Інфографіка. Кандидати в президенти та їх економічні програми


Володимир Панченко
економіст

Президентська кампанія 2019 року незалежно від того, хто стане Президентом України, є важливим етапом підготовки до парламентських виборів-2019. Кандидати в президенти так чи інакше відображають спектр політичних сил, які визначатимуть як парламентську більшість і меншість, а саме головне їх економічний курс. Очевидно відсоток кожного з кандидатів перед голосуванням у першому турі досить складно перерахувати у відсотки, які наберуть їхні політсили в парламенті, так само як і частки депутатського корпусу у законодавчому органі не завжди означають реальний вплив на неї. Та все ж проведення аналізу економічної складової програм кандидатів у президенти дає нам певну картину ідей та підходів, які панують в середовищі нашого політикуму. І формування майбутніх парламентських груп буде залежати від позицій тих хто наважився з різних причин увійти в президентську гонку. Звичайно, потрібно було б для більш повної картини спробувати аналізувати також і тих, хто відмовився від цього етапу політичної боротьби – таких, як Святослав Вакарчук, наприклад, які також формуватимуть політику, але залишимо це для наступних статей.

Я досить схематично спробую типологізувати економічні політики до чотирьох типів:

  1. Неолібералізму (вільний нічим не обмежений ринок, повна дерегуляція, а в умовах слабких економік – повна залежність від транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових організацій. Позиція дуже часто критикована мною саме за її шкідливість для економік , що розвиваються. Саме тому, що в умовах слабкої економіки так званими «помірними» лібералами не передбачається державна позиція, їх я також відноситиму до неолібералів)
  2. Державного капіталізму (захист і підтримка підприємств з великою державною часткою, часто з присутністю тарифного протекціонізму старого типу)
  3. Економічного націоналізму (соціальна ринкова економіка подібна до політики Ерхарда в Німеччині, з великим акцентом на стимулюванні пріоритетних секторів економіки. В останні роки – поява сучасного аналогу економічного націоналізму – економічного патріотизму)
  4. Соціалізму-комунізму (сюди відношу соціалістичні напрямки, які відверто проголошують державну власність і державне управління, а також націоналізацію приватних підприємств і перерозподіл прибутків на користь населення).

Розуміючи, що сьогодні не існує «чистих» політик, і кожен з кандидатів представляє певний мікс з чотирьох, наважуся все ж класифікувати спрощено, чим можливо викличу дискусію в середовищі експертів. Частина цього матеріалу надійде до загального котла в соціальних мережах, чим розбавить спримітивізоване популістичне місиво, яким характеризується сучасна українська політика. Після виходу на арену Володимира Зеленського з захмарними рейтингами стало зрозуміло, що стара система переконання виборців відходить в минуле. Якщо в день виборів буде підтверджено, що замість розгалужених систем роботи з громадянами, включаючи масовий багатомільярдний підкуп, можуть застосовуватися сучасні ІТ та медіа технології, то вже в цьому році навіть політики важковаговики будуть прагнути щось змінити. А значить простий слоган вчителя Голобородька з серіалу «Слуга народу» , який складається з одного слова-лайки з різними акцентами, який стосується політичного істеблішменту – «брешуть і крадуть, крадуть і брешуть» будуть намагатися скопіювати, більше того – перевершити. І тому ми дуже скоро побачимо великий обсяг креативу, яким політтехнологи будуть прагнути втиснути смисли в одне слово чи навіть вигук (згадаймо Надію Савченко, про яку тимчасово забули, але вона або така, як вона точно проявиться в найближчому майбутньому. Її слоган на президентській кампанії був би «Бам», подібно до того ролика у Верховній Раді, де вона після звукової імітації вибуху коротко і грубо запитала, «Що, уср…», чи не потрібно глядачам поміняти памперси від переляку. Її зусилля на медіа – підготовку були реально подібними до вчителя Голобородька, якого учні записали на відео з мобілки. Її політтехнологи і куратори, звідки б вони не були, перемудрили, а так був би кандидат у президенти. І говорили б про третій тур, який розіграли б Вакарчук, Зеленський та Савченко. Фантастика? Ще вчора фантастикою був Вакарчук, який потім знявся, не повіривши у власний успіх, і його рейтинг повністю забрав Зеленський).

Детальніше про програми кандидатів читайте розгорнуту версію статті Володимира Панченка

«Бам» від Надії Савченко та «брешуть і крадуть» від Зеленського призводять до необхідності політикуму входити в інформаційний простір з адекватними до часу сучасними методиками. Як одним словом чи вигуком описати економічну програму? При тому що справжні документи на сотні і тисячі сторінок теж потрібно мати, команди управлінців готувати. Але вигравати будуть програми типу «Бам».

У коротких програмах, які я аналізуватиму, і які дозволено кандидатам у президенти подавати до ЦВК, важко відобразити і напрямок політик, і інструменти. А як стосовно однієї емоційної фрази? Також часто незрозумілим є, наскільки самі кандидати писали програми, чи це позиція їх радників. Також під питанням залишається спроможність і бажання кандидатів втілювати надруковане. Але, знаючи майже половину кандидатів особисто і зустрічаючись в останні 10 років з іншими на різних подіях, можу сказати, що у більшості випадків програма близька до позиції самого кандидата.

Одразу слід зазначити, що є багато спільних положень майже у кожній програмі, і ми розуміємо, що будь яка класифікація це схема, в якій є спрощення, позиції часто є змішаними. Спільне багатьох програм – деолігархізація, демонополізація, знищення офшорів або введення високого податку на легалізацію капіталу. У програмах усіх кандидатів присутні речі, які хочуть почути люди – боротьба з корупцією, зниження тарифів та податків, розвиток енергонезалежності та енергоефективності країни в цілому. Досить багато кандидатів акцентують увагу на розвитку промисловості, як запоруці процвітання української економіки. Однак зазвичай не пояснюється, що і як треба розвивати – більшість тез залишаються лише декларативними. Популярні серед кандидатів галузі для розвитку це: ІТ, ракето-літако- будування, інші види промисловості, інноваційні технології.

Підсумовуючи цей опис економічних політик кандидатів, слід зазначити, що у дуже багатьох питаннях, особливо декларативних, вони є схожими. Можна стверджувати, що практики економічного націоналізму притаманні багатьом програмам, але мало кандидатів роблять увесь комплекс заходів логічним та взаємопов’язаним. Економічні націоналісти по кількості складають в нашому дослідженні 19 з 44. Небагато програм розкривають конкретні кроки на шляху реалізації економічних стратегій. Відвертими неолібералами виявляються  кілька осіб, хоча за правилами цього дослідження їх нараховано  значно більше – 17 з 44. Звичайно серед неолібералів немає Яценюка, який сповідував ці позиції на посту прем’єр міністра, не дивлячись на наявність в рядах депутатів ВР від Народного Фронту відвертих націоналістів. І присутній Блок Петра Порошенка – ці сили в майбутньому парламенті матимуть не менше 20%.

Соціалістів – 3 з 44, включаючи Юлію Тимошенко і виключаючи Ківу, який був віднесений до економічних націоналістів. Тому якщо Тимошенко буде підтримувати інші позиції, то  з соціалістів залишиться Олександр Мороз і Сергій Каплін.

Представників, що тяжіють до державного капіталізму (з варіаціями в сторону економічного націоналізму та неолібералізму) – 5. Насправді чистих представників цієї економічної політики фактично неможливо знайти, як і представників чистих соціалістів. У випадку ослаблення впливу Росії на ці політичні сили, які представляють промислове лоббі півдня і сходу України, вони будуть тяжіти до економічного націоналізму.

Отже на сьогодні маємо приблизний поділ 50 на 50 між неолібералами і економічними націоналістами, якщо говорити не про вагові відсотки, а лише по прізвищам кандидатів у президенти. До парламентських виборів 2019 року існує великий потенціал до збільшення у неолібералізму за рахунок входження в гру Вакарчука і продовження гри Зеленського і підтримки їх тими, хто не визначився і молоддю. У випадку дискредитації цих політиків і їх політичних сил буде відбуватися захід на позиції неолібералізму інших фігур. Процес об’єднання неолібералів буде підсилюватися в наступні півроку, оскільки існує конкретне замовлення світових спекулянтів на необмежений продаж землі. Переходи з табору в табір у випадку формування команд для тих, хто сьогодні непрохідний, однак має підтримку своїх секторів чи донорів, будуть змінювати картину. Наприклад, Віталій Скоцик. Якщо вибере фермерів – буде більший відсоток економічних націоналістів, а якщо перейде до латифундистів, то залишиться в позиції неолібералів (1), куди його довелося поставити через риторику програми. Найбільшою силою, яка буде важливою для визначення позиції наступного уряду, є Юлія Тимошенко. Маючи команду економістів, які стоять на позиціях зміни характеру діяльності НБУ в сторону від простого макрорегулятора за рецептами МВФ до підтримки економічної діяльності, а також донорів партії, які відносяться до національних компаній, можна очікувати співпадіння її інтересів з представниками економічного націоналізму. Але також вірогідне лоббі представників олігархічних груп і перехід Тимошенко у (2) в позиціях енергетичного сектора і перерозподілу коштів на користь контрольованих державою бізнесів.

Скоріше за все в новому парламенті можна очікувати не менше 60% тих політиків, хто основними позиціями внутрішніми, а часто і зовнішніми, матимуть дерегуляцію економіки і продаж сільськогосподарської землі без обмежень, за бразильським варіантом. У економічних націоналістів може залишитися 30% , і вони будуть роз’єднані і поборюватимуть рейтинги один одного. Тому наступним парламентом буде сформований неоліберальний уряд з можливим вкрапленням окремих міністрів з позиціями економічного націоналізму. Популістична політика буде характерною для обох таборів, тому вона буде розмивати базу для чистих соціалістів.

Найбільшими пропагандистами економічного націоналізму буде Радикальна партія, яка вже має перемоги у підтримці національного виробника. У цьому фарватері буде йти Свобода і Народний Рух України. Цілком можливим є зростання рейтингів Ігоря Смішка і поява кількох проектів з представників ЗСУ і спецслужб, які підтримуватимуть національні інтереси.

Для економіки України переважання неолібералів у виконавчій владі буде означати подальшу стагнацію з можливими індикаторами зростання ВВП в діапазоні 1-3%, з можливим підсиленням у разі швидкого старту необмеженого продажу землі до 5%. Буде продовжуватися  деіндустріалізація та від’їзд кадрів і молоді в цілому за кордон.

Можливе посилення військової напруженості може призвести до більшої консолідації економічних націоналістів і формування близько 40% депутатського корпусу з відповідними політекономічними позиціями.

Рекомендацією для зміни характеру економіки України є спільне оголошення принципів політики політичними силами, які підтримують політику економічного націоналізму, але не будуть об’єднуватися юридично. У цьому варіанті можливо збирати голоси депутатів для формування відповідного характеру уряду для дотримання національних інтересів. У випадку інформаційної консолідації економічних націоналістів проти неолібералів можливе донесення до громадян суті злочинності дій неолібералів для економіки, а відповідно і для добробуту громадян, навіть якщо вони не є корупціонерами. У цьому випадку можливо сформувати «чорного лебедя» – просту сентенцію для донесення виборцям, перемога конфігурації економічного націоналізму в парламенті і формування уряду, який почне позитивні економічні реформи.

Детальніше про програми кандидатів дивіться розгорнуту версію статті Володимира Панченка