак, Нікопольський район, Жовті Води. Також у фільмі зібрані свідчення дніпропетровських етнографів та істориків, зокрема Олега Репана, старожила села Капулівка Леоніда Бурди, котрий очолює благодійний козацький фонд імені Івана Сірка, та кандидата історичних наук, …

Йоханан Петровський-Штерн: Євреї та Хмельниччина, свідчення Натана Ганновера

Професор Північно-Західного університету (Іллінойс, США) Йоханан Петровський-Штерн дав розлоге інтерв’ю Інституту суспільних досліджень на актуальні та дражливі теми для україно-єврейських відносин. А саме, про долю євреїв часів повстання Б. Хмельницького, про причетність Симона Петлюри до єврейських погромів у 1919 році, про ставлення Нестора Махна до євреїв. У першій частині інтерв’ю Й. Петровський-Штерн подав наукову точку …

Я. Г. Кухаренко и казачья колонизация Закубанья на заключительном этапе Кавказской войны

Я. Г. Кухаренко и казачья колонизация Закубанья на заключительном этапе Кавказской войны

Заселение казаками Закубанья и Черноморского побережья стало важной составляющей стратегии русского командования в войне на Северо-Западном Кавказе. Казачья колонизация должна была стать действенным средством в достижении основной цели — покорение горцев. Но одновременно, она стала и трагической страницей в истории кубанского казачества, основой которого было славное Черноморское войско.

Казачество Дона и Северо-Западного Кавказа в отношениях с мусульманскими государствами Причерноморья (вторая половина XVII в. – начало XVIII в.)

Сень Д.В. Казачество Дона и Северо-Западного Кавказа в отношениях с мусульманскими государствами Причерноморья (вторая половина XVII в. – начало XVIII в.)

В монографии исследуются различные вопросы отношений казачьих сообществ Дона и Северо-Западного Кавказа (Кубани) с Крымским ханством и Османской империей. Проблема рассмотрена на фоне международного положения России и мусульманских государств Причерноморья. Особое внимание уделено причинам «сближения» донского казачества с Крымским  ханством во 2-й половине XVII в. События «донского раскола» представлены в связи с процессами формирования казачества на Куме, Аграхани и Кубани. Впервые в науке история указанных групп показана в связи с прошлым Дона и Крымского ханства. Подробно анализируется роль выступления К. А. Булавина в пополнении рядов казачества Кубани. События доведены до 1708–1712 гг., периода адаптации на Кубани казаков И. Некрасова, активных участников Булавинского выступления.

Книга адресована историкам, этнографам, востоковедам, краеведам, всем, кто интересуется историей и культурой казачества, Крымского ханства и Османской империи.

Постать Петра Калнишевського у науковому доробку Д. І. Яворницького

Стаття присвячена з’ясуванню стану вивчення соловецького ув’язнення останнього кошового отамана Петра Калнишевського в Соловецькому монастирі у науковій спадщині Д. І. Яворницького

У творчій спадщині видатного дослідника історії козацтва Дмитра Івановича Яворницького окреме місце посідають розвідки про персоналії доби козаччини, матеріал яких склав свого роду протограф для певних розділів пізніших його фундаментальних праць. Серед розмаїття представлених у них постатей козацьких ватажків протягом усього творчого шляху дослідником особлива увага приділялася кошовим отаманам Іванові Сірку і Петру Калнишевському. Перший зображався як виразне уособлення духу козацького часів розквіту могутності Запорозької Січі, другий — як втілення її яскравої та суперечливої завершальної стадії, — людина, котра взяла на себе хрест мученицького страждання в соловецькому ув’язненні.

Запорозько-ногайське порубіжжя у ХVІ – ХVІІІ століттях

Мігруючи до причорноморських степів, ногайці опинялися у специфічній ситуації, що певним чином різнилася від умов урало-волзького межиріччя, — території, де вони сформувалися як етнос і де склалася їхня потестарна організація, представлена Ногайською Ордою. Звісно, південне Поволжя становило одну з локальних фронтірних модифікацій. Хоча ногайці були там цілком самостійним учасником геополітичної гри, сфера маніпуляцій яких охоплювала Західний Сибір, Центральну Азію і Північний Кавказ. У Північному Причорномор’ї у той час набирав сили інший центр політоґенезу і осередок тяжіння пізньокипчацьких номадів — Кримське ханство. Це державне утворення, на відміну від Ногайської Орди, з самого початку оголосило себе наступником Золотої Орди і виступило проти легітимності влади ногайординських біїв. Потрапивши на його територію, ногайські колективи різної величини мусили вливатися до його потестарної системи, займаючи в ній підпорядковане становище.

Історія вивчення та перспективи дослідження соловецького періоду життя Петра Калнишевського

Постать останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського є однією з наріжних фігур української історії. Втім попри розтиражований численними науково-популярними виданнями образ останнього героя-мученика, з поданням типовий характеристик у дусі романтичної історіографії ХІХ ст., в українській історичній науці зроблено вкрай небагато для реконструкції життєвого шляху П. Калнишевського.

Обставини та хід переміщення причорноморських ногайців до Північно-Західного Кавказу на початку 70-х років XVIII ст.

У цій статті ми визначили собі завдання простежити як саме у даний період формувалася позиція російського уряду стосовно причорноморських ногайців, котра еволюціонувала від початкового наміру створення окремого ногайського князівства, контрольованого царатом, до плану так званого “відновлення” незалежності Кримського ханства й формального повернення під його юрисдикцію ногайських орд.

Церква Петра і Павла: історія та археологія

Історичні пам`ятки першої гетьманської столиці – Чигирина – постійно привертають до себе пильну увагу дослідників. Однією з них є церква Петра і Павла – пам`ятка архітектури пізнього середньовіччя. Про неї збереглися згадки в історичних джерелах того періоду. Так у літописі Самовидця зазначається: «… [1678 р.] Дня 10 августа у неділю по полудні вирвало кілька підкопів під містом… [крізь проломи дерлися яничари [7, с. 65]]… Турки не живили нікого, але усе стинали, а місто палили, де опановували. Піхотне військо козацьке, під гору за церкву зібравшись, боро¬нилось аж до самої ночі, а москва в замку боронилась» [9, с. 130].