Карта Ваповського і археологічні розкопки на Самарі-Богородицькій фортеці

Борис Черкас, д.і.н., Інститут історії України НАН України

Місто Дніпро знаходиться в регіоні, який історично являв собою контрольну точку пересування населення та існування постійних поселень. Це спричинено в першу чергу географічним фактором. Відповідно для істориків перспективним є дослідження цього життя на різних етапах історії. Проте тут дослідник стикається з поширеним фактом в нашій степовій історії, а саме нестачею чи лапідарним їх характером джерел. В цій ситуації карта Бернарда Ваповського дає додаткові знання про життя в цьому регіоні.

Ваповський був політичним діячем, представником оточення Сигізмунда Старого. Відповідно його карта, яка була складена в 1520-х рр. відображала політико-географічні уявлення та знання того часу.

Погоджуємось з висновками Ґедзь Тетяни, про знаки на лівобережжі «Цікавими є позначення двох безіменних укріплень на лівому березі Дніпра, що, імовірно, маркують місця переправ. Можна припустити, що верхнє укріплення є першим картографічним зображенням м. Кременчук», відповідно нижнє – це перше картографічне зображення сучасного Дніпра. Тут слід дещо пояснити, що саме являло собою життя в степу. Справа в тому, що для дослідників, які сприймають степовий світ крізь призму саме осілого населення, з його визначеннями держави, міста, кордонів доволі складно зрозуміти суть тих же понять для кочової цивілізації. Причому нерідко така ситуація призводить до повного несприйняття.

Життя в степу відноситься до екстремального – важкі кліматичні й погодні умови. Саме цей фактор змушував населення кочувати – фактично пересуватись по широким теренам. І саме тому будування й утримання постійних поселень було доволі затратною справою. Навіть відомі й археологічно досліджені поселення степовиків показують на коливання в них населення на протязі року – чого стоять лише фундаменти під юрти в Старому Орхеї. Золотій Орді вдалося покрити степ постійними поселеннями. Але це була частина саме імперської політики. З занепадом імперії занепадають й міста. Кримській ханат наважився на будівництво в Подніпров’ї міст лише через 50 років після свого утворення. І відомо з яким трудом і витратами відбувалось лише кількох населених пунктів. Деякі як наприклад Рогат-Кермен, взагалі були містами примарами.

Проте якщо кочовики були уособленням мігрантів, то це не значить що представники осілих народів чимось кардинально від них відрізнялись в час про якій йде мова. Населення Лісостепової і лісової зон України теж експлуатувало степ на міграційній основі. В сезон групи-ватаги входили в зону уходів. А під час зим навпаки поверталися до домівок. Навіть з появою Запорозької Січі, козацтво все одно мало лише один постійний пункт в степу – й то лише на острові і за малої кількості гарнізону.

Відповідно існували контрольні географічні точки, де регулярно сходилися кочові і осілі народи. Кочовики розкладали там свої Базари, відбувався торг, обмін, взаємоконтакт. На цих місцях у спокійні часи будувались стаціонарні інженерні споруди: майстерні, будівлі, культові споруди, рились криниці тощо. Чим довше був спокій, тим більше було шансів на перетворення такого місця в постійне стале поселення чи навіть місто. Для лівобережного Подніпров’я такими місцями були зони неподалік Дніпровських переправ, бо саме перевози вже були природними містками. Лівий берег – це лугові (лукові) анклави в степу. Тут слід означити, що Луги (луки), як місця для випасу тварин, є найкращими територіями в степу. Загальна маса рослинності в них в п’ять разів більше за інші степові зони. Також тут в цілому наявність достатньої кількості доброї прісної-питної води.

Гирло Самари було якраз однією з таких «класичних» зон. Всі вище вказані фактори тут були зібрані разом. Наявність постійної, звісно у знову ж такі вище вказаному вигляді, присутності тут населення підтверджується археологічно: монети,  пломби, рештки матеріальної культури. Повноцінні розкопки середньовічної епохи тут відбуваються відносно короткий час, тому попереду, я певен, на нас чекає ще багато цікавих відкрить.