Неоліберали проти патріотів – яким буде парламент 2019?


Володимир Панченко
економіст

Президентська кампанія 2019 року незалежно від того, хто стане Президентом України, є важливим етапом підготовки до парламентських виборів-2019. Кандидати в президенти так чи інакше відображають спектр політичних сил, які визначатимуть як парламентську більшість і меншість, а саме головне їх економічний курс. Очевидно відсоток кожного з кандидатів перед голосуванням у першому турі досить складно перерахувати у відсотки, які наберуть їхні політсили в парламенті, так само як і частки депутатського корпусу у законодавчому органі не завжди означають реальний вплив на неї. Та все ж проведення аналізу економічної складової програм кандидатів у президенти дає нам певну картину ідей та підходів, які панують в середовищі нашого політикуму. І формування майбутніх парламентських груп буде залежати від позицій тих хто наважився з різних причин увійти в президентську гонку. Звичайно, потрібно було б для більш повної картини спробувати аналізувати також і тих, хто відмовився від цього етапу політичної боротьби – таких, як Святослав Вакарчук, наприклад, які також формуватимуть політику, але залишимо це для наступних статей.

Я досить схематично спробую типологізувати економічні політики до чотирьох типів:

  1. Неолібералізму (вільний нічим не обмежений ринок, повна дерегуляція, а в умовах слабких економік – повна залежність від транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових організацій. Позиція дуже часто критикована мною саме за її шкідливість для економік , що розвиваються. Саме тому, що в умовах слабкої економіки так званими «помірними» лібералами не передбачається державна позиція, їх я також відноситиму до неолібералів)
  2. Державного капіталізму (захист і підтримка підприємств з великою державною часткою, часто з присутністю тарифного протекціонізму старого типу)
  3. Економічного націоналізму (соціальна ринкова економіка подібна до політики Ерхарда в Німеччині, з великим акцентом на стимулюванні пріоритетних секторів економіки. В останні роки – поява сучасного аналогу економічного націоналізму – економічного патріотизму)
  4. Соціалізму-комунізму (сюди відношу соціалістичні напрямки, які відверто проголошують державну власність і державне управління, а також націоналізацію приватних підприємств і перерозподіл прибутків на користь населення).

 

Розуміючи, що сьогодні не існує «чистих» політик, і кожен з кандидатів представляє певний мікс з чотирьох, наважуся все ж класифікувати спрощено, чим можливо викличу дискусію в середовищі експертів. Частина цього матеріалу надійде до загального котла в соціальних мережах, чим розбавить спримітивізоване популістичне місиво, яким характеризується сучасна українська політика. Після виходу на арену Володимира Зеленського з захмарними рейтингами стало зрозуміло, що стара система переконання виборців відходить в минуле. Якщо в день виборів буде підтверджено, що замість розгалужених систем роботи з громадянами, включаючи масовий багатомільярдний підкуп, можуть застосовуватися сучасні ІТ та медіа технології, то вже в цьому році навіть політики важковаговики будуть прагнути щось змінити. А значить простий слоган вчителя Голобородька з серіалу «Слуга народу» , який складається з одного слова-лайки з різними акцентами, який стосується політичного істеблішменту – «брешуть і крадуть, крадуть і брешуть» будуть намагатися скопіювати, більше того – перевершити. І тому ми дуже скоро побачимо великий обсяг креативу, яким політтехнологи будуть прагнути втиснути смисли в одне слово чи навіть вигук (згадаймо Надію Савченко, про яку тимчасово забули, але вона або така, як вона точно проявиться в найближчому майбутньому. Її слоган на президентській кампанії був би «Бам», подібно до того ролика у Верховній Раді, де вона після звукової імітації вибуху коротко і грубо запитала, «Що, уср…», чи не потрібно глядачам поміняти памперси від переляку. Її зусилля на медіа – підготовку були реально подібними до вчителя Голобородька, якого учні записали на відео з мобілки. Її політтехнологи і куратори, звідки б вони не були, перемудрили, а так був би кандидат у президенти. І говорили б про третій тур, який розіграли б Вакарчук, Зеленський та Савченко. Фантастика? Ще вчора фантастикою був Вакарчук, який потім знявся, не повіривши у власний успіх, і його рейтинг повністю забрав Зеленський).

Скорочену версію статті у вигляді таблиць дивіться за посиланням

«Бам» від Надії Савченко та «брешуть і крадуть» від Зеленського призводять до необхідності політикуму входити в інформаційний простір з адекватними до часу сучасними методиками. Як одним словом чи вигуком описати економічну програму? При тому що справжні документи на сотні і тисячі сторінок теж потрібно мати, команди управлінців готувати. Але вигравати будуть програми типу «Бам».

У коротких програмах, які я аналізуватиму, і які дозволено кандидатам у президенти подавати до ЦВК, важко відобразити і напрямок політик, і інструменти. А як стосовно однієї емоційної фрази? Також часто незрозумілим є, наскільки самі кандидати писали програми, чи це позиція їх радників. Також під питанням залишається спроможність і бажання кандидатів втілювати надруковане. Але, знаючи майже половину кандидатів особисто і зустрічаючись в останні 10 років з іншими на різних подіях, можу сказати, що у більшості випадків програма близька до позиції самого кандидата.

Одразу слід зазначити, що є багато спільних положень майже у кожній програмі, і ми розуміємо, що будь яка класифікація це схема, в якій є спрощення, позиції часто є змішаними. Спільне багатьох програм – деолігархізація, демонополізація, знищення офшорів або введення високого податку на легалізацію капіталу. У програмах усіх кандидатів присутні речі, які хочуть почути люди – боротьба з корупцією, зниження тарифів та податків, розвиток енергонезалежності та енергоефективності країни в цілому. Досить багато кандидатів акцентують увагу на розвитку промисловості, як запоруці процвітання української економіки. Однак зазвичай не пояснюється, що і як треба розвивати – більшість тез залишаються лише декларативними. Популярні серед кандидатів галузі для розвитку це: ІТ, ракето-літако- будування, інші види промисловості, інноваційні технології.

Переходимо до детальнішого аналізу.

У програмі Геннадія Балашова присутні традиційні для цього персонажа утопічні ідеї перетворення України в всесвітній офшор, подібно до Ліхтенштейну, про «скасування грабіжницьких податків, мит і зборів», взамін яких він пропонує увести 5% з купівлі товару та послуги та 10% соціального податку, які платяться при отриманні прибутку чи зарплати. Вільний обіг будь-якої валюти, повне відкриття економічних кордонів та зняття будь-яких тарифів. Віднесемо програму до неоліберальної (1).

Роман Безсмертний теж неоліберал (1), оскільки він вважає, що держава має лише слідкувати за дотриманням правил в економіці та передати регуляторні функції секторальним галузевим недержавним організаціям та об’єднанням. Держава повинна позбутись монополії на виробництво товарів оборонної промисловості: «війна – це лихо, але разом з тим шанс на розвиток економіки». В аграрному секторі пропонується стимулювання розвитку органічного фермерства, вироблення органічної продукції для внутрішнього ринку та на експорт. Скасування мораторію на продаж землі.

Ольга Богомолець пропонує створити пріоритетні умови для розвитку вітчизняного виробництва і підприємництва, особливо інноваційного. Гарантувати доступні кредити для малого і середнього бізнесу. Запровадити «податкові канікули» для українських підприємств, які впроваджують інноваційні, екологічні, енергозберігаючі проекти. Вона хоче переглянути умови співпраці з Міжнародним валютним фондом. Розуміючи, що цей кандидат навряд чи так глибоко знає економіку і виробництво, як медицину, пошлемо привіт радникам за подібність до (3) – економічного націоналізму, соціальної ринкової економіки.

Інна  Богословська закликає чинити в економіці «так, як вигідно Україні, а не зовнішнім гравцям». Це – економічний націоналізм (3). Держава повинна підтримувати інноваційну економіку, а саме Індустрію 4.0, IT та військово-промисловий комплекс, фундаментальну та прикладну науку, а також сільське господарство. Державні інвестиції мають спрямовувати на розвиток інфраструктурних та інноваційних проектів, що створить додаткові робочі місця. І родзинка – «комунізм» епохи роботів: Богословська пропонує впровадити обов’язковий базовий дохід громадян України «за рахунок рентних платежів за використання землі, надр і корисних копалин та орендної плати за використання сільськогосподарських земель». Ця тема стала модною в розвинутих країнах в умовах обмеження влади транснаціональних корпорацій, для України, я б скоріше за все відніс це не до (4) – комунізму, а до елементів соціальної ринкової економіки. Отже – (3), хоча 15 років тому Інна Германівна була лідером досить молодої ліберальної партії. Часи міняються.

Юрій Бойко обіцяє розвивати високі технології, ІТ, забезпечити умови до зменшення безробіття. Як інструмент можна вказати «ефективну державну підтримку» національного товаровиробника і підприємця, даючи їм вигідні кредити. Серед заходів на селі – державна підтримка сільського господарства, пільговий режим оподаткування аграріїв. Малувато про промисловість як для представника донецьких. Віднесемо до (2) і (3) – по методам державний капіталізм, а по підтримці все таки економічний націоналізм

Віктор Бондар у своїй програмі бідкається, що Україні увесь час нав’язують аграрно-сировинну модель розвитку економіки, що притаманна найбіднішим країнам світу. Щоб це змінити, він пропонує переглянути умови асоціації з ЄС та співпраці з МВФ з метою збільшення експортних квот для українських товаровиробників та визначення механізмів максимального захисту внутрішнього ринку та стимулювання розвитку економіки.
Промисловість декларується ключовою умовою побудови конкурентоспроможної економіки на зовнішніх ринках. Як засіб досягнення він пропонує непряме субсидування національних експортерів, насамперед тих, хто виходить на зовнішні ринки з унікальною продукцією; звільнити від митних зборів і ПДВ обладнання для технологічного переоснащення і будівництва нових промислових підприємств, компенсація промисловим підприємствам за кожні сім років діяльності річного фонду заробітної плати працівників на оновлення обладнання. Пропонується запровадження механізму надання довгострокових (до 15-25 років) державних кредитів на будівництво і розвиток промисловості, енергетики, сільського господарства. Думаю, що більше (3) – економічний націоналізм з певною часткою (2).

Олександр Ващенко пропонує створення сектору «народної економіки» на основі сімейних підприємств та домогосподарств. Визначення статусу сімейного капіталу та пільгового оподаткування таких підприємств з нульовою ставкою у разі використання доходів на цілі власного розвитку. Народний капіталізм перебуває в секторі (3), як і заходи, пропоновані Ващенком в економічній політиці – створення державних інвестиційних банків для фінансування модернізації індустріального виробництва, інноваційного і культурно-креативного секторів, створення Національної програми розвитку малого і середнього підприємництва України, що стимулюватиме прискорену модернізацію та швидкий розвиток економіки. Також цікавою є теза про формування національної мережі зон інноваційного та культурно-креативного розвитку з особливим економічним статусом.

Олександр Вілкул пропонує залучити внутрішні інвестиції за рахунок заощаджень громадян, відмовитись від міжнародних кредитів. Тут присутній стандартний набір – сучасна промисловість підприємств, модернізація існуючих. Державне замовлення в стратегічних галузях економіки. Також хоче захищати вітчизняного виробника, створення сприятливих умов для роботи вітчизняної промисловості, розвитку малого і середнього бізнесу. Серед інших заходів підтримка й розвиток туризму. Між (2) і (3), але ближче до (2).

Лідер партії «Спільна справа» Олександр Данилюк наполягає на використанні Україною економічних практик, що впроваджували азійські тигри: Японія, Тайвань, Південна Корея. Можна сказати, що він дуже яскраво сформулював позицію сучасного економічного націоналізму з посиланням на досвід останніх століть: «Ефективне застосування цих моделей, що базувались на ідеях історичної економічної школи, вимагає проактивної позиції уряду. Вимагає усвідомлення ролі уряду в якості «садівника», що суперечить як ідеям неолібералів з їхнім «урядом як нічним сторожем», так і пост-радянських політиків з їхнім «урядом як денним грабіжником»». Опису конкретних дій немає, але точно (3).

Народний депутат Юрій Дерев’янко називає свою господарську частину програми «неоекономіка», яка проте нічим кардинально оригінальним не вирізняється. Обіцяє забезпечити легалізацію всіх видів підприємницької діяльності, у тому числі обіг ринку криптовалют з нульовою ставкою оподаткування прибутку на 10 років. Держава виділятиме не менше 1% держбюджету на старт і розвиток малого підприємництва. Якби не ця остання пропозиція, то однозначно неолібералізм (1).

Дмитро Добродомов «погрожує» припинити співпрацю з МВФ та вимагати збільшення квот на: металургійну, машинобудівну, хімічну, сільськогосподарську продукцію. Для підприємців пропонується зниження облікової ставки Національного Банку України та податків. Обіцяє модернізувати українські заводи – що має привабити іноземні інвестиції та створить нові робочі місця. Дійсно, згідно з працями відомих світових економістів – іноземні інвестиції на голому місці можуть бути часом шкідливими, однак впровадження їх у готові підприємства може якісно пожвавити промисловість. Економічний націоналізм  (3).

Микола Габер обіцяє розвивати інноваційну промисловість, будувати наукові міста, фабрики та заводи, «силіконові долини» та розвивати освітні центри.  Однак, держава на його думку має «обрізати» власні повноваження, «вчасно відходити з дороги, звільнюючи місце вільній ініціативі громадян». Тим не менше він стверджує, що треба захищати внутрішній ринок та просувати українські товари на нові вигідні ринки. Гарантувати доступні кредити для малого та середнього бізнесу, справедливі умови для розвитку фермерства, садівництва та сільського господарства. Віднесемо до лібералізму, оскільки гарантування кредитів скоріше за все буде запропоновано через звичайну банківську систему, що перекреслює саму можливість цього. А в умовах зовнішнього управління скоріше за все буде неолібералізм (1).

Новоспечений політик Дмитро Гнап скоріш за все успадкував неоліберальні погляди з журналістського минулого. Він сповідує принцип найменшого втручання держави в справи бізнесу. При створенні нових виробничих потужностей та робочих місць в Україні – звільняти від податків інвесторів, а також при реалізації продукції на експорт. Партія «Сила людей», яку він представляє, має такі ж позиції. Неолібералізм (1).

Анатолій Гриценко у своїй програмі наближається до заходів економічного націоналізму (3), що дивно, з огляду на його попередню риторику, яка скоріше за все визначатиме його майбутню політику. Але враховуючи, що його головним економічним радником став Олександр Савченко,  погляди Анатолія Степановича таки змінюються на користь (3). Хоче робити планування розвитку економіки, освіти, науки, медицини та пенсійного забезпечення. Залучати внутрішні й зовнішні інвестиції та контролювати державою банківський сектор.
Пропонує стимулювання (через податкові, митні і кредитні механізми) виробництва продукції з високою доданою вартістю в промисловості та аграрному секторі, створення технологічних робочих місць з високою зарплатою, замість сировинно-аграрного експорту. З допомогою будівництв нової інфраструктури обіцяє розвивати промисловість, створити робочі місця. Кандидат також хоче запровадити мораторій на експорт деревини під виглядом дров (привіт Радикальній партії!), з розвитком вітчизняних деревообробної, меблевої, картонно-паперової галузей. Державну підтримку обіцяє середнім і малим господарствам на селі.

Маріупольський діяч Василь Журавльов пропонує з одного боку дерегуляцію підприємницької діяльності, приватизацію об’єктів державної власності, а з іншого – сприяння зростанню експорту та захист внутрішнього ринку й українського виробника. Також обіцяє державну підтримку розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій. Підхід типовий для середнього бізнесу – який мислить так «поки не припекло – ви нас не чіпайте». Скоріше все-таки (3).

Шоумен Володимир Зеленський у своїй програмі виступає «за все хороше проти всього поганого». В економічній сфері все досить розпливчасто та популістично: «Заможний громадянин – заможна держава». Але його позиція «Менше Держави в житті Людини, більше Людини в житті Держави!» відносить його до неолібералів (1). Цікавою є пропозиція запровадити одноразову «нульову декларацію» для бізнесу для виведення всіх капіталів з тіні, коли за 5% кожен бізнесмен зможе задекларувати та легалізувати свої доходи. «Отримані кошти підуть на зменшення тарифного навантаження для малозабезпечених». Ну і як же неолібералам без базового доходу! Таким заходом є економічний паспорт українця. «Кожна дитина матиме право накопичувати на своєму рахунку частину від реалізації державою природних благ (надра, землі тощо). Після досягнення повноліття дитина отримає ці накопичення як власний стартовий капітал». Віднесемо останню пропозицію до популізму і частково до соціалізму, оскільки фінансування малого бізнесу таким шляхом не передбачається.

Програма Сергія Капліна схожа на маніфест ультралівої партії початку ХХ століття. У більшості тез хоче щось віддати різним прошаркам суспільства. Однак дуже мало інформації, звідки ж буде наповнення фондів, з яких буде здійснюватися фінансування. Просто часи не ті і проголосити «експропріацію експропріаторів» як Ленін, не можна, бо капіталістичні донори не сприйматимуть. Однак риторика соціалізму все ж виразна, а серед джерел фінансування населення: націоналізація стратегічних, незаконно приватизованих підприємств та таких, які мають погані показники; податок на розкіш; монополія на спиртові вироби. Обіцяє також зменшити вплив МВФ, підтримувати національного товаровиробника, передусім IT-сектор, залучати іноземний капітал в державні стратегічні програми. Разом з цим стверджується, що

«Україна має можливість забезпечити продовольством 1,5 МІЛЬЯРДИ жителів Землі»

це буде досягатись через великі державні та державно-приватні вертикальні інтегровані аграрні компанії для організації прориву в окремих галузях – як всередині країни, так і на світових ринках. Відносимо до (4), хоча і з серйозним впливом (2).

Юрій Кармазін обіцяє відроджувати високотехнологічні та наукоємні галузі промисловості через залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій та створення страхової системи захисту економічних і політичних ризиків. Вважає, що треба зменшувати частку експорту сировинних ресурсів та ліквідувати зайвий імпорт в структурі зовнішньоекономічного торгівельного балансу. Захистити вітчизняний продовольчий ринок від товарів імпортного походження. Думаю, (3).

Миколаївський підприємець і народний депутат Аркадій Корнацький  у своїй програмі відтворює загальні фрази про демонополізацію, «зелене світло для малого і середнього бізнесу», спрощення оподаткування, «індустріалізація в режимі інвестиційного буму», «Українська економічна стратегія, інвестиційний клімат будуть кращими китайських і найпривабливішими у світі», – однак, не ясно, що ж для цього треба робити. Віднесемо до (3) через посилання на індустріалізацію та китайський досвід.

Кандидат від об’єднаних правих організацій Руслан Кошулинський хоч і маніфестує у своїх виступах економічний націоналізм – (3), як і на конференціях, які організовують його однопартійці, у власній програмі показує мало заходів цієї політики. Стверджується потреба могутнього середнього класу (не менше 60% працездатного населення) з цією метою запровадити безвідсоткові цільові державні кредити на відкриття власної справи. Пропонує спрямувати державну підтримку на конкурентоспроможні галузі української промисловості, особливо високотехнологічні, наукоємні, інноваційні та вертикально інтегровані галузі.

Віктор Кривенко у своїй програмі напевно найбільше за усіх інших пропонує заходи економічного націоналізму (3). Його економічна програма є розгорнутою та наочною за схемою «плани-реалізація». Соціальний аспект присутній. «Надприскорене економічне зростання на основі політики агресивного експорту», «прискорене зростання пріоритетних секторів економіки за рахунок замкнутого циклу інновацій та імпортозаміщення», одночасні горизонтальні та вертикальні реформи з описом вертикальних реформ, як комплексу заходів стимулювання внутрішнього виробництва, його захисту від несправедливої конкуренції та просування українського продукту на глобальних ринках. В машинобудуванні – ВПК, аерокосмос, енерго-, судно-, агро-, машинобудування, автопром і компоненти; поглиблена переробка. Нічого не повинно бути експортованим у вигляді сировини; високі технології – фармацевтика, ІКТ, робототехніка, матеріалознавство. Створення 3 млн високооплачуваних робочих місць.

Військовий спецпризначенець Сергій Кривонос у своїй програмі зосереджується переважно на військових питаннях і це накладає свій відбиток на економічну політику. Він визначає ВПК пріоритетною галуззю  економіки України, продукція якої має йти на експорт. Задля цього мають бути створені замкнуті цикли виробництва в стратегічних галузях для національної безпеки України. У інших галузях пропонує залучати інвестиції. Думаю, що (3).

Віталій Купрій один з небагатьох кандидатів, який відверто пропагує ліберальну модель економіки, з мінімальним втручанням держави (легкість відкриття і закриття бізнесу, зменшення кількості дозволів і ліцензій, тощо). Державними мають бути лише стратегічні галузі – ракетобудування, виробництво оборонної продукції. Держава має зберегти і розвинути свій науково-технічний потенціал. Однак кандидат в президенти пропонує зняти мито з імпорту високотехнологічного обладнання для інвестицій і створення робочих місць, що можна було б віднести до стимулюючих заходів неопротекціонізму. Однак традиційний пріоритет Купрія в боротьбі з корупцією (він вважає, що за рахунок її зупинення можна досягнути великого зростання доходів бюджету) відносить його позицію до неолібералізму (1).

Соціаліст Ілля Кива не має яскравих ознак соціалізму (4), він показує деяке розуміння політики економічного націоналізму. Хоче припинити співпрацю із зовнішніми кредиторами, зокрема з МВФ. Зупинити сировинний експорт та активізувати виробництво товарів із найбільшою доданою вартістю, інвестуючи в розвиток інноваційних технологій і продуктів, що мають масове застосування. Держава має стимулювати розвиток власного ядерного, аерокосмічного і IT-сектора економіки, включаючи штучний інтелект і системи протиракетної оборони.
Звертає увагу на експорт товарів на ринки, що швидко розвиваються: до Центральної і Південної Америки, Близького Сходу, Центральної Азії та Африки. А також хоче розвивати галузь переробки сільськогосподарської продукції і встановити обмеження на ввезення імпортних товарів. Оскільки пропозицій все націоналізувати немає, все таки (3).

Олег Ляшко стверджує, що Україна не повинна бути донором сировини, талантів та робочих рук, і хоче підтримувати власного виробника інвестиційними стимулами, кредитуванням. Наводить конкретні цифри росту та посилання на програми розвитку: «Результатом впровадження моєї економічної політики буде: понад 100 млрд доларів приватних інвестицій у розвиток економіки, більше 2 млн робочих місць і зупинення масової еміграції українців, економічне зростання 8-10% на рік замість нинішніх 2-3%. Щоб цього досягти – моя команда розробила і вже втілює в життя «Антикризовий план розвитку економіки» та «Промисловий пакет реформ»». Однозначно (3).

Юлія Литвиненко вважає, що Україна має позбутися надмірного регулювання бізнес-середовища. Саме дерегуляція – одна з необхідних умов, що дозволить іноземним інвесторам вкладати гроші та ідеї в українську економіку. Виступає за приватизацію малих та великих держпідприємств окрім стратегічних.  Неолібералізм (1).

Олександр Мороз хоче створити стратегічний план розвитку економіки на 15-20 років, а також планування на державних підприємствах. Обіцяє за 3-4 роки зробити ринок України «найбільш привабливим для капіталовкладень і найбільш масштабним у Європі». Однак, демонструє мало конкретних заходів. За назвою партії та попередньою діяльністю пана Мороза віднесемо до соціалізму (4).

Євген Мураєв пропонує стандартний набір типового кандидата – вкладати гроші в нову індустріалізацію, ІТ та підтримувати старі галузі, наприклад літакобудування, яке має повний цикл виробництва та космічну галузь. Вважає, що багатьом держпідприємствам не потрібна приватизація, їм потрібні ефективне управління і зрозумілий фінансовий план. Будь-які іноземні кредити будуть залучатися тільки під розвиток конкретних економічних проектів. Скоріше (2), особливо знаючи про його позицію виходу з угоди про асоціацію з ЄС, але в діях мабуть буде багато (1). Тому пострадянський гібрид 1990-х років з  олігархічним управлінням.

Програма Валентина Наливайченка сповнена стандартної декларативності і має мало конкретики. Серед найбільш виразного – введення пільгового режиму оподаткування та кредитування для новостворених підприємств, високотехнологічних компаній. Скоріше за все (1).

Програма фігуранта резонансних корупційних справ Романа Насірова містить певні заходи в дусі економічного націоналізму (3). Серед таких можна назвати – впровадження повноцінної промислової політики на рівні держави; створення повного виробничого циклу на території України; інвестиції в інноваційні та стратегічні галузі, орієнтація українських підприємств на зовнішні ринки збуту, державні програми з допомоги підприємцям для пошуку і виходу на нові ринки збуту продукції. Він одночасно хоче провести повну приватизацію підприємств державної власності. Для детінізації економіки пропонує нульове декларування.

Безпартійний кандидат Сергій Носенко наполягає на кардинальній лібералізації економіки – ліквідація ледь не усіх державних регуляторів. Отже (1). «Наступним кроком стане введення базового інституту аудиторів в систему взаємовідносин між бізнесом і державними органами». Виступає проти мораторію на землю, за приватизацію держпідприємств. Інвестиції вважає єдиним реальним інструментом економічного зростання. Хоча є певні ознаки кейнсіанства: «Держава повинна зробити все можливе для посилення внутрішнього попиту на товари та послуги, стимулювати кредитування населення, вкладати гроші у економіку». Однак методи все таки повертають до неолібералізму (1) – «Зараз головні зусилля регуляторів спрямовані у протилежний бік, що гальмує економічний розвиток та протирічить логіці прогресу та розвитку».

Економіст Андрій Новак у своїй програмі говорить про потребу нової економічної філософії в країні, однак не зовсім зрозуміло що це передбачає конкретно, окрім «орієнтації на людей». Він хоче розвивати інноваційну промисловість «четвертої промислової революції», створювати умови для праці людей в Україні. Впровадження новітніх технологій має, на його думку, розпочинатися з громад і це має передбачати державний бюджет. Не буду посилатися на його попередні роботи для чистоти експерименту, які мали ознаки (3). Все таки (1).

Ще один журналіст, фігурант нещодавніх резонансних кримінальних справ Володимир Петров радше вирішив зробити свою програму стьобом. Чого варті лише такі «пункти»: «Право на щоденний безоплатний хліб кожному громадянину України»; «Скасування кримінальної та адміністративної відповідальності за крадіжку харчових продуктів на суму до 1 000 гривень»; «повернення Україні споконвічних територій, які зараз належать Польщі, Білорусії, Росії, Румунії, Угорщині». Вважаю, що економічна програма буде залежати від донорів, які платитимуть за входження в парламент цього кандидата чи групи депутатів, але на сьогодні все таки (1).

Президент Петро Порошенко у своїй програмі намагається показати здобутки і майбутні перспективи. Він вважає, що упродовж наступних 5 років Україна має стати: лідером аграрного сектору в Європі; одним із п’яти нових глобальних лідерів ІТ-сектору; регіональним лідером індустріального розвитку. Декларується потреба значної частки експорту продукції з високою доданою вартістю. Однак, засоби досягнення цих амбітних цілей окрім інвестицій та підтримки науки і модернізації інфраструктури продемонстровані досить мало. В програмі Порошенка серед небагатьох згадується потреба розвитку туристичної галузі. Думаю, що (1), незважаючи на підтримку окремих секторів сьогодні.

Програма Руслана Ригованова в цілому носить декларативний характер. Обіцяє серед іншого: визначити безумовний дохід громадянина; економічний розвиток громад (високотехнологічний аграрний сектор, освіта, військові технології та армія, малий бізнес). Точно (1).

Мер Львова Андрій Садовий обіцяє зменшити імпорт російських товарів, а також здійснити приватизацію більшості державних підприємств. Натомість хоче підтримувати авіабудування, креативні економіки, і продукція з доданою вартістю. Я б відніс до (1) через наявні дії і позиції депутатів його партії в парламенті.

Аграрій Віталій Скоцик у своїй програмі декларує перевагу створенню виробництв в Україні, а не імпорту продукції з-за кордону. Але з іншого боку він робить акцент на конкурентних перевагах держави – поглиблення розвитку АПК і створення понад 2 мільйони робочих місць. Через необхідність мати імідж аграрія пан Скоцик схоже неочікувано для нього самого попадає в рамки неолібералізму – оскільки пропонує за теорією порівняльних переваг Рікардо і рекомендаціями зовнішніх донорів зосередитися на агросекторі. Далі ми хочемо навести дві цитати з тексту, які ілюструють суперечність економічної програми: «Експорт продовольства буде залишатися одним з основних джерел державного прибутку, але паралельно ми маємо продавати літаки, ліки, сонячні батареї, продукцію ІТ-сектору». «Земля – наш основний інструмент, який допоможе зробити українців заможними». Літаки з’являються, щоб не випасти взагалі з сучасних трендів, але вважаю, що (1).

Програма розвідника і ракетника Ігоря Смішка в економічному секторі має чіткі риси економічного націоналізму (3). Так зокрема, він пропонує ввести державне регулювання і стимулювання, а також збереження і розвиток високотехнологічного та науковомісткого промислового виробництва, венчурних та інвестиційних проектів. Заміщувати сировинні галузі економіки технологічною переробкою на кінцеві продукти. Серед іншого хоче компенсувати збитки громадянам від банкрутства комерційних банків за рахунок майна власників банків. Якщо збережеться його зростаючий рейтинг, то в майбутньому парламенті матимемо групу силовиків, які підтримуватимуть авіацію і космос.

Кандидат Олександр Соловйов окрім кардинального зниження податків пропонує програму «Мільйон нових робочих місць» – будівництво доріг, мостів, розв’язок для підвищення зайнятості населення; створення державно-приватного венчурного фонду з підтримки інновацій. Серед інших заходів – вільні економічні зони для швидкого відновлення промисловості та інфраструктури, створення пріоритетних «точок зростання» для розвитку економіки країни:  IT, логістики і транспорту,  аграрної переробки. Економічний націоналізм (3).

https://www.ukraine2030.org/img/_book/book.pngОлігарх Сергій Тарута пропонує стратегію яка містить багато заходів економічного націоналізму (3). Його заходи обґрунтовані у великому документі, який розроблявся більш ніж 100 науковцями – «Доктрині збалансованого розвитку «Україна-2030».
Кандидат прагне забезпечити: системний захист українського виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках; структурні зміни в економіці з переходом від сировинної моделі до виробництва високо- та середньотехнологічної продукції. У програмі присутній аналог замкнутого циклу інновацій: «розвиток національної інноваційної інфраструктури, активізації співробітництва у трикутнику «бізнес – наука – освіта»». Серед інших заходів зменшення податків, створення мільйонів нових робочих місць.

Юлія Тимошенко хоче стабілізувати банківську сферу та ввести довгострокове банківське мікрокредитування для молоді та середнього класу та для всіх типів бізнесу під 3% річних. В аграрній сфері пропонує державну підтримку фермерським господарствам і підприємствам. Ю. Тимошенко у своїй короткій передвиборчій програмі чомусь зовсім не торкається питання промисловості, хоча у 400-сторінковому «Новому курсі» вона є. Там же можна зустріти посилання на всесвітньо відомого спеціаліста з економічного націоналізму Еріха Райнерта. Тобто, скоріш за все, її радники читають і інші роботи економічних націоналістів. Але мені важко віднести багатогранного соціаліста і ліквідатора вільних економічних зон до (3). Скоріше (4).

Програма Юрія Тимошенка містить стандартний набір перспективного розвитку: нова індустріалізація, машинобудування, сфера ІТ. Також тут присутні деякі заходи економічного націоналізму – економічної підтримки для розвитку вітчизняного виробництва, стимулювати створення нових робочих місць, державних технопарків, спрощення створення нових видів високотехнологічного бізнесу. Кандидат хоче провести повну приватизацію державного майна. Думаю, що (3).

Любитель давоських шапок синього кольору Ігор Шевченко вважає виконання законів і подолання корупції запорукою зосередження ресурсів. Для виведення країни з кризи та побудови успішної економіки кандидат пропонує чинити за прикладом Сінгапуру, «який став економічним чудом світу завдяки швидким та рішучим реформам, проведеним Лі Куан Ю та його командою». Серед заходів – звільнення малого бізнесу від податків, мінімізація для інших підприємств, звільнення імпорту обладнання від ввізного мита та ПДВ. (1) – неоліберал.

Укропівець Олександр Шевченко обіцяє створити регіональні програми розвитку територій України та презентувати їх світовим інвесторам. Також хоче скасувати митні збори та мінімізувати податки на ввезення сучасних технологій і обладнання. Серед інших пропозицій креативна економіка, дотації фермерам, плекання середнього класу, залучення 10 мільярдів доларів інвестицій. Невиразно. Але скоріше за все (3).

Підсумовуючи цей опис економічних політик кандидатів, слід зазначити, що у дуже багатьох питаннях, особливо декларативних, вони є схожими. Можна стверджувати, що практики економічного націоналізму притаманні багатьом програмам, але мало кандидатів роблять увесь комплекс заходів логічним та взаємопов’язаним. Економічні націоналісти по кількості складають в нашому дослідженні 19 з 44. Небагато програм розкривають конкретні кроки на шляху реалізації економічних стратегій. Відвертими неолібералами виявляються  кілька осіб, хоча за правилами цього дослідження їх нараховано  значно більше – 17 з 44. Звичайно серед неолібералів немає Яценюка, який сповідував ці позиції на посту прем’єр міністра, не дивлячись на наявність в рядах депутатів ВР від Народного Фронту відвертих націоналістів. І присутній Блок Петра Порошенка – ці сили в майбутньому парламенті матимуть не менше 20%.

Соціалістів – 3 з 44, включаючи Юлію Тимошенко і виключаючи Ківу, який був віднесений до економічних націоналістів. Тому якщо Тимошенко буде підтримувати інші позиції, то  з соціалістів залишиться Олександр Мороз і Сергій Каплін.

Представників, що тяжіють до державного капіталізму (з варіаціями в сторону економічного націоналізму та неолібералізму) – 5. Насправді чистих представників цієї економічної політики фактично неможливо знайти, як і представників чистих соціалістів. У випадку ослаблення впливу Росії на ці політичні сили, які представляють промислове лоббі півдня і сходу України, вони будуть тяжіти до економічного націоналізму.

Отже на сьогодні маємо приблизний поділ 50 на 50 між неолібералами і економічними націоналістами, якщо говорити не про вагові відсотки, а лише по прізвищам кандидатів у президенти. До парламентських виборів 2019 року існує великий потенціал до збільшення у неолібералізму за рахунок входження в гру Вакарчука і продовження гри Зеленського і підтримки їх тими, хто не визначився і молоддю. У випадку дискредитації цих політиків і їх політичних сил буде відбуватися захід на позиції неолібералізму інших фігур. Процес об’єднання неолібералів буде підсилюватися в наступні півроку, оскільки існує конкретне замовлення світових спекулянтів на необмежений продаж землі. Переходи з табору в табір у випадку формування команд для тих, хто сьогодні непрохідний, однак має підтримку своїх секторів чи донорів, будуть змінювати картину. Наприклад, Віталій Скоцик. Якщо вибере фермерів – буде більший відсоток економічних націоналістів, а якщо перейде до латифундистів, то залишиться в позиції неолібералів (1), куди його довелося поставити через риторику програми. Найбільшою силою, яка буде важливою для визначення позиції наступного уряду, є Юлія Тимошенко. Маючи команду економістів, які стоять на позиціях зміни характеру діяльності НБУ в сторону від простого макрорегулятора за рецептами МВФ до підтримки економічної діяльності, а також донорів партії, які відносяться до національних компаній, можна очікувати співпадіння її інтересів з представниками економічного націоналізму. Але також вірогідне лоббі представників олігархічних груп і перехід Тимошенко у (2) в позиціях енергетичного сектора і перерозподілу коштів на користь контрольованих державою бізнесів.

Скоріше за все в новому парламенті можна очікувати не менше 60% тих політиків, хто основними позиціями внутрішніми, а часто і зовнішніми, матимуть дерегуляцію економіки і продаж сільськогосподарської землі без обмежень, за бразильським варіантом. У економічних націоналістів може залишитися 30% , і вони будуть роз’єднані і поборюватимуть рейтинги один одного. Тому наступним парламентом буде сформований неоліберальний уряд з можливим вкрапленням окремих міністрів з позиціями економічного націоналізму. Популістична політика буде характерною для обох таборів, тому вона буде розмивати базу для чистих соціалістів.

Найбільшими пропагандистами економічного націоналізму буде Радикальна партія, яка вже має перемоги у підтримці національного виробника. У цьому фарватері буде йти Свобода і Народний Рух України. Цілком можливим є зростання рейтингів Ігоря Смішка і поява кількох проектів з представників ЗСУ і спецслужб, які підтримуватимуть національні інтереси.

Для економіки України переважання неолібералів у виконавчій владі буде означати подальшу стагнацію з можливими індикаторами зростання ВВП в діапазоні 1-3%, з можливим підсиленням у разі швидкого старту необмеженого продажу землі до 5%. Буде продовжуватися  деіндустріалізація та від’їзд кадрів і молоді в цілому за кордон.

Можливе посилення військової напруженості може призвести до більшої консолідації економічних націоналістів і формування близько 40% депутатського корпусу з відповідними політекономічними позиціями.

Рекомендацією для зміни характеру економіки України є спільне оголошення принципів політики політичними силами, які підтримують політику економічного націоналізму, але не будуть об’єднуватися юридично. У цьому варіанті можливо збирати голоси депутатів для формування відповідного характеру уряду для дотримання національних інтересів. У випадку інформаційної консолідації економічних націоналістів проти неолібералів можливе донесення до громадян суті злочинності дій неолібералів для економіки, а відповідно і для добробуту громадян, навіть якщо вони не є корупціонерами. У цьому випадку можливо сформувати «чорного лебедя» – просту сентенцію для донесення виборцям, перемога конфігурації економічного націоналізму в парламенті і формування уряду, який почне позитивні економічні реформи.